світові природні ресурси

Міжнародні банки і фонди

Міжнародні банки і фонди включають різні інститути, діючі в бага­тьох країнах світу; їх метою є надання допомоги країнам-членам у фінансуванні економічного розвитку і сприяння стабільності платіж­ного балансу. Міжнародні банки надають кредити на промислові, сіль­ськогосподарські і інфраструктури проекти і при необхідності нада­ють технічну допомогу в багатьох сферах економічного і суспільного життя. Ці банки відіграють особливо важливу роль у розвитку бага­тьох країн Азії, Африки і Латинської Америки. Провідним є Міжна­родний банк реконструкції і розвитку (МБРР), зазвичай званий Сві­товим банком.

До його групи входять: Міжнародна асоціація розвитку (МАР), яка надає пільгові позики країнам, що розвиваються, і Між­народна фінансова корпорація (МФК), що діє на міжнародному рин­ку інвестицій. Європейський інвестиційний банк, Азіатський банк розвитку, Африканський банк розвитку і Міжамериканський банк розвитку обслуговують відповідні регіони. Особливе місце серед між­народних банків належить Банку міжнародних розрахунків (БМР), утвореному в 1930 р. за участю кількох центральних банків європей­ських країн. Міжнародні фонди надають фінансову допомогу країнам-членам, що відчувають дефіцит платіжного балансу.


Ресурси світового океану

Харчові ресурси Світового океану. В океанах щорічно виловлюються десятки мільйонів тонн риби, молюсків і ракоподібних. У деяких райо­нах океанів добування із застосуванням сучасних плавучих рибозаводів ведеться дуже інтенсивно. Майже повністю винищені деякі види китів. Інтенсивний лов може завдати великої шкоди таким цінним промисло­вим видам риби, як тунець, оселедець, тріска, морський окунь, сарди­на. Для розведення риби можна було б виділити великі ділянки шельфу. При цьому можна удобрювати морське дно, щоб забезпечити ріст морсь­ких рослин, якими живиться риба.


Використання води

Споживання води. Водоспоживання швидко зростає, однак не тільки через збільшення чисельності населення, але і внаслідок урбанізації, ін­дустріалізації і особливо розвитку сільськогосподарського виробництва, зокрема зрошуваного землеробства. У 2000 р. добове світове споживання води досягло 26 540 млрд л, або 4280 л на людину. 72 % від цього об'єму витрачається на зрошування, а 17,5 % — на промислові потреби. Близь­ко 69 % іригаційних вод втрачено безповоротно.

Повторне використання води. Використана вода не завжди втрача­ється повністю, частина її або навіть вся вона може бути повернена в кругообіг і знову використана. Наприклад, вода з ванни або душу по каналізаційних трубах потрапляє в міські очисні споруди, де проходить обробку і потім використовується повторно. Як правило, понад 70 % мі­ських стоків повертається в річки або підземні водоносні горизонти. На жаль, у багатьох великих приморських містах муніципальні і промисло­ві стічні води просто скидаються в океан і не утилізуються. Хоча такий спосіб не потребує витрат на їхнє очищення і повернення в обіг, відбува­ється втрата потенційно придатної до вживання води і забруднення мор­ських акваторій. При зрошуваному землеробстві посіви багато потребують води, висмоктуючи її корінням. У процесі транспірації таким чином, безповоротно втрачається до 99 % води. Однак при зрошуванні фермери зазвичай витрачають більше води, ніж необхідно для посівів. Частина її стікає до периферії поля і повертається в зрошувальну мережу, а інша — просочується в грунт, поповнюючи запаси ґрунтових вод, які можна від­качувати за допомогою насосів.


Природокористування

Природокористування —  сфера суспільно-виробничої діяльності, направленої на задоволення потреб людства за допомогою природних ресурсів. Виділяють раціональне і нераціональне природокористування. Нераціональне природокористування — це система природокористуван­ня, при якій у великих кількостях і не повністю використовуються лег­кодоступні природні ресурси, що призводить до швидкого виснаження ресурсів. У цьому випадку виробляється велика кількість відходів і силь­но забруднюється навколишнє середовище.

Нераціональне природоко­ристування характерне для господарства, що розвивається шляхом но­вого будівництва, освоєння нових земель, використання природних ре­сурсів, збільшення числа працюючих. Таке господарство приносить спо­чатку непогані результати при порівняно низькому науково-технічному рівні виробництва, але швидко призводить до зменшення природних і трудових ресурсів.


Вітроенергетика

Дослідження, проведені Національною науковою організацією США і НАСА, засвідчили, що в США значні кількості вітроенергії можна отри­мувати в районі Великих озер, на Східному узбережжі і особливо на ланцюжку Алеутських о-вів. Максимальна розрахункова потужність ві­трових електростанцій у цих областях може забезпечити 12 % потреб США в електроенергії. Найбільші вітроелектростанції США розташова­ні біля Голдендейла в штаті Вашингтон, де кожний з трьох генераторів (встановлених на вежах висотою 60 м, з діаметром вітрового колеса 90 м) дає 2,5 МВт електроенергії. Проектуються системи на 4,0 МВт.

Цей вид джерела енергії є непрямою формою сонячної енергії, і тому належить до відновлюваних джерел енергії. Використання енергії вітру є одним із найдавніших відомих способів використання енергії із навколишнього середовища,і було відоме ще в давні часи.


Гідроенергія

Гідроенергетика дає майже третину електроенергії, що використо­вується у всьому світі. Норвегія, де електроенергії на душу населення більше, ніж де-небудь, живе майже виключно за рахунок гідроенергії.

На гідроелектростанціях (ГЕС) і гідроакумулюючих електростанціях (ГАЕС) використовується потенційна енергія води, що нагромаджується за допомогою дамб. Біля основи греблі розташовані гідротурбіни, що обе­ртаються під тиском води, і ротори генераторів електричного струму. Іс­нують дуже великі ГЕС. Широко відомі дві великі ГЕС в Росії: Красно­ярська (6000 МВт) і Братська (4100 МВт).


Геотермальна енергія

Геотермальна енергія, тобто теплота надр Землі, уже використовуєть­ся в ряді країн, наприклад в Ісландії, Росії, Італії і Новій Зеландії. Земна кора товщиною 32—35 км значно тонша, ніж лежачий під нею шар ман­тії, що тягнеться приблизно на 2900 км до гарячого рідкого ядра.

Мантія є джерелом багатих газами вогненно-рідких порід (магма), які виверга­ються діючими вулканами. Тепло виділяється в основному внаслідок радіоактивного розпаду речовин в земному ядрі. Температура і кількість цього тепла настільки великі, що воно спричиняє плавлення порід ман­тії.

Гарячі породи можуть створювати теплові «мішки» під поверхнею, у контакті з якими вода нагрівається і навіть перетворюється у пару. Оскі­льки такі «мішки» переважно герметичні, гаряча вода і пара часто знахо­дяться під великим тиском, а температура цих середовищ перевищує точку кипіння води на поверхні землі.


Сонячна енергія

У сонячної енергії є дві основні переваги. По-перше, її багато і вона відноситься до енергоресурсів, що відновлюються: тривалість існування Сонця оцінюється приблизно в 5 млрд років. По-друге, її використання не спричиняє небажаних екологічних наслідків. Однак використанню сонячної енергії заважають деякі труднощі. Хоча кількість цієї енергії величезна, вона безконтрольно розсіюється.

Щоб отримувати велику кількость енергії, потрібні колекторні поверхні великої площі. Крім того, виникає проблема нестабільності енергопостачання: сонце не завжди світить. Навіть у пустелях, де переважає безхмарна погода, день зміню­ється на ніч. Отже, необхідні накопичувачі сонячної енергії.


Викопне паливо

Існують три основних види викопних енергоносіїв: вугілля, нафта і природний газ.

Запаси нафти і природного газу. Важко точно розрахувати, на скільки років ще вистачить запасів нафти. Якщо існуючі тенденції збережуться, то річне споживання нафти у світі до 2018 р. досягне 3 млрд т. Навіть якщо промислові запаси істотно зростуть, геологи вважають, щодо 2030 р. буде вичерпано 80 % розвіданих світових запасів нафти.

Запаси вугілля. Три чверті світових його запасів, що складають за оцінкою 10 трлн т, припадають на країни колишнього СРСР, США і КНР.


Енергетичні ресурси

Протягом тисячоліть основними видами енергії, що використовують­ся людиною, були хімічна енергія деревини, потенційна енергія води на дамбах, кінетична енергія вітру і промениста енергія сонячного світла. Але в XIX ст. головними джерелами енергії стали викопні палива: кам'я­не вугілля, нафта і природний газ.

У зв'язку зі швидким зростанням спо­живання енергії виникли численні проблеми і постало питання про май­бутні джерела енергії. Досягнуті певні успіхи у сфері енергозбереження. Останнім часом ведуться пошуки більш чистих видів енергії, таких, як сонячна, геотермальна, енергія вітру і енергія термоядерного синтезу.


Сторінки