глобальні проблеми людства

Глобальні проблеми людства та їх прояв на території України

Глобальна проблема — природне, природно-антропогенне, частково антропогенне явище, що стосується світу в цілому. Наприклад, ядерна загроза, глобальне потепління, кислотні дощі та ін.

Екологічна проблема

Проблема взаємовідносин суспільства та природи, збереження навколишнього середовища. Актуальними екологічними проблемами сучасного світу є зміна складу атмосфери, порушення балансу CO2 у природі та зменшення озонового шару; глобальне потепління клімату, вирубування лісів, випадіння кислотних дощів, забруднення Світового океану, процес спустелення земель, водно-ресурсні проблеми, забруднення навколоземного космічного простору, погіршення умов життя людей у великих містах, агломераціях.

В Україні склалася складна екологічна ситуація, особливо в зоні ЧАЕС.


Синдром набутого імунного дефіциту (СНІД)

СНІД(синдром набутого імунного дефіциту) (AIDS — Acquired Immune Deficiency Syndrome) — патологічний стан, при якому внаслідок ура­ження імунної системи послаблюються захисні сили організму. Найбільш характерниими для ВІЛ-інфекції є захворювання, що викликається ві­русом імунодефіциту людини (ВІЛ). Відомий з кінця 1970-хpp.,реєстру­ється у всіх країнах світу. Джерело інфекції — носій вірусу.

Зараження: головним чином при статевих контактах; від матері плоду під час вагіт­ності і родів; від матері дитині і від дитини матері при годуванні груддю; при переливанні крові, ін'єкціях тощо. Перші прояви хвороби (лихоманка, гепатолієнальний синдром, запалення лімфовузлів) виникають в ді­апазоні від 3 діб до кількох місяців після зараження. Період повторних виявів, зумовлений безпосередньою дією ВІЛ, триває від декількох мі­сяців до 8—10 років і завершується формуванням СНІД, який протягом 1 —5 років доводить хворого до смерті. Внаслідок різкого ослаблення за­хисних сил організму виникають різні ураження, які переважно викли­каються умовно патогенними вірусами, бактеріями, грибками і найпро­стішими, а також пухлини, чим визначаються різноманітні вияви хворо­би (збільшення лімфовузлів, лихоманка, виснаження, гнійно-запальні, септичні процеси, пневмонії, ураження шкіри). Лікування поки що за­лишається малоефективним.


Деградація навколишнього середовища

Деградація навколишнього середовища — це процес, внаслідок якого знижується здатність екосистем підтримувати стабільність якості життя. Екосистема у загальних рисах може бути визначена як взаємодія живих організмів з їх оточенням. Результати такої взаємодії на суходолі — це зазвичай стійкі угруповання, тобто сукупності тварин і рослин, пов'яза­них один з одним, а також з ресурсами Грунту, води і повітря. Галузь науки, що вивчає функціонування екосистем, називається екологією.

Природа екосистемних взаємодій варіюється від чисто фізичних, таких, як вплив вітру і дощів, до біохімічних, до яких можна віднести, напри­клад, забезпечення метаболічних потреб різних організмів або розкла­дання органічних залишків, що повертає в середовище ті або інші хімічні елементи у формі, придатній для повторного використання. Якщо під впливом певних чинників ці взаємодії стають незбалансованими, то змі­нюються внутрішні зв'язки в екосистемі, і її здатність забезпечувати іс­нування різноманітних організмів може значно зменшитися. Найчасті­ша причина деградації навколишнього середовища — це діяльність лю­дини.


Парниковий ефект

У 1896 р. шведський хімік С. Арреніус уперше висловив припущення про нагрівання атмосфери і земної поверхні внаслідок парникового ефе­кту. В атмосферу Землі сонячна енергія проникає у вигляді короткохви­льової радіації. Деяка її частина відбивається в космічний простір, інша поглинається молекулами повітря і нагріває його і приблизно половина досягає земної поверхні. Поверхня Землі нагрівається і випромінює дов­гохвильову радіацію, що має менше енергії, ніж короткохвильова. Після цього радіація проходить через атмосферу і частково втрачається в кос­мосі, а велика її частина поглинається атмосферою і повторно відбива­ється до поверхні Землі. Цей процес повторного відбиття радіації можли­вий через присутність в повітрі, хоч і в невеликих концентраціях, домі­шок багатьох газів (т.зв. парникових), що мають як природне, так і ан­тропогенне походження. Вони пропускають короткохвильову радіацію, але поглинають або відбивають довгохвильову. Кількість теплової енер­гії, що втримується, залежить від концентрації парникових газів і трива­лості їх перебування в атмосфері. Основні парникові гази — водяна пара, вуглекислий газ, озон, метан, оксид азоту і хлорфторвуглеводні. Безсум­нівно, найважливішим серед них є водяна пара, значна доля і вуглекис­лого газу. 90 % вуглекислого газу, що щорічно поступає в атмосферу, утворюється під час дихання (окиснення органічних сполук клітинами рослин і тварин). Однак це надходження компенсується його споживан­ням зеленими рослинами в процесі фотосинтезу. Середня концентрація вуглекислого газу в тропосфері за рахунок діяльності людини щорічно зростає приблизно на 0,4 %.


Виснаження озонового шару

Стратосферний озон сконцентрований переважно на висотах від 20 до 25 км. Поглинаючи 99 % короткохвильового випромінювання Сонця, небезпечного для усього живого, озон оберігає від нього земну поверхню і тропосферу, захищаючи людей від сонячних опіків, раку шкіри і очей, катаракти тощо. Крім того, він не дозволяє більшій частині тропосфер­ного кисню перетворитися в озон. Нарівні з процесом утворення озону в атмосфері відбувається зворотний процес його розпаду, що також проті­кає при поглинанні сонячного ультрафіолетового випромінювання. Ок­сиди водню (НОх), метан (СН4), газоподібний водень (Н2) і оксиди азоту (NOx) також можуть руйнувати стратосферний озон. Якщо антропоген­ний вплив відсутній, між виникненням і розпадом молекул озону існує певна рівновага. Глобальною хімічною бомбою уповільненої дії є штучні хлорфторвутлеводні, які сприяють зниженню середньої концентрації озо­ну в тропосфері. Хлорфторвуглеводні, уперше синтезовані в 1928 р. і відомі як фреони, абохладони, в 1940-х роках стали чудом хімії. Хімічно інертні, нетоксичні, без запаху, не займисті, дешеві, вони дуже швидко завоювали популярність і широко використовувалися як хладагенти.


Забруднення води та повітря

Забруднення води — це зміни хімічного і фізичного стану або біологіч­них характеристик води, що обмежують подальше її вживання. При усіх типах водокористування змінюються або фізичний стан (наприклад, при нагріванні), або хімічний склад води — при надходженні забруднюючих речовин, які діляться на дві основні групи: ті, що згодом змінюються у водному середовищі і ті, що залишаються в ній незмінними. До першої групи відносяться органічні компоненти побутових стоків і велика час­тина промислових, наприклад відходи целюлозно-паперових підприємств. Другу групу складають багато неорганічних солей, наприклад сульфат натрію, який використовується як барвник в текстильній промисловос­ті, і неактивні органічні речовини типу пестицидів.

Забруднення повітря — це будь-яка небажана зміна складу земної ат­мосфери внаслідок надходження до неї різних газів, водяної пари і твердих часток (під впливом природних процесів або внаслідок діяльності люди­ни). Приблизно 10 % забруднювачів потрапляють в атмосферу внаслідок таких природних процесів, як, наприклад, вулканічні виверження, які супроводжуються викидами в атмосферу попелу, розпилених кислот і ба­гатьох отруйних газів. Крім того, основними джерелами сірки в атмосфері служать бризки морської води і рослинні залишки, що розкладаються. Також треба відмітити лісові пожежі, внаслідок яких утворюються щільні клуби диму, що охоплюють значні площі, і пилові бурі. Дерева і чагарники виділяють багато летких органічних сполук (ЛOC), створюючих блакит­ний серпанок, який закриває велику частину гір Блу-Рідж в США (в пе­рекладі «блакитний хребет»). Присутні в повітрі мікроорганізми (пилок, плісеневі гриби, бактерії, віруси) викликають у багатьох людей приступи алергії та інфекційні захворювання. Інші 90 % забруднювачів мають . . . . .


Техногенні екологічні катастрофи

Техногенна екологічна катастрофа — це аварія технічного пристрою (атомної електростанції, танкера тощо), що призводить до вельми не­сприятливих змін у навколишньому природному середовищі і, як прави­ло, масової загибелі живих організмів і економічних збитків. Аварії і ка­тастрофи виникають раптово, мають локальний характер, у той же час екологічні наслідки їх можуть розповсюджуватися на дуже значні від­стані. Як свідчить досвід, техногенні екологічні катастрофи можливі на­віть в країнах з високими технологічними стандартами, і їх виникнення зумовлене комплексом різних причин: порушенням техніки безпеки, по­милками людей або їх бездіяльністю, різними поломками, впливом стихійного лиха тощо. Найбільшу екологічну небезпеку мають катастрофи на радіаційних об'єктах (атомні електростанції, підприємства з перероб­ки ядерного палива, уранові рудники), хімічних підприємствах, нафто- і газопроводах, транспортних системах (морський і залізничний транс­порт), греблях водосховищ і т. п.


Забруднення середовища відходами виробництва і споживання

Однією з найбільш гострих екологічних проблем у наш час є забруд­нення навколишнього природного середовища відходами виробництва і споживання, і насамперед небезпечними відходами. Сконцентровані у відвалах, териконах, несанкціонованих звалищах відходи є джерелом забруднення атмосферного повітря, підземних і поверхневих вод, грун­тів і рослинності. Всі відходи поділяють на побутові і промислові (вироб­ничі). Побутові відходи можуть знаходитися як у твердому, так і в рідко­му, рідше — в газоподібному станах. Тверді побутові відходи (ТБО) — це сукупність твердих речовин (пластмаса, папір, скло, шкіра) і харчових відходів, що утворюються в побутових умовах. Рідкі побутові відходи пред­ставлені в основному стічними водами господарсько-побутового при­значення. Газоподібні — викидами різних газів. Промислові (виробничі) відходи (ВП) — це залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів, що утворилися при виробництві продукції або виконанні робіт і повністю або частково втратили початкові споживчі властивості. Вони бувають твер­дими (відходи металів, пластмас, деревина), рідкими (виробничі стічні води, відпрацьовані органічні розчинники) і газоподібними (викиди про­мислових печей, автотранспорту) . Промислові відходи, так само, як і побутові, через нестачу полігонів захоронення в основному вивозяться на несанкціоновані звалища. Знешкоджується і утилізовується тільки 1/5 частина. Найбільшу кількість промислових відходів утворює вугільна промисловість, підприємства чорної і кольорової металургії, теплові еле­ктростанції, промисловість будівельних матеріалів. Екологічні кризові ситуації, що періодично виникають в різних точках планети, в багатьох випадках зумовлені негативним впливом так званих небезпечних відхо­дів. Під небезпечними відходами розуміють відходи, що містять у своєму складі речовини, які мають одну з найнебезпечніших властивостей (ток­сичність, вибуховість, інфекційність, пожежонебезпечність) і присутні в кількості, шкідливій для здоров'я людей і навколишнього природного середовища. Небезпечні відходи стали проблемою століття, і для бороть­би з ними робляться величезні зусилля у всьому світі. Клас токсичності відходів визначають згідно з Класифікатором токсичних промислових відходів (1987). Найбільшу загрозу для людини і всієї біоти мають небез­печні відходи, що містять хімічні речовини І і II класу токсичності. На­самперед, це відходи, у складі яких присутні радіоактивні ізотопи, діоксини, пестициди, бенз(а)пірен і деякі інші речовини.


Проблеми "третього світу"

Одна з глобальних проблем — економічне відставання держав, що розвиваються. У рамках світового господарства розподіл праці здійснюється таким чином, що за найбільш розвиненими в економічних відно­синах державами закріплена роль світових промислових центрів, у той час як країни, що розвиваються, виконують роль аграрно-сировинної периферії. Розвинені країни різними методами експлуатують природні, трудові ресурси країн, що розвиваються, перешкоджають створенню в них самостійної економіки. При низькому рівні економічного потенціа­лу, в умовах стрімкого приросту населення, країни, що розвиваються, були змушені брати великі позики у міжнародних фінансових установ. Але по мірі зростання обсягу кредитів зростала і кабала. У даний час заборгованість країн «третього світу» становить 1,25 трлн дол. і продов­жує зростати.


Проблема війни і миру

Запобігання світовій війні залишається найважливішою глобальною проблемою людства. І для цього є всі підстави. Вченими підраховано, що за останні 6 тис. років люди пережили понад 14, 5 тис. воєн, в яких загинуло 3 млрд 640 млн людей. Війна завдає нечуваної шкоди людській популяції і екосистемам. Тільки в період Другої світової війни (1939— 1945) військовими діями була охоплена площа бл. 3,3 млн км2, у ході війни загинуло 55 млн людей. Під час війни в Перській затоці у лютому 1991 р. було висаджено у повітря 1250 нафтових свердловин, внаслідок чого щодня згоряло бл. 1 млн т нафти, забруднюючи повітря на сотні кілометрів від Кувейту. Ракетно-бомбові удари НАТО по військових і цивільних об'єктах Югославії в першій половині 1999 р. призвели до великих пожеж і руйнування, дуже небезпечного забруднення повітря, грунту, вод Дунаю токсичними хімічними речовинами і нафтопродукта­ми. Будь-які військові дії завдають навколишньому природному середо­вищу шкоди, особливо якщо вони ведуться на великій території протя­гом тривалого часу, однак і при короткочасних військових конфліктах можуть виникнути надзвичайні екологічні ситуації, якщо можливий про­тивник застосує сучасні засоби знищення. Навмисні негативні впливи людини на природу і навколишнє середовище у військових цілях отри­мали назву екоциду (біоциду, екологічної війни). У наш час найбільш руйнівний потенціал має зброя масового знищення — ядерна, хімічна і бактеріологічна. Всі компоненти навколишнього природного середови­ща, і насамперед люди, беззахисні перед цими видами зброї.