Циркуляція атмосфери

Промениста енергія Сонця — це основне джерело руху повітря. Вона розподіляється на земній кулі нерівномірно. У цьому — причина ви­никнення вітру. В екваторіальну і тропічну зони Землі сонячної радіа­ції поступає більше, ніж у помірні й особливо у високі широти, тому повітря в низьких широтах нагрівається сильніше, ніж у помірній зоні і полярних областях. Між теплою і холодною масою повітря виникає різниця температури і атмосферного тиску. Це й породжує вітер. Про­стий приклад виникнення вітру — бриз. Він виникає через різницю температур повітря над морем і сушею. Вдень повітря над сушею на­грівається більше, ніж над морем. Нагріте повітря підіймається, і на його місце приходить повітря з моря. Вночі відбувається зворотне яви­ще: суша охолоджується більше, а море залишається теплим. Тоді повітря над морем підіймається, а на його місце приходить повітря з суходолу. Приблизно так само виникають і більш могутні вітри. Вони дують з області високого в область низького тиску. Це відбувається доти, поки існує різниця тиску. За винятком вузької зони поблизу екватора на напрям і силу вітру впливають й інші сили. Одна з них — відхиляюча сила обертання Землі, звана силою Коріоліса. Під її впливом вітер, що знаходиться вище за шар тертя, тобто на висоті бл. 1 км, дує не вздовж градієнта, а відхиляється від нього на 90°. У приземно­му ж шарі повітря діє ще й сила тертя (з поверхнею Землі), яка змен­шує швидкість вітру і відхиляє його ліворуч. При зближенні теплого і холодного повітря горизонтальні градієнти температури, вологість і тиск збільшуються, а швидкість вітру зростає.

Зони, у яких холодна і тепла повітряна маса зближується, називають перехідними, або фронтальними. Такі неспокійні зони щодня виникають і руйнуються у повітряному океані над помірними і полярними областя­ми обох півкуль. Ширина фронтальних зон невелика — переважно 1 — 2 тис. км. Але на фронтах, через різницю температур і тиску, концентру­ються великі запаси кінетичної енергії і виникають найбільші атмосферні вихори — циклони й антициклони. Розвиваючись, вони по вертикалі до­сягають десятків кілометрів, охоплюючи всю тропосферу і нижні шари стратосфери, а в діаметрі досягають 2—3 тис. км. Не дивно, що в таких грандіозних вихорах тепла маса повітря з екваторіальної зони і тропіків переноситься в помірні і високі широти, а холодні — в тропіки та еквато­ріальну зону. У результаті температура у високих широтах відносно під­вищується, а в низьких широтах — знижується.

З циклонами зазвичай пов'язана хмарна з опадами погода, а з анти­циклонами — ясна і малохмарна. У циклоні переважають висхідні рухи повітря, які сприяють конденсації вологи, а в антициклоні — низхідні, при яких ступінь насичення вологою зменшується. У позатропічних ши­ротах ці атмосферні вихори спостерігаються всюди, однак є райони, де одні з них виникають частіше, інші — рідше. У Північній півкулі зимою циклони частіше за все утворюються на півночі Атлантики і Тихого оке­ану, а антициклони — на материках Азії і Північної Америки. Літом ци­клони часто виникають і на материках, але вони менш інтенсивні. Анти­циклони влітку інтенсивні над океанами. У Південній півкулі між зимою (червень—серпень) і літом (грудень—лютий) відмінність невелика. Цик­лони частіше спостерігаються навколо Антарктиди, а антициклони — в північній частині помірної зони і в субтропіках, причому їх центри розта­шовуються над океанами.

Від атмосферного тиску залежать і переважаючі вітри. Для низьких широт особливо характерні пасати. Це вітри, постійно направлені з об­ластей високого тиску у бік екваторіальної зони. У Північній півкулі вони північно-східного напрямку, у Південній півкулі — південно-схід­ного. На відміну від пасатів, мусони — це сезонні вітри, пов'язані з різни­цею температури повітря над материками і океанами. Зимою ці вітри дують від холодних материків до теплих океанів, а влітку — з порівняно холодних океанів на нагріті материки. Мусони типові для низьких ши­рот, особливо на півдні і південному сході Азії. З'являються вони і в помір­ній зоні, зокрема, на Далекому Сході.

І пасати і мусони — вітри приземного шару атмосфери. На висотах картина інша. У всій помірній зоні вище за 2—3 км переважають західні вітри. Їх середня швидкість на висоті 12 км досягає великих величин: над південним сходом Північної Америки максимальні середні швидкості зонального вітру в січні — 40 м/с, над Японськими о-вами — більше за 60 м/с і над Аравією — 44 м/с. На півночі помірної зони та у високих широтах середні швидкості вітру невеликі: переважно не вище за 10— 12 м/с. Проте в окремі дні при інтенсивному розвитку циклонів і антици­клонів на висотах 9—12 км швидкості вітру можуть перевищувати 60— 80 м/с. Влітку швидкості повітряних течій повсюдно слабшають і навіть на висотах не перевищують 30—40 м/с.

Розділ сайту: