Африка

Національний парк Серенгеті

Серенгеті — національний парк на півночі Танзанії, один з найбіль­ших у світі. Він розташований на відстані 320 км від Аруші, на висоті від 910 м до 1820 м над рівнем моря, площа — 1,3 млн га.

На мові масаї «серенгеті» означає «нескінченні рівнини». З усіх заповідників Африки Серенгеті є першим за кількістю видів і загальним числом тварин, що населяють його. У межах заповідника живе понад 1,5 млн голів великих ссавців, головним чином копитних.


Вулкан Нгоронгоро

Згаслий щитовидний вулкан Нгоронгоро висотою до 2338 м знахо­диться на півночі Танзанії, біля західного краю Зони Розломів, на кордоні з Кенією. Круті обриви стін кратера межують з просторими долинами, покритими травою і чагарником.

Резерват, що розкинувся навколо кра­тера Нгоронгоро, охоплює площу бл. 800 тис. га, його значення підвищи­лося після того, як він отримав офіційний статус Міжнародної охоронної зони і біосферного заповідника. Колись ця область була частиною тепе­рішнього національного парку Серенгеті, однак як резерват вона вико­нує два основних задання — збереження природних ресурсів регіону, а також захист інтересів і традиційного способу життя місцевого племені масаї, яке випасає тут стада великої рогатої худоби, овець і кіз.


Національні парки Африки

В африканських країнах створені величезні заповідники і націона­льні парки, які служать музеями і лабораторіями живої природи.

Серед найбільших парків потрібно відзначити парки Заїру: Гарамба, Ківу, Салонга, Упемба, Маїко, Вірунга. У них водяться слони, гіпопотами, кро­кодили, леви, леопарди, зебри, антилопи та інші екзотичні тварини. У Замбії в 1950 р. було створено парк Кафуе, у якому велика кількість антилоп, гіпопотамів, буйволів, зебр, слонів і чорних носорогів. Націона­льний парк Хванге (Уанкі) у Зімбабве був визначений як резервний у 1927 р. і отримав юридичний статус парку в 1949 р. Тільки третина тери­торії парку відкрита для відвідувачів; інші закриті для відвідування з ме­тою збереження первісної природи. Фауна парку включає понад 50 видів ссавців (чорний носоріг, слон, кафрський буйвол, жираф, зебра, лев).


Озеро та водоспад Вікторія

Вікторія (Вікторія-Ньянза, Укреве) — озеро у Східній Африці, на території Танзанії, Кенії і Уганди. Знаходиться у тектонічному прогині Східно-Африканської платформи, на висоті 1134 м. Друге за розміром прісне озеро світу. Площа — 68 тис. км2, довжина 320 км, найбільша ширина 275 км, глибина 80 м. Є частиною водосховища Вікторія.

Безліч островів, загальна площа майже 6 тис. км2. Озеро живиться за рахунок атмосферних опадів і водами численних річок. Впадає багатоводна р. Ка­тера, витікає р. Вікторія-Ніл. Фауна озера нараховує бл. 100 видів, багато ендеміків. Судноплавство.

Головні порти: . . . . .


Річки Конго та Нігер

Конго (Заїр) — річка в Центральній Африці, переважно в Респуб­ліці Заїр. Довжина 4320 км (від витоків р. Луалаба). За площею басей­ну (3,7 млн км2) і водоносності (середня витрата води 46 тис. м3/с) займає 1-е місце в Африці і 2-е в світі після Амазонки.

Протягом 350 км між pp. Кіншаса і Матаді річка спускається на 250 м, утворюючи бл. 70 порогів і водоспадів, т. зв. водоспади Лівінгстона. Біля м. Матаді вихо­дить на приморську низовину, біля м. Банана впадає в Атлантичний океан, утворюючи естуарій. Головні притоки: праворуч — Арувімі, Убангі, Санга; ліворуч — Ломамі, Лулонга, Рукі, Касаї. Річки і озера басейну Конго багаті рибою (бл. 1000 видів); типові представники: протоптерус, тілапія, вусань, тигрова риба. Судноплавна, за винят­ком порожистих ділянок, в обхід яких побудовані залізниці. Загальна довжина судноплавних шляхів в басейні Конго бл. 20 тис. км.


Річка Ніл

Ніл (сучасна єгипетська назва Бахр) — річка у Африці (у Руанді, Танзанії, Уганді, Судані, Єгипті), найдовша у світі (6671 км), площа ба­сейну 2870 тис. км2. Виток — р. Рукарара в Руанді, у системі р. Кагера. Впадає в Середземне море, утворюючи дельту. Головні притоки: Собат, Блакитний Ніл, Атбара, Бахр-ель-Газаль.

Середня витрата води поблизу Асуана 2,6 тис. м3/с. Стік і витрати різко коливаються по сезонах; вода широко використовується для зрошування. На річці побудовано декіль­ка ГЕС (у т. ч. Асуанська). Загальна довжина судноплавних шляхів — 3,2 тис. км. У дельті і долині Нілу зосереджене майже усе населення і господарство Єгипту. На Нілі — великі міста Каїр, Хартум, Асуан, у дельті — м. Александрія.


Гора Кіліманджаро

Гора Кіліманджаро — найвища точка Африки; її висота 5895 м. Назва «Кіліманджаро» на мові суахілі означає «виблискуюча гора». Кіліман­джаро розташована в Танзанії, поруч з кордоном Кенії, у Східній Африці.

Ця величезна гора з основою 100 км завдовшки і 75 км завширшки ви­глядає так вражаюче ще й тому, що стоїть відособлено, до неї не прими­кають гірські хребти, які могли б відвернути увагу від її красоти. Гора утворилася 2 млн років тому. Внаслідок вулканічної активності з надр землі безперервно вивергалися потоки лави, після виверження вулкана лава затвердівала, на неї накладався свіжий шар від подальшого вивер­ження. Таким чином, сьогодні Кіліманджаро складається з трьох вер­шин, які сформувалися в різні періоди вулканічної активності: центра­льна, найвища вершина — Кібо (5895 м); Мавензі (5355 м) знаходиться на сході, а Шира (4006 м) — на заході від неї. Купол Кібо вміщує кратер вулкана діаметром 2500 м і глибиною до 180 м. Всередині є кратер поменше, з жерла якого виділяються сірчасті гази.


Дослідження Африки

Початковий етап (II тис. до н. е. — VІ ст.)

Давні єгиптяни освоювали північну частину континенту, просуваю­чись уздовж узбережжя від гирла Нілу до затоки Сидр, проникали в Ара­війську, Лівійську і Нубійську пустелі. Бл. 609—595 pp. до н. е. фінікійці на єгипетській службі здійснили морську подорож навколо Африки. Бл. 500—470 pp. до н. е. карфагенянин Ганнон здійснив експедицію уздовж західного узбережжя континенту. Згідно із записом на плиті, залишеній ним в одному з храмів Карфагена, він досяг внутрішньої частини Гвіней­ської затоки, куди європейці потрапили лише через дві тисячі років. У період римського володарювання і пізніше рибальські судна досягали Канарських о-вів, римські полководці і мандрівники проникали глибо­ко в Лівійську пустелю (Л. К. Бальб, С. Флакк). У 525 р. візантійський купець, мореплавець і географ Козьма Індікоплов піднявся у верхів'я Нілу, перетнув Червоне море і відвідав узбережжя Східної Африки. Він залишив 12-томний твір, що служив єдиним для свого часу джерелом відомостей про р. Ніл і суміжні території.

Другий етап — арабські походи (VII—XIV ст.)

Після завоювання Північної Африки . . . . .


Африка, загальна характеристика

Африка — материк, другий за величиною після Євразії. Площа — 29,2 млн км2 (з островами 30,3 млн км2), що становить майже 1/5 части­ну всієї суші земної кулі. Довжина від північного мису Ель-Аб'яд (Рас-Енгела) до південного мису Голковий майже 8000 км, ширина між миса­ми Альмаді і Хафун 7500 км. На заході омивається Атлантичним океа­ном, на півночі — Середземним морем, на північному сході — Червоним морем, зі сходу — Індійським океаном. Береги порізані слабо; найбільш велика затока — Гвінейська, найбільший півострів — Сомалі. У геологі­чному відношенні переважно платформа з докембрійською кристаліч­ною основою, перекритою більш молодими осадочними породами. Скла­дчасті гори розташовуються лише на північному заході (Атлас) і на півдні (Капські гори). Середня висота над рівнем моря — 750 м. У рельєфі пере­важають високі складчасті рівнини, плато і плоскогір'я; у внутрішніх районах — великі тектонічні западини (Калахарі в Південній Африці, Конго в Центральній Африці тощо). Від Червоного моря і до р. Замбезі Африка роздроблена найбільшою у світі системою скидних западин, ча­стково зайнятих озерами (Танганьїка, Ньяса та інші). По краях западин розташовані вулкани Кіліманджаро (5895 м, найвища точка Африки), Кенія тощо.


Ератосфен

Ератосфен (бл. 275—194 pp. до н. е.) — один з найвідоміших учених античності. Особливо прославили Ератосфена праці з астрономії, географії і математики, однак він успішно працював і в галузях філології, поезії, музики і філософії, за що сучасники дали йому прізвисько Пен-татл, тобто Багатоборець. Ератосфен народився в Африці, в Кирені. Навчався спочатку в Александрії, а потім в Афінах. Очевидно, завдяки чудовій освіті й різноманітності інтересів бл. 245 р. до н. е. Ератосфен отримав від Птолемея III Евергета запрошення повернутися в Алексан-дрію, щоб стати вихователем спадкоємця престолу і очолити Александ-рійську бібліотеку. На жаль, його твори не збереглися, від них залишилися тільки фрагменти. Ератосфен є засновником наукової географії. В його «Географії» у 3 книгах містилася історія географічних відкриттів, а також розглядався ряд фізичних і математичних проблем, пов'язаних з географією, включаючи ідею про сферичну форму Землі та опис її поверхні. Однак найвизначнішим досягненням Ератосфена . . . .