економічна і соціальна географія

Лісова і деревообробна промисловість України

Галузева структура і принципи розміщення

Лісопромисловий комплекс (ЛПК) — сукупність галузей промислового виробництва, які займаються лісозаготівлею, механічною та хімічною обробкою деревини.

Лісопромисловий комплекс

Лісозаготівельна промисловість (валка лісу, трелювання його, доставка у центри переробки).

Лісопереробна промисловість (деревообробна, лісопильна, фанерна, меблева, виробництво будматеріалів, целюлозно-паперова, целюлозна, паперова, картонна).

Деревопереробна (лісохімія)

Виробництво кислот, спирту, смоли, каніфолі, гліцерину тощо


Нігерія

Нігерія, Федеративна Республіка Нігерія — держава в Західній Аф­риці. Входить в Співдружність. Площа бл. 924 тис. км2. Населення 133,8 млн людей (2003), переважно хауса, йоруба, ігбо, фульбо, ібібіо. Міське населення 35 % (1991). Офіційна мова — англійська. Більшість віруючих — мусульмани і християни. Федерація в складі 30 штатів і сто­личного федерального округу Абуджа. Столиця — Абуджа. Глава держа­ви і уряду — президент.

Переважають рівнини і плато (найбільша висота 2042 м — пік Фо­тель). Клімат на більшій частині країни екваторіально-мусонний. Сере­дні температури травня 33 °С, січня 26 °С. Опадів на рік від 500 мм на північному сході до 4000 мм на півдні. Головна річка — Нігер, на північ­ному сході озеро Чад. На півдні —тропічні ліси, на півночі савани. Резе­рвати Боргу, Квіамбана, Янкарі.


Хімічна промисловість України

Хімічна промисловість

Галузева структура і принципи розміщення

Хімічний комплекс — сукупність галузей промислового виробництва, які сприяють широкому застосуванню хімічних технологій і матеріалів у всіх галузях господарства.

Хімічний комплекс

Гірничо-хімічна промисловість.

Основна хімія: виробництво мінеральних добрив, виробництво сірчаної кислоти, виробництво соди, коксохімія.

Хімія органічного синтезу: виробництво хімічних волокон, виробництво пластмас, виробництво синтетичного каучуку.


Соломонові Острови

Соломонові Острови — держава (з 1978 р.) на однойменних вулканіч­них островах у Тихому океані, член Британської Співдружності націй.

Площа 29,8 тис. км2, населення 0,2 млн людей (1980). Столиця — Хоніара. Глава держави — королева Великобританії, представлена генерал-губернатором. Законодавчий орган — Національний парламент. Полі­тичні партії: Група за національну єдність і примирення, Ліберальна пар­тія Соломонових Островів тощо. Серед віруючих переважають християни-протестанти: 34 % — англікани; 17 % — євангелісти; 11 % — методи­сти і пресвітеріани та інші. Є католики — 19 %, прихильників традицій­них вірувань — 4 %.

Високі вулканічні острови лежать на підводному хребті, який повіль­но опускається. Є згаслі і діючі вулкани, гарячі джерела. Часто бувають землетруси. Гірські ланцюги займають майже всю поверхню островів. Між горами — глибокі і вузькі долини. Вздовж узбережжя тягнуться ни­зовини. На великих островах багато гірських річок. На кораловому ост­рові Реннелл знаходиться найбільше в Океанії озеро Тінггоа. Гори по­криті густими вологими лісами (цінні породи дерев). Савани є тільки на північному сході острова Гуадалканал. На островах водяться опосум, лі­сова миша, великий ховрах (зустрічається тільки тут). Понад 150 видів птахів. У мангрових болотах живуть крокодили. Клімат екваторіально-тропічний. Середня температура в лютому 27 °С, у серпні 23—24 °С (вно­чі знижується до 3—5 °С). Річна кількість опадів — 2—3 тис. мм. Серед корінних жителів до XX ст. був поширений канібалізм. Після відкриття островів у 1568 р. знову європейські мореплавці з'явилися тут у XVII— XVIII ст. (А. Тасман, Л. Бугенвіль, Ж. Лаперуз). Криваві зіткнення між работорговцями, вербувальниками робочої сили (в кінці XIX ст. — на початку XX ст. вони вивезли на плантації 40—60 тис. жителів островів) і корінними жителями використала Великобританія і встановила в 1893— 1900 pp. протекторат над архіпелагом. У 1960 р. Наглядова рада при бри­танському верховному комісарові перетворена в Законодавчу. У 1976 р. острови отримали право внутрішнього самоврядування, а в 1978 р. — незалежність. Природні ресурси — риба (найбільша у світі концентрація тунця) у винятковій економічній зоні (площа — 1,63 млн км2), запаси деревини, фосфатів, бокситів, золота, свинця, цинку, нікелю і магнезіту. Економіка країни — слаборозвинена, аграрна. Вирощують кокосову па­льму, батат, таро, ямс, рис, какао. Розводять свиней і домашню птицю, велику рогату худобу. ВВП надушу населення — бл. 1 тис. дол. США. На експорт йдуть копра, пальмова олія, риба, деревина (55 % вартості екс­порту), какао. Промисловість розвинена слабо. Виробляють рибні кон­серви, одяг, меблі, сувеніри. Велику роль відіграє іноземна фінансова допомога. Залізниці відсутні. Автошляхів — понад 1300 км (з твердим покриттям — понад 30 км), у тому числі бл. 800 км всередині приватних плантацій. Власного морського флоту немає. Регулярне сполучення з Австралією, Новою Зеландією, Японією, Папуа — Новою Гвінеєю здійс­нюють іноземні судна. Між островами країни курсують державні і приватні каботажні судна. Головний порт — Хоніара. З 33 аеропортів два мають посадочні смуги з твердим покриттям. Міжнародний аеропорт Хендерсон-філд розташований у 13 км від Хоніари. Внутрішні лінії обслуго­вують три місцеві авіакомпанії, міжнародні — Ейр Ніугіні, Ейр Науру і Соломон Ейр-лайнз (спільно з австралійською Квонтас) — здійснюють регулярні рейси в Австралію, Нову Зеландію, на Фіджі, Вануату. Понад 70 % самодіяльного населення веде напівнатуральне сільське господар­ство. У ринковому секторі економіки понад 60 % зайнято в сфері послуг (торгівля, фінанси і інш.) і держапараті, 24 % — в сільському і лісовому господарстві, рибальстві, 13 % — в промисловості. Заселення островів почалося бл. 3 тис. років назад папуаськими племенами. До 1 тис. до н. е. багато островів було заселено меланезійськими народами і полінезійця­ми. У наш час населення складається з меланезійців (93 %), полінезійців (4 %), мікронезійців (1,5%), європейців (0,8 %), китайців (0,3 %). Папу­аські етнічні групи досі збереглися на деяких островах. Головна мова міжетнічного спілкування — піджин (англо-меланезійський гібрид). Ан­глійською мовою розмовляє менше як 2 % жителів. Корінне населення спілкується приблизно на 100 мовах і діалектах. Більшість населення (90 %) живе в невеликих, розкиданих по території островів селах і веде нату­ральне і сільське господарство. Зберігається племінна структура. Дуже сильні общинні, кланові і сімейні (в рамках великої сім'ї з включенням посередніх родичів) зв'язки. Періодично відбуваються міжетнічні зітк­нення. У 1999 р. спалахнули заворушення (в ході яких знищені тисячі будинків) на о. Гуадалканал. Вони були викликані невдоволенням міс­цевих жителів потоком переселенців з інших островів архіпелагу, що спричинило захоплення земель, зростання злочинності.


Папуа - Нова Гвінея

Папуа — Нова Гвінея — незалежна держава в рамках Співдружності націй. Глава держави — королева Великобританії, представлена гене­рал-губернатором. Законодавчий орган — однопалатний парламент. Ос­новні політичні партії: Пангу паті, Народно-демократичний рух, Народно-прогресивна партія та інші. Колонізацію острова Нова Гвінея в пер­шій третині XIX ст. почали Нідерланди, Німеччина і Великобританія. З утворенням Австралійського Союзу (1901) Великобританія передала свої володіння (Папуа) під контроль Австралії. Після Першої світової війни (1914—1918) перейшла під контроль Австралії і німецька частина коло­ній (Нова Гвінея). У 1945 р. Австралія отримала мандат ООН на управлін­ня Новою Гвінеєю, яка в 1949 р. була об'єднана з колонією Папуа. Одно­часно була створена Законодавча рада як дорадчий орган при колоніаль­ній адміністрації. Так почався рух країни до отримання самоврядування (1973), а потім і незалежності (1975). Християнство сповідають бл. 2/3 населення (22 % — католики, інші — протестанти: лютерани, пресвітері­ани та інші). Бл. 1/3 населення дотримуються традиційних вірувань.

Кра­їна володіє багатими природними ресурсами. З розвіданих корисних ко­палин найбільш важливі мідь, золото, срібло, нікель, кобальт, нафта і природний газ. Річкова мережа досить розвинена (майже 11 тис. км). Найдовша річка Флай (1200 км). Ґрунти, збагачені вулканічним попе­лом, надзвичайно родючі і різноманітні: тут 13 видів тропічного лісу, по 5 — пальмових лісів і болотистих чагарників, 3 види мангрових лісів. Ве­лика частина поверхні островів — це гірські системи висотою до 4000 м над рівнем моря. Найвища гора — Вільгельм (4509 м). Між горами ле­жать рівнини, найбільша — Гвінейська. Є вулкани, у тому числі діючі, а також гейзери, грязьові кратери, гарячі джерела. Часто бувають земле­труси. Більшість островів архіпелагів Луїзіада і Д'Антркасто — вулканіч­ного походження і являють собою піки підводних гірських хребтів. У країні — найбільша у світі кількість видів орхідей. Поширені сумчасті — деревний кенгуру (воллабі), сумчасті борсуки і летючі собаки. Водяться єхидни, крокодили, черепахи, змії. Понад 1400 видів риб. Бл. 650 видів птахів, втому числі ендемічних.


Конго

Конго, Демократична Республіка Конго — держава в Центральній Африці. Площа 2,3 млн км2. Населення 56,6 млн людей (2003); головним чином народи лубу, конго, монго, руанда, занде. Міське населення 44 % (1985). Офіційна мова — французька. Бл. 50 % населення дотримується місцевих традиційних вірувань, інші переважно християни. Адміністра­тивно-

територіальний поділ: 11 областей (у т. ч. столиця, що виділена в окрему адміністративно-територіальну одиницю). Столиця — Кіншаса. Глава держави — президент. Законодавчий орган — однопалатна Зако­нодавча рада. На заході омивається Атлантичним океаном на протязі 40 км. Велика частина території Конго — западина Конго і оточуюче її плато (висота до 1300 м). На сході — гори: масив Рувензорі (висота до 5109 м, пік Маргеріта), вулканічні гори Вірунга (висота до 4507 м), ут. ч. діючі вулкани. Клімат екваторіальний, на півдні і крайній півночі субек­ваторіальний. Середні температури найтеплішого місяця від 24 до 28 °С, найхолоднішого від 22 до 25 °С. Опадів — 1000—2500 мм нарік. Головна річка — Конго (Заїр), її притоки: Арувімі, Убангі, Ломамі, Касаї. Великі озера — Мобуту-Сесе-Секо, Едуард, Ківу, Танганьїка, Мверу. Вологі екваторіальні ліси, вторинні савани; на півдні і південному сході — сухі тропічні рідколісся, в горах — гірські ліси. Національні парки: Вірунга, Салонге, Гарамба, Кахузі-Бієга тощо.


Федеративні Штати Мікронезії

Федеративні Штати Мікронезії — держава в Океанії. Столиця — місто Палікирнао. Понпеї. Чисельність населення — бл. 114 тис. людей, головним чином — мікронезійці різних етнічних груп (найбільш числен­на — трукці, на островах Трук, або Чуук), полінезійці та інші народи Океанії.

Офіційна мова — англійська, використовуються також місцеві мови чуукезе, понпейська, косраен, япесе. Більшість віруючих — християни (протестанти — 47 % і католики — 50 %). Держава розташована в західній частині Тихого океану, займає центральну і східну частину Каролінських островів і атол Капінгамаргагі. Косрае, Понпеї, Трук (Чуук) — висо­кі вулканічні острови, тоді як о. Яп — підвищена частина азіатського континентального шельфу. Хоч острови займають океанський простір, що за площею в п'ять разів перевершує Францію, повна площа суходолу цих 607 островів складає лише бл. 701,4 км2. Клімат екваторіальний і субекваторіальний. Температура протягом року тримається біля відміт­ки 27 °С. Опадів випадає від 2250 мм до 3000—6000 мм на рік. Найбільш вологий місяць — квітень. Частина Тихого океану, де знаходиться Мік­ронезія, є областю зародження тайфунів (у середньому буває до 25 тай­фунів на рік). Сезон тайфунів — з серпня по грудень.

Федеральні Штати Мікронезії складаються з чотирьох штатів: Кос­рае, Понпеї, Трук і Яп. Мікронезія має статус держави, що «вільно» при­єдналася до США. Глава держави і уряду — президент. Законодавчий орган — однопалатний Національний Конгрес.


Кенія

Кенія, Республіка Кенія — держава в Східній Африці. Площа 582,6 тис. км2. Населення 29,2 млн людей (2000), головним чином наро­ди кикуйо, луо, лухья, камба. Міське населення 25,3 % (1991). Офіційні мови — англійська і суахілі. Віруючі — християни, мусульмани і ті, що дотримуються місцевих традиційних вірувань. Адміністративно-терито­

ріальний поділ: 7 провінцій і столичний округ. Столиця — Найробі. Вхо­дить у Співдружність. Глава держави і уряду — президент. Законодавчий орган — однопалатні Національні збори. Кенія займає північно-східну частину Східно-Африканського плоскогір'я (г. Кенія, 5199 м). Клімат субекваторіальний. Середні температури січня 14—27 °С, липня 12—25 °С. Опадів від 250 мм на північному сході до 1500—2000 мм в горах. Основні річки Тана, Галана; озеро Рудольф (Туркана), східний берег озера Вікто­рія. Савани і саванні ліси, напівпустелі; по схилах гір — вічнозелені тропічні ліси. Національні парки: Цаво, Сибілон, Маунт-Кенія, Меру, Абердер; декілька морських національних парків, заповідники.


Нова Зеландія

Нова Зеландія — держава в нівденно-західній частині Тихого океану, на о-вах Північний і Південний, розділених протокою Кука, сусідніх (Стьюарт, Снерс, Грейт-Баррієр та інших) і віддалених островах (Чатем, Антиподів, Кермаден, Кемпбелл тощо). Новій Зеландії належать о-ви Токелау, Кука і Ніуе в Тихому океані. Територія 268,7 тис. км2. Населен­ня 3,9 млн людей (2002), головним чином нащадки британських поселе­нців, корінного населення (маорі) менше ніж 10 %. Міське населення 85 % (1999). Офіційні мови — англійська, маорі. Більшість віруючих — протестанта. Адміністративно-територіальний поділ: 92 графства. Сто­лиця — Веллінгтон (Уеллінгтон). Входить в Співдружність. Глава держа­ви — королева Великобританії, представлена генерал-губернатором. За­конодавчий орган — парламент (Палата представників).

Велика частина країни зайнята горбами і горами (вища точка — г. Кука на Південному о-ві, 3764 м, вічні сніги і льодовики). На Північ­ному о-ві — Вулканічне плато (діючі вулкани, гейзери, часті землетру­си). Клімат субтропічний морський. Середні температури липня від 5 до 12 °С, січня від 14 до 19 °С. Опадів 400—700 мм на рік, на навітряних схилах гір 2000—5000 мм. Річки повноводні: багато озер вулканічного походження. Гірські ліси, чагарники і луги. У складі флори і фауни бага­то ендеміків. У Новій Зеландії — 10 національних парків (Маунт-Кук, Тонгаріро, Фіордленд тощо), 2 морських парки, численні резервати.


Перу

Перу, Республіка Перу — держава на заході Південної Америки. Пло­ща 1285,2 тис. км2. Населення 25,6 млн людей (2000), бл. 1/2 —індіанці кечуа і аймара, інші — іспаномовні перуанці. Міське населення 70,1 % (1993). Офіційні мови — іспанська і кечуа. Віруючі — головним чином католики. Адміністративно-територіальний поділ: 25 департаментів. Сто­лиця — Ліма. Глава держави — президент. Законодавчий орган — Де­мократичний установчий конгрес.

На заході, вздовж берега Тихого океану, вузька смуга пустинних бере­гових рівнин (Коста). Східніше — гірський пояс Анд (Сьєрра), висотою до 6768 м (г. Уаскаран). На сході — Амазонська низовина (Сельва), що пере­ходить на півдні в передгірну рівнину (Монтанья). Середньомісячні тем­ператури на узбережжі 15—25 °С, в Андах, на плоскогір'ях від 5 до 16 °С, на рівнині 24—27 °С. Опадів від 700 до 3000 мм на рік. На західних схилах Анд — рідкі чагарники, кактуси; на внутрішніх плоскогір'ях, на півночі і сході — високогірні тропічні степи, на південному сході — напівпустелі. На східних схилах Анд і на рівнинах Сельви — вологі вічнозелені ліси. З річок найбільша — Амазонка, з озер — Тітікака. Національні парки Ману, Серрос-де-Амотане та інші; кілька резерватів.


Сторінки