Найбільший на Північному Кавказі склеповий могильник, розташований на схилі гори Рамінирах, на околиці селища Даргавс, у долині річки Гізельдон у Північній Осетії-Аланії. Ансамбль складається з 95-ти (за іншими даними, 97-ми або 99-ти) споруд, які осетинською називаються «заппадзи». Вони відносяться до трьох типів: надземних склепів з пірамідально-ступінчастим перекриттям; надземних склепів з двоскатним перекриттям; напівпідземних склепів, впущених однією стороною у схил гори. Прямокутні камери останніх складені з великих, грубо оброблених каменів; стіни на висоті близько півтора метра починають переходити у несправжнє склепіння, дахи пласкі. В поздовжніх стінах робилися пази, в які вставлялися дерев’яні балки. На них укладався настил із дошок. Через вузький отвір у фасадній стіні до склепу вносили померлих. Потім лаз закривали дерев’яними дверцятами з внутрішніми засувами. Склеп був колективною усипальницею кількох поколінь людей, які належали до однієї родини. Двоскатні склепи прямокутні, збудовані повністю на поверхні землі. Їх перекриття являє собою несправжнє склепіння, а ззовні це двосхилий дах, утворений з рядів виступаючих плиток сланцю, які чергуються з шарами кам’яної кладки. У фасадній стіні також розташований прямокутний лаз. У склепах такого типу влаштовувалися два поверхи для поховань. Наймонументальнішими є чотирискатні склепи з пірамідально-ступінчастим перекриттям. Вони квадратні у плані. Камера їх дерев’яними настилами розділена на три поверхи. Кожен поверх має власний лаз. Склепіння таких склепів високі, ззовні також покриті рядами сланцевих «поличок», а на вершині ставився пірамідально обтесаний камінь. Спорудження таких склепів коштувало дорого та було під силу лише найбагатшим родинам. Таких склепів у Даргавсі всього 14, а найпростіших напівпідземних – 61.

 

Народ оточив «заппадзи» похмурими чутками. Місце старалися обходити, і з’являлися тут лише завидна. До цього часу в Осетії можна почути оповіді про те, як у давнину в горах лютувала епідемія чуми, і хворі цілими родинами йшли в попередньо збудовані склепи й там помирали. Дійсно, через чуму в кінці XVIII — першій половині XIX ст. населення з 200 тис. скоротилось до 16 тис.! Осетини перебували тоді на грані вимирання, що закарбувалося в народній пам’яті.

 

Систематичні дослідження склепів почалися 1967 р. Встановлено, що перші з’явилися на початку XVII ст. (хоча часто пишуть про кінець XIV ст.) і використовувалися безперервно, поки у 30-х роках XIX ст. осетини почали переселятися на рівнину, і поховання у склепах припинилися.

 

За приблизними підрахунками в некрополі могли бути поховані близько 10 тисяч осіб. Деякі поховані у Даргавсі взагалі без трун, частина знаходилися у видовбаних колодах, інші – в ящикоподібних відкритих трунах, складених «у паз» із п’яти широких дерев’яних плах. Найдивовижніші – це «човни», видовбані човноподібні колоди-труни. Пояснення цього дивного звичаю намагаються знайти в якомусь невідомому древньому культі, що зберігався в осетинів. Склепи, монументальніші від жител, знайдений багатий поховальний інвентар – докази надзвичайно архаїчного культу померлих.

(Фото липня 2009 р., з туру трьома ущелинами Осетії).