Географія

Шкільна бібліотека

використано матеріали шкільних підручників
по географії

http://www.SchoolLib.com.ua


 

Нігерія

Нігерія, Федеративна Республіка Нігерія — держава в Західній Аф­риці. Входить в Співдружність. Площа бл. 924 тис. км2. Населення 133,8 млн людей (2003), переважно хауса, йоруба, ігбо, фульбо, ібібіо. Міське населення 35 % (1991). Офіційна мова — англійська. Більшість віруючих — мусульмани і християни. Федерація в складі 30 штатів і сто­личного федерального округу Абуджа. Столиця — Абуджа. Глава держа­ви і уряду — президент.

Переважають рівнини і плато (найбільша висота 2042 м — пік Фо­тель). Клімат на більшій частині країни екваторіально-мусонний. Сере­дні температури травня 33 °С, січня 26 °С. Опадів на рік від 500 мм на північному сході до 4000 мм на півдні. Головна річка — Нігер, на північ­ному сході озеро Чад. На півдні —тропічні ліси, на півночі савани. Резе­рвати Боргу, Квіамбана, Янкарі.


Соціальна сфера України

Галузева структура

Соціальний комплекс — це комплекс підприємств і установ, що обслуговують населення. До структури соціального комплексу входять

Соціальний комплекс

Галузі соціально-побутового призначення: житлово-комунальне господарство, готельне господарство, побутове обслуговування, торгівля, громадське харчування, громадський транспорт, зв’язок

Галузі соціально-культурного призначення: освіта, медицина, мистецтво, фізична культура, спорт, інформаційне обслуговування, туризм, забезпечення безпеки населення та правопорядку, страхування

Галузі, що виробляють предмети споживання: легка промисловість

Сфера послуг: розвиток і розміщення

Сфера послуг — комплекс закладів, установ і підприємств, діяльність яких спрямована на задоволення особистих матеріальних і духовних потреб населення з метою підвищення рівня його життя.

У наш час сфера послуг не задовольняє потреби населення: з’являються нові послуги, зникають старі. Новим видом є ділові послуги — інформація, реклама, консультація. Зростає рівень послуг, пов’язаних з освітою, відпочинком, туризмом, побутом.


Паливна промисловість України та електроенергетика

Галузева структура і принципи розміщення

Паливно-енергетичний комплекс — це комплекс галузей промислового виробництва, які спеціалізуються на видобутку палива, виробництві різних видів енергії, транспортуванні палива та енергії, їх розподілі та використанні.

Паливно-енергетичний комплекс (ПЕК)

Паливна промисловість: вугільна, газова, нафтова, торф’яна, сланцева.

Електроенергетика: ТЕС, ГЕС, АЕС, Альтернативні (ВЕС, СЕС, біологічні,споживачі палива, тепла, електроенергії).

Чинники розміщення ПЕК:


Хімічна промисловість України

Хімічна промисловість

Галузева структура і принципи розміщення

Хімічний комплекс — сукупність галузей промислового виробництва, які сприяють широкому застосуванню хімічних технологій і матеріалів у всіх галузях господарства.

Хімічний комплекс

Гірничо-хімічна промисловість.

Основна хімія: виробництво мінеральних добрив, виробництво сірчаної кислоти, виробництво соди, коксохімія.

Хімія органічного синтезу: виробництво хімічних волокон, виробництво пластмас, виробництво синтетичного каучуку.


.

Промисловість України. Загальна характеристика.

Загальна характеристика розвитку й розміщення промисловості

Промисловість — галузь матеріального виробництва, що створює засоби виробництва (група А) та велику частину предметів споживання (група Б).

Усі галузі промисловості поділяються на дрібніші галузі або підгалузі (наприклад, машинобудування охоплює 70 галузей, хімічна й нафтохімічна — 15). Кожна галузь поєднує декілька видів виробництв. Наприклад, текстильна промисловість — виробництво лляних, вовняних, бавовняних і шовкових тканин.

План характеристики галузі промисловості:


Соломонові Острови

Соломонові Острови — держава (з 1978 р.) на однойменних вулканіч­них островах у Тихому океані, член Британської Співдружності націй.

Площа 29,8 тис. км2, населення 0,2 млн людей (1980). Столиця — Хоніара. Глава держави — королева Великобританії, представлена генерал-губернатором. Законодавчий орган — Національний парламент. Полі­тичні партії: Група за національну єдність і примирення, Ліберальна пар­тія Соломонових Островів тощо. Серед віруючих переважають християни-протестанти: 34 % — англікани; 17 % — євангелісти; 11 % — методи­сти і пресвітеріани та інші. Є католики — 19 %, прихильників традицій­них вірувань — 4 %.

Високі вулканічні острови лежать на підводному хребті, який повіль­но опускається. Є згаслі і діючі вулкани, гарячі джерела. Часто бувають землетруси. Гірські ланцюги займають майже всю поверхню островів. Між горами — глибокі і вузькі долини. Вздовж узбережжя тягнуться ни­зовини. На великих островах багато гірських річок. На кораловому ост­рові Реннелл знаходиться найбільше в Океанії озеро Тінггоа. Гори по­криті густими вологими лісами (цінні породи дерев). Савани є тільки на північному сході острова Гуадалканал. На островах водяться опосум, лі­сова миша, великий ховрах (зустрічається тільки тут). Понад 150 видів птахів. У мангрових болотах живуть крокодили. Клімат екваторіально-тропічний. Середня температура в лютому 27 °С, у серпні 23—24 °С (вно­чі знижується до 3—5 °С). Річна кількість опадів — 2—3 тис. мм. Серед корінних жителів до XX ст. був поширений канібалізм. Після відкриття островів у 1568 р. знову європейські мореплавці з'явилися тут у XVII— XVIII ст. (А. Тасман, Л. Бугенвіль, Ж. Лаперуз). Криваві зіткнення між работорговцями, вербувальниками робочої сили (в кінці XIX ст. — на початку XX ст. вони вивезли на плантації 40—60 тис. жителів островів) і корінними жителями використала Великобританія і встановила в 1893— 1900 pp. протекторат над архіпелагом. У 1960 р. Наглядова рада при бри­танському верховному комісарові перетворена в Законодавчу. У 1976 р. острови отримали право внутрішнього самоврядування, а в 1978 р. — незалежність. Природні ресурси — риба (найбільша у світі концентрація тунця) у винятковій економічній зоні (площа — 1,63 млн км2), запаси деревини, фосфатів, бокситів, золота, свинця, цинку, нікелю і магнезіту. Економіка країни — слаборозвинена, аграрна. Вирощують кокосову па­льму, батат, таро, ямс, рис, какао. Розводять свиней і домашню птицю, велику рогату худобу. ВВП надушу населення — бл. 1 тис. дол. США. На експорт йдуть копра, пальмова олія, риба, деревина (55 % вартості екс­порту), какао. Промисловість розвинена слабо. Виробляють рибні кон­серви, одяг, меблі, сувеніри. Велику роль відіграє іноземна фінансова допомога. Залізниці відсутні. Автошляхів — понад 1300 км (з твердим покриттям — понад 30 км), у тому числі бл. 800 км всередині приватних плантацій. Власного морського флоту немає. Регулярне сполучення з Австралією, Новою Зеландією, Японією, Папуа — Новою Гвінеєю здійс­нюють іноземні судна. Між островами країни курсують державні і приватні каботажні судна. Головний порт — Хоніара. З 33 аеропортів два мають посадочні смуги з твердим покриттям. Міжнародний аеропорт Хендерсон-філд розташований у 13 км від Хоніари. Внутрішні лінії обслуго­вують три місцеві авіакомпанії, міжнародні — Ейр Ніугіні, Ейр Науру і Соломон Ейр-лайнз (спільно з австралійською Квонтас) — здійснюють регулярні рейси в Австралію, Нову Зеландію, на Фіджі, Вануату. Понад 70 % самодіяльного населення веде напівнатуральне сільське господар­ство. У ринковому секторі економіки понад 60 % зайнято в сфері послуг (торгівля, фінанси і інш.) і держапараті, 24 % — в сільському і лісовому господарстві, рибальстві, 13 % — в промисловості. Заселення островів почалося бл. 3 тис. років назад папуаськими племенами. До 1 тис. до н. е. багато островів було заселено меланезійськими народами і полінезійця­ми. У наш час населення складається з меланезійців (93 %), полінезійців (4 %), мікронезійців (1,5%), європейців (0,8 %), китайців (0,3 %). Папу­аські етнічні групи досі збереглися на деяких островах. Головна мова міжетнічного спілкування — піджин (англо-меланезійський гібрид). Ан­глійською мовою розмовляє менше як 2 % жителів. Корінне населення спілкується приблизно на 100 мовах і діалектах. Більшість населення (90 %) живе в невеликих, розкиданих по території островів селах і веде нату­ральне і сільське господарство. Зберігається племінна структура. Дуже сильні общинні, кланові і сімейні (в рамках великої сім'ї з включенням посередніх родичів) зв'язки. Періодично відбуваються міжетнічні зітк­нення. У 1999 р. спалахнули заворушення (в ході яких знищені тисячі будинків) на о. Гуадалканал. Вони були викликані невдоволенням міс­цевих жителів потоком переселенців з інших островів архіпелагу, що спричинило захоплення земель, зростання злочинності.


.

Папуа - Нова Гвінея

Папуа — Нова Гвінея — незалежна держава в рамках Співдружності націй. Глава держави — королева Великобританії, представлена гене­рал-губернатором. Законодавчий орган — однопалатний парламент. Ос­новні політичні партії: Пангу паті, Народно-демократичний рух, Народно-прогресивна партія та інші. Колонізацію острова Нова Гвінея в пер­шій третині XIX ст. почали Нідерланди, Німеччина і Великобританія. З утворенням Австралійського Союзу (1901) Великобританія передала свої володіння (Папуа) під контроль Австралії. Після Першої світової війни (1914—1918) перейшла під контроль Австралії і німецька частина коло­ній (Нова Гвінея). У 1945 р. Австралія отримала мандат ООН на управлін­ня Новою Гвінеєю, яка в 1949 р. була об'єднана з колонією Папуа. Одно­часно була створена Законодавча рада як дорадчий орган при колоніаль­ній адміністрації. Так почався рух країни до отримання самоврядування (1973), а потім і незалежності (1975). Християнство сповідають бл. 2/3 населення (22 % — католики, інші — протестанти: лютерани, пресвітері­ани та інші). Бл. 1/3 населення дотримуються традиційних вірувань.

Кра­їна володіє багатими природними ресурсами. З розвіданих корисних ко­палин найбільш важливі мідь, золото, срібло, нікель, кобальт, нафта і природний газ. Річкова мережа досить розвинена (майже 11 тис. км). Найдовша річка Флай (1200 км). Ґрунти, збагачені вулканічним попе­лом, надзвичайно родючі і різноманітні: тут 13 видів тропічного лісу, по 5 — пальмових лісів і болотистих чагарників, 3 види мангрових лісів. Ве­лика частина поверхні островів — це гірські системи висотою до 4000 м над рівнем моря. Найвища гора — Вільгельм (4509 м). Між горами ле­жать рівнини, найбільша — Гвінейська. Є вулкани, у тому числі діючі, а також гейзери, грязьові кратери, гарячі джерела. Часто бувають земле­труси. Більшість островів архіпелагів Луїзіада і Д'Антркасто — вулканіч­ного походження і являють собою піки підводних гірських хребтів. У країні — найбільша у світі кількість видів орхідей. Поширені сумчасті — деревний кенгуру (воллабі), сумчасті борсуки і летючі собаки. Водяться єхидни, крокодили, черепахи, змії. Понад 1400 видів риб. Бл. 650 видів птахів, втому числі ендемічних.


Конго

Конго, Демократична Республіка Конго — держава в Центральній Африці. Площа 2,3 млн км2. Населення 56,6 млн людей (2003); головним чином народи лубу, конго, монго, руанда, занде. Міське населення 44 % (1985). Офіційна мова — французька. Бл. 50 % населення дотримується місцевих традиційних вірувань, інші переважно християни. Адміністра­тивно-

територіальний поділ: 11 областей (у т. ч. столиця, що виділена в окрему адміністративно-територіальну одиницю). Столиця — Кіншаса. Глава держави — президент. Законодавчий орган — однопалатна Зако­нодавча рада. На заході омивається Атлантичним океаном на протязі 40 км. Велика частина території Конго — западина Конго і оточуюче її плато (висота до 1300 м). На сході — гори: масив Рувензорі (висота до 5109 м, пік Маргеріта), вулканічні гори Вірунга (висота до 4507 м), ут. ч. діючі вулкани. Клімат екваторіальний, на півдні і крайній півночі субек­ваторіальний. Середні температури найтеплішого місяця від 24 до 28 °С, найхолоднішого від 22 до 25 °С. Опадів — 1000—2500 мм нарік. Головна річка — Конго (Заїр), її притоки: Арувімі, Убангі, Ломамі, Касаї. Великі озера — Мобуту-Сесе-Секо, Едуард, Ківу, Танганьїка, Мверу. Вологі екваторіальні ліси, вторинні савани; на півдні і південному сході — сухі тропічні рідколісся, в горах — гірські ліси. Національні парки: Вірунга, Салонге, Гарамба, Кахузі-Бієга тощо.


Федеративні Штати Мікронезії

Федеративні Штати Мікронезії — держава в Океанії. Столиця — місто Палікирнао. Понпеї. Чисельність населення — бл. 114 тис. людей, головним чином — мікронезійці різних етнічних груп (найбільш числен­на — трукці, на островах Трук, або Чуук), полінезійці та інші народи Океанії.

Офіційна мова — англійська, використовуються також місцеві мови чуукезе, понпейська, косраен, япесе. Більшість віруючих — християни (протестанти — 47 % і католики — 50 %). Держава розташована в західній частині Тихого океану, займає центральну і східну частину Каролінських островів і атол Капінгамаргагі. Косрае, Понпеї, Трук (Чуук) — висо­кі вулканічні острови, тоді як о. Яп — підвищена частина азіатського континентального шельфу. Хоч острови займають океанський простір, що за площею в п'ять разів перевершує Францію, повна площа суходолу цих 607 островів складає лише бл. 701,4 км2. Клімат екваторіальний і субекваторіальний. Температура протягом року тримається біля відміт­ки 27 °С. Опадів випадає від 2250 мм до 3000—6000 мм на рік. Найбільш вологий місяць — квітень. Частина Тихого океану, де знаходиться Мік­ронезія, є областю зародження тайфунів (у середньому буває до 25 тай­фунів на рік). Сезон тайфунів — з серпня по грудень.

Федеральні Штати Мікронезії складаються з чотирьох штатів: Кос­рае, Понпеї, Трук і Яп. Мікронезія має статус держави, що «вільно» при­єдналася до США. Глава держави і уряду — президент. Законодавчий орган — однопалатний Національний Конгрес.


Кенія

Кенія, Республіка Кенія — держава в Східній Африці. Площа 582,6 тис. км2. Населення 29,2 млн людей (2000), головним чином наро­ди кикуйо, луо, лухья, камба. Міське населення 25,3 % (1991). Офіційні мови — англійська і суахілі. Віруючі — християни, мусульмани і ті, що дотримуються місцевих традиційних вірувань. Адміністративно-терито­

ріальний поділ: 7 провінцій і столичний округ. Столиця — Найробі. Вхо­дить у Співдружність. Глава держави і уряду — президент. Законодавчий орган — однопалатні Національні збори. Кенія займає північно-східну частину Східно-Африканського плоскогір'я (г. Кенія, 5199 м). Клімат субекваторіальний. Середні температури січня 14—27 °С, липня 12—25 °С. Опадів від 250 мм на північному сході до 1500—2000 мм в горах. Основні річки Тана, Галана; озеро Рудольф (Туркана), східний берег озера Вікто­рія. Савани і саванні ліси, напівпустелі; по схилах гір — вічнозелені тропічні ліси. Національні парки: Цаво, Сибілон, Маунт-Кенія, Меру, Абердер; декілька морських національних парків, заповідники.


Сторінки