Гречка посівна

Гречка посівна — Fagopyrum sagittatum СіІіb.

Родина гречкові — Роlygonaceae

Як виглядає? Однорічна трав’яниста рослина 15—70 см заввишки. Стебло майже голе, пряме, у верхній частині гіл­лясте, червонясте або зелене. Листки чергові, трикутні або яйцевидні, з серцевидною або стрілковидиою основою, на верхівці загострені; нижні — довгочерешкові, верхні — си­дячі з розтрубами. Квітки запашні, зібрані в щитковидні грона. Приквітки рожеві, червоні або білі, п’ятироздільні з яйцевидними частками. Плід — тригранний коричневий го­рішок. Рослина медоносна. Цвіте в липні, дозріває в серпні.

Де росте? Висівається як польова культура по всій тери­торії УРСР.

Що збирають? Розцвілі верхівки — для виробництва глі­козиду рутину [1], близького до вітаміну Р, який ущільнює стінки кровоносних судин і зменшує їх ламкість, а також барвного глікозиду рутину — оксифлавону, близького до цит­рину, кверцитрину та ізокверцитрину.'

Коли застосовують? Як дієтичний засіб — з борошна і круп, завдяки великому в них вмісту білків, крохмалю (67%), вітамінів Ві і В2, заліза, кальцію, фосфору, цитрино­вої та яблучної кислот, приготовляють поживні страви.

Застосовують як чай. На 1 склянку окропу беруть 1 сто­лову ложку подрібненого суцвіття гречки і настоюють 10 хвилин. П’ють по 3 склянки на день при бронхітах, щоб пом’якшити сухий кашель і видалити густе харкотиння, а особливо при гіпертонічній хворобі, атеросклерозі, щоб за­побігти крововиливу в серцевий м’яз, також при скарла­тині, плямистому тифі і при променевій хворобі (рутин — у листках і фагогіірин — у квітках).

При атеросклерозі 1 столову ложку суміші квіток греч­ки, листків ожини, листків омели білої, трави собачої кро­пиви серцевої і сухоцвіту болотяного в співвідношенні 2 : : 2,5 : 1,5 : 2 : 1,5 заливають 1 склянкою окропу, настоюють 10 хвилин і п’ють по 3 склянки на день, ковтками. Ліку­вання тривале.

Сухе гречане борошно, просіяне на густе сито, вважають доброю присипкою для немовлят.



[1] Багата на рутин (12—30%) також софора японська (ЗорЬога іаропіса Ь.) з родини метеликових (Раріїіопасеае). Це декоративне дерево до 20 м заввишки, подібне до білої акації (робінії), лише без колючок, яке добре акліматизу­валося у нас у парках Закарпаття, Південного Криму й Оде­ської та Херсонської областей. Кора дерева гладка, темно- зелена, з сочевичками. Добрий медонос, з квіток добувають цінну жовту фарбу для фарбування шовку. Цвіте в липні— серпні. Плоди її до 6 см завдовжки — м’ясисті боби з пере­хватами між окремими насінинами, що подібні до сочевиці й плавають у жовтувато-зеленому клейкому соку. Боби до­зрівають у вересні й зимують на дереві. Для приготування ліків використовують нерозцвілі пуп’янки квіток і стиглі (навіть зовсім сухі) боби.

Свіжозібрані стиглі боби промивають перевареною водою, розрізують через насінину на шматки й за­ливають у скляній або порцеляновій посудині 56% спиртом у співвідношенні 1:1 (коли сухі, то у спів­відношенні 1:2) і настоюють, часто збовтуючи, 10 днів. Потім відтискають, відстоюють, фільтрують через вату та пропускний папір. Утворюється неотруйна, без побічних дій настоянка, яку вживають всередину — від 10 крапель до 1 чайної ложки, 4—5 разів на день: для лікування і профі­лактики внутрішніх кровотеч різного походження, зокрема в мозок, серце, сітківку ока; при стенокардії, гіпертонії, цукровому діабеті, склеротичному переродженні стінок крово­носних судин, при захворюваннях нирок, геморагічних діа­тезах, виразковій хворобі шлунка й дванадцятипалої кишки, при гастритах, виразковому коліті, проносах, хворобах пе­чінки, плямистому тифі, сепсисі, тромбофлебітах, геморої, ревматизмі, глистах, при капілярних крововиливах токсич­ного походження (отруєння миш’яковими сполуками, салі­цилатами тощо),—одночасно з вітаміном С.

Замість настоянки бобів можна вживати настоянку не­розцвілих пуп’янків квіток софори (20 г квіток на 100 г 70% спирту, настоюють 7 днів) — по 20—40 крапель, тричі на день.

Ці самі настоянки вживають при опіках і відмороженнях

I і II ступенів (загоєння настає через 5—6 днів), а при від­мороженнях III ступеня, також при туберкульозі шкіри, вовчанці виразки зарубцьовуються багато швидше. Діє бо­лезаспокійливо і тому вживають для лікування забитих місць, фурункулів, карбункулів, парапроктитів, гайморитів, трофічних виразок, грудниці (маститу), лускатого лишая — у вигляді зрошувань, промивань, змазувань, тампонів (двічі на день), стерильних пов’язок на рани.

5—10% водний розчин настоянки з нерозцвілих пуп’янків квіток софори втирають у шкіру голови, щоб припинити ви­падіння волосся, роблять з нього компреси при ячмінцях на оці, ванночки при грибкових захворюваннях шкіри, ек­земі; його закапують у ніс при нежитю, а також полощуть рот при болю зубів і запаленні ясен.

В.В.Кархут, Ліки навколо нас, Видавництво "Здоров'я", Київ, 1973
Попередження: перш ніж скористатися рецептом, порадьтеся з лікарем

 



Актуальні новини від Рівненського порталу OGO.ua