Думи
Опубліковано admin вт, 18 листопада 2025р.
Думи
Слово «дума» часто зустрічається у давньоукраїнських рукописних джерелах на означення думки, мислення. Лише згодом воно набуло дещо іншого значення (змісту) і ним став визначатися жанр епічного поетичного твору, епічної пісні героїчного плану. Хоч ті думи, що збереглися до наших днів, виникли, очевидно, приблизно у 15 столітті, оскільки відтворені в них історичні події не виходять за межі 15—18 ст., незаперечним є факт, що до того українці вже мали досить розвинутий героїчний епос, який ліг в основу виникнення дум. У літописах неодноразово згадується про княжих співців-поетів, що складали пісні на честь героїв, у своїх творах возвеличували подвиги князів і дружини.
Загальновідомо, що пісенно-епічна традиція українців сягає значно далі залишених нам історією збережених текстів.
Первісно слово «дума» вживалось для означення жанру пісні на честь померлого чи загиблого лицаря — саме в такому значенні воно вживається у писемних пам’ятках 16 століття. Відтоді збереглися не лише окремі згадки про те, що українці виконували думи, а й описи манери їх виконання з вказівкою на те, що вони супроводжувались грою на музичному інструменті. На означення інструмента, яким користувалися співці дум, найчастіше вживається у давніх письменах слово «кобза». Думку про те, що первісні думи складали сЯ на честь загиблого героя, підтверджують дослідження, які вказують, що епос багатьох народів за своєю природою, за походженням дов’язаний з плачами і похоронними голосіннями (Плачі за Патроклом, Гектором і Ахіллом нібито стали початком «Ілліади», плачі за Зіґфрідом і Бургундами були імпульсом до виникнення «Пісні про Нібелунгів» і т. п.).
Стосовно українських дум вперше це зауважив М. Максимович, а потім продовжив і розвинув цю думку . . . . .
