Географія

Шкільна бібліотека

використано матеріали шкільних підручників
по географії

http://www.SchoolLib.com.ua


 

Поняття про трудові ресурси, їхня структура

  Трудові ресурси — частина населення країни, яка володіє необхідними фізичними й духовними здібностями, загальноосвітніми та професійними знаннями для роботи в господарстві. Кількість працездатного населення обумовлюється загальною його чисельністю, віковим і статевим складом (що більше жінок, дітей і людей похилого віку, то нижча питома вага працездатного населення), чисельністю працюючих підлітків та осіб пенсійного віку, межами працездатного віку, встановленого в даній країні. Якщо у визначенні нижньої межі працездатного віку між країнами істотних відмінностей немає (здебільшого 16 років), то різниця в рівнях верхньої межі досягає 20 років. Це пояснюється різною середньою тривалістю життя і матеріальними можливостями суспільства забезпечити пенсіями людей похилого віку.


Безробіття та його види

  Безробіття — переважання пропозиції вільної робочої сили над попитом на неї, їх кількісна і структурна (територіальна, професійно-кваліфікаційна та ін.) розбіжність; одна з важливих характеристик соціально-економічного життя в цілому, а також ринку праці. Основні показники безробіття: рівень — частка безробітних в економічно активному населенні, тривалість — проміжок часу з моменту початку роботи і до працевлаштування або до періоду, що розглядається. У розвинених країнах до категорії безробітних включають тільки осіб, які зареєстровані в урядових службах зайнятості та шукають роботу на певну кількість годин на тиждень. Розрізняють фрикційне, структурне й циклічне безробіття. Фрикційне безробіття спричинюється постійним рухом населення: з одного регіону до іншого; від професії до професії; з одного етапу життя — в інший (скажімо, навчання-робота-пенсія). Воно пов'язане з пошуками або чеканням роботи у найближчому майбутньому.


Ринок праці

Ринок праці — це суспільно-економічна форма руху трудових ресурсів, особливий, властивий розвиненим товарно-грошовим відносинам спосіб включення робочої сили в економічну систему. Він характеризує форми й методи погодження та регулювання інтересів безпосередніх виробників і роботодавців, пов'язані з організацією, використанням та оплатою найманої праці. Сформувалися різні моделі ринку праці, що відображають його організацію, структуру й функціонування. Японська модель базується на довічному наймі, який гарантує зайнятість працівника до пенсійного віку (55—60 років). Ця система найму передбачає підвищення розмірів матеріальних благ (зарплати, премій, соціальних виплат) залежно від віку. Вона прищеплює робітникам творче ставлення до праці та забезпечує високу якість роботи. Працівник довічного найму не підлягає звільненню. Всі проблеми вирішуються скороченням робочого часу або відкриттям нових робочих місць, переміщенням персоналу. Система поширюється лише на постійний персонал фірми. Модель США передбачає децентралізацію ринку робочої сили. У кожному штаті є свої закони про зайнятість, про допомогу безробітним, свої фонди страхування. 


Основні проблеми зайнятості населення

  Зайнятість — суспільно корисна діяльність громадян, пов'язана з задоволенням особистих і суспільних потреб, яка зазвичай приносить їм заробіток (трудовий дохід). Міжнародною організацією праці визначено найважливіші принципи зайнятості. Серед них — виключне право громадян розпоряджатися своїми здібностями до праці. Примушування (в будь-якій формі) до праці не допускається, крім випадків, що встановлюються законодавством. Держава несе відповідальність за здійснення політики зайнятості, спрямованої на створення умов для реалізації права громадян на працю. Реалізація зайнятості включає систему соціально-економічних відносин, пов'язаних із забезпеченням працездатного населення робочими місцями та участю його в суспільно корисній діяльності. Зайнятість відображає весь комплекс взаємозумовлених економічних, соціальних і демографічних процесів розвитку суспільства і є важливою характеристикою його зрілості й прогресивності. Кількісно вона характеризується рівнем залучення населення (або окремих його груп) до суспільно корисної діяльності; вимірюється співвідношенням кількості зайнятих у господарстві до загальної кількості населення або його працездатної частини. Зайнятість характеризують також за такими основними пропорціями: розподіл зайнятих між сферами трудової діяльності й підготовка до неї (навчання з відривом од виробництва); розподіл між галузями господарства; поділ на зайнятих розумовою і фізичною працею тощо.


.

Структура хімічної промисловості

  Хімічна промисловість складається з кількох галузей: 1) гірничо-хімічної; 2) основної хімії; 3) хімії органічного синтезу; 4) хімії полімерів; 5) переробки полімерних матеріалів; 6) інших (товари побутової хімії, лакофарбова тощо).

  Гірничо-хімічна промисловість об'єднує підприємства з видобування гірничо-хімічної сировини для одержання переважно продуктів основної хімії — мінеральних добрив, соди та її продуктів, природної сірки. До чільних видів гірничо-хімічної сировини належать калійні солі, кам'яна сіль, карбонатна сировина, фосфатна сировина, сірка самородна, сірчаний колчедан.

  Основна хімія виробляє мінеральні добрива, солі, кислоти. Її підмурок — промисловість мінеральних добрив, із розвитком якої пов'язана інтенсифік


Хімічний комплекс та його значення

Хімічний комплекс охоплює хімічну й нафтохімічну, а також мікробіологічну промисловість.

  Хімічна промисловість перетворює в цінні промислові продукти практично необмежену сировину (хімічні ресурси; мінеральну сировину — вапняки, гіпси; паливо — нафту, газ і вугілля; деревину; воду; повітря; сільськогосподарську сировину). З розвитком науково-технічного прогресу використовуються нові види сировини (наприклад, одержання аміаку на базі газу). Хімічна промисловість допомагає замінювати дорогу й дефіцитну сировину дешевою та поширеною (харчові продукти — деревною сировиною), комплексно використовувати сировину, утилізувати виробничі відходи тієї самої сировини.

  Використання різноманітної сировини територіально майже не обмежує хімічну промисловість. Вона характеризується значно більшою свободою розміщення підприємств, ніж інші галузі, маючи можливості маневрувати у виборі найекономічнішого виду сировини для певного виробництва.


.

Центральний економічний район

Центральний  економічний  район  роз-ташований  у  центральній  частині  України 
і  включає  Черкаську  та  Кіровоградську області.  Площа  —  45,5 км2.  Населення — 2,5 млн осіб.
Природні  умови  сприятливі  для  розви-тку  господарства.  Рельєф  рівнинний:  При-дніпровська  височина  і  Придніпровська 
низовина.  Клімат  помірно  континенталь-ний  з  теплим  літом,  м’якою  зимою.  Район 
добре  забезпечений  водними  ресурсами (річки  Дніпро,  Південний  Буг,  Інгулець, 
Рось  тощо;  Кременчуцьке,  Канівське  водо-сховища). Ґрунти родючі: опідзолені та типові чорноземи.
Покладів  корисних  копалин  порівняно  небагато.  Серед  паливних  ресурсів 
переважає  буре  вугілля  (Дніпровський  басейн),  родовища  торфу  в Черкаській 
області.  Великі  й  різноманітні  запаси  будівельного  і  декоративного  каміння.
Провідною  галуззю  господарства  є промисловість.  Галузі  спеціалізації: 

Столичний економічний район

Столичний  економічний  район  розташований  у  басейні  Дніпра  на  півночі 
країни.  Включає  Київську,  Чернігівську  та  Житомирську  області.  Площа — 
90,7 км2. Населення — 7,03 млн осіб. 
Район  має  одночасно  центральне  і  вигідне  прикордонне  економіко-гео-графічне положення.
Природні  умови  сприятливі  для  розвитку  господарства.  Переважає 
низовинний  рельєф  (Поліська  і  Придніпровська  низовини),  в  західній  та 
південно- західній  частинах, 
на  Придніпровській  височині 
й  Словечансько- Овруцькому 
кряжі,— горбисті рівнини.
Клімат  помірно  континен-тальний  з  теплим  та  вологим 
літом  і  відносно  м’якою  зимою. 

Північно-східний економічний район

Північно-східний економічний район
Пі в н іч н о - С х і д н и й  е ко н о-мічний  район  розташований 
на  північному  сході  України. 
Включає  території  Харківської, 
Полтавської  та  Сумської  облас-тей.  Площа  —  84 км2.  Населен-ня — 5,78 млн осіб.
Район  займає  вигідне  еконо-міко- географічне  положення: 
знаходиться  поблизу  потужних 
вуг іл ьн о - ме тал ург ійн их  б аз 
Донбасу  і  Придніпров’я,  має 
можливість  економічного  спів-робітництва з Росією.

Придніпровський економічний район

Придніпровський  економічний  район розташований  у  центральній  і південно-східній  частинах  країни.  Включає  Дніпро-петровську  і  Запорізьку  області.  Площа — 
59,1 км2. Населення — 5,44 млн осіб.
Район  має  сприятливі  природні  умови. 
Рельєф:  височини  —  Придніпровська  та 
Приазовська;  низовини  —  Придніпровська, 
Причорноморська.  Клімат  помірно  конти-нентальний,  у  південній  частині  досить  по-сушливий. Ґрунти: чорноземи звичайні.
Досить  різноманітні  природні  ресурси, окремі  з  яких  за  якістю  і  кількістю  мають 
світове  значення.  Головні  багатства  райо-ну — паливні  корисні  копалини та руди  різ-них  металів.  У  північній  частині  Дніпропе-тровської  області  знаходиться  Західний  Донбас  (західна  частина  Донецького кам’яновугільного  басейну),  а  у  південній  —  Дніпровський  буровугільний 
басейн.

Сторінки