15 лютого Ісус Христос у віці сорока днів від народження був принесений до Єрусалимського храму. Його матері, як і будь-якій жінці, закон церковний забороняв уходити до храму. А вже після того, як необхідний термін вийде, мати повинна принести до храму жертву — дві горлиці та два голубенятка. Коли мати Ісуса Христа прийшла до храму разом із Йосипом і маленьким Ісусом, туди ж навідався праведний старець Симеон. Йому було откровения, що він не помре до тих пір, аж поки не побачить Спасителя. Симеон узяв дитину на руки й благословив її. Там же, у храмі, була того дня й Анна Пророчиця. Вона також дарувала своє благословення Сину Божому.
За народними уявленнями, літо зустрічається з зимою два рази на рік: на день святої Анни (3 грудня) й на день Стрітення.
Зиму, стару, сиву й зігнуту, попід руки веде Дід Мороз. Натомість літо — весела вродлива дівчина. У зими одяг подертий, хустка на голові в дірках, торба за плечима порожння, а в літа одяг новий, гарний, квітами мережаний, а в руках — сніп пшениці.
Зустрічаючись на дорозі, стара баба Зима та молода дівчина Весна жартують і бажають одне одному здоров’я. Літо жартома дорікає Зимі: “Я оце робила й працювала, а ти поїла й попила!” Вони сперечаються, кому слід піти далі, а кому – вернутися. Якщо цього дня до вечора потеплішає, значить, літо перемогло в цій суперечці, а якщо стане холодніше, значить, поки що більше пощастило зимі. Цього дня господарі ворожать на майбутній урожай, виставляючи на піч тарілку із зерном за поріг. Якщо зранку зерно вкрите росою, значить, урожай буде добрий, а якщо роси немає, значить, поганий.
За старих часів прийнято було в цей день святити воду в церкві, а також свічки. Ці свічки вважалися оберегом від грози — їх запалювали саме під час грому й грози для захисту людей і тварин. Саме тому ще одна назва свята — Громиця. По поверненні з церкви після освячення свічок запалювали їх, вважаючи, що це допоможе уникнути весняних повенів і Суворих морозів. Посвячену воду найкраще . . . . .
4 м/с
