Промениста енергія Сонця — це основне джерело руху повітря. Вона розподіляється на земній кулі нерівномірно. У цьому — причина виникнення вітру. В екваторіальну і тропічну зони Землі сонячної радіації поступає більше, ніж у помірні й особливо у високі широти, тому повітря в низьких широтах нагрівається сильніше, ніж у помірній зоні і полярних областях. Між теплою і холодною масою повітря виникає різниця температури і атмосферного тиску. Це й породжує вітер. Простий приклад виникнення вітру — бриз. Він виникає через різницю температур повітря над морем і сушею. Вдень повітря над сушею нагрівається більше, ніж над морем. Нагріте повітря підіймається, і на його місце приходить повітря з моря. Вночі відбувається зворотне явище: суша охолоджується більше, а море залишається теплим. Тоді повітря над морем підіймається, а на його місце приходить повітря з суходолу. Приблизно так само виникають і більш могутні вітри. Вони дують з області високого в область низького тиску. Це відбувається доти, поки існує різниця тиску. За винятком вузької зони поблизу екватора на напрям і силу вітру впливають й інші сили. Одна з них — відхиляюча сила обертання Землі, звана силою Коріоліса. Під її впливом вітер, що знаходиться вище за шар тертя, тобто на висоті бл. 1 км, дує не вздовж градієнта, а відхиляється від нього на 90°. У приземному ж шарі повітря діє ще й сила тертя (з поверхнею Землі), яка зменшує швидкість вітру і відхиляє його ліворуч. При зближенні теплого і холодного повітря горизонтальні градієнти температури, вологість і тиск збільшуються, а швидкість вітру зростає.
Зони, у яких холодна і тепла повітряна маса зближується, називають перехідними, або фронтальними. Такі неспокійні зони щодня виникають і руйнуються у повітряному океані над помірними і полярними областями обох півкуль. Ширина фронтальних зон невелика — переважно 1 — 2 тис. км. Але на фронтах, через різницю температур і тиску, концентруються великі запаси кінетичної енергії і виникають найбільші атмосферні вихори — циклони й антициклони. Розвиваючись, вони по вертикалі досягають десятків кілометрів, охоплюючи всю тропосферу і нижні шари стратосфери, а в діаметрі досягають 2—3 тис. км. Не дивно, що в таких грандіозних вихорах тепла маса повітря з екваторіальної зони і тропіків переноситься в помірні і високі широти, а холодні — в тропіки та екваторіальну зону. У результаті температура у високих широтах відносно підвищується, а в низьких широтах — знижується.
З циклонами зазвичай пов'язана хмарна з опадами погода, а з антициклонами — ясна і малохмарна. У циклоні переважають висхідні рухи повітря, які сприяють конденсації вологи, а в антициклоні — низхідні, при яких ступінь насичення вологою зменшується. У позатропічних широтах ці атмосферні вихори спостерігаються всюди, однак є райони, де одні з них виникають частіше, інші — рідше. У Північній півкулі зимою циклони частіше за все утворюються на півночі Атлантики і Тихого океану, а антициклони — на материках Азії і Північної Америки. Літом циклони часто виникають і на материках, але вони менш інтенсивні. Антициклони влітку інтенсивні над океанами. У Південній півкулі між зимою (червень—серпень) і літом (грудень—лютий) відмінність невелика. Циклони частіше спостерігаються навколо Антарктиди, а антициклони — в північній частині помірної зони і в субтропіках, причому їх центри розташовуються над океанами.
Від атмосферного тиску залежать і переважаючі вітри. Для низьких широт особливо характерні пасати. Це вітри, постійно направлені з областей високого тиску у бік екваторіальної зони. У Північній півкулі вони північно-східного напрямку, у Південній півкулі — південно-східного. На відміну від пасатів, мусони — це сезонні вітри, пов'язані з різницею температури повітря над материками і океанами. Зимою ці вітри дують від холодних материків до теплих океанів, а влітку — з порівняно холодних океанів на нагріті материки. Мусони типові для низьких широт, особливо на півдні і південному сході Азії. З'являються вони і в помірній зоні, зокрема, на Далекому Сході.
modx revolution уроки - уроки будущего.
І пасати і мусони — вітри приземного шару атмосфери. На висотах картина інша. У всій помірній зоні вище за 2—3 км переважають західні вітри. Їх середня швидкість на висоті 12 км досягає великих величин: над південним сходом Північної Америки максимальні середні швидкості зонального вітру в січні — 40 м/с, над Японськими о-вами — більше за 60 м/с і над Аравією — 44 м/с. На півночі помірної зони та у високих широтах середні швидкості вітру невеликі: переважно не вище за 10— 12 м/с. Проте в окремі дні при інтенсивному розвитку циклонів і антициклонів на висотах 9—12 км швидкості вітру можуть перевищувати 60— 80 м/с. Влітку швидкості повітряних течій повсюдно слабшають і навіть на висотах не перевищують 30—40 м/с.
