Чисельність населення світу протягом усієї історії людства неухильно зростає; лише в окремі, порівняно короткі історичні періоди внаслідок воєн, епідемій, стихійного лиха вона тимчасово знижувалася (наприклад, від епідемії чуми в XIV ст. загинуло бл. 15 млн людей; від голоду в XIX ст. — 25 млн людей в Індії і майже стільки — в Китаї; від пандемії «іспанки» у Європі після Першої світової війни (1914—1918) померло приблизно 20 млн людей; втрати населення в двох світових війнах становили 60 млн і ще більш значними були непрямі втрати від зниження народжуваності й збільшення смертності).
Протягом тисячоліть населення світу зростало надзвичайно повільно, що пояснюється низьким рівнем розвитку виробництва і сильною залежністю людини від природи на ранніх етапах історії. Природне середовище обмежувало зростання чисельності первісних людей, основу життя яких складали полювання, рибальство і збиральництво. До кінця палеоліту, за приблизними оцінками, людина освоїла менше за 1/3 сучасної ойкумени (бл. 40 млн км2), а середня густота населення навряд чи перевищувала 8—10 людей на 100 км2.
Більшість дослідників поділяє точку зору, щодо кінця епохи палеоліту (приблизно 15 тис. дон. е.) чисельність населення досягала бл. 3 млн людей, до кінця неоліту (2 тис. до н. е.) — бл. 50 млн людей, на початку нашої ери на Землі було вже 230 млн людей, до кінця І тис. н. е. — 275 млн людей, до 1500р. збільшилося до 425 млн. Починаючи з XVII ст. темпи приросту населення світу помітно зросли. Швидке зростання промисловості, підйом сільського господарства, успіхи медицини в ряді західноєвропейських країн (XVI—XVIII ст.) позначилися на демографічних процесах. Різко прискорилося зростання населення світу з другої половини XVIII ст. У цей час стався перший (із статистично зафіксованих) і надзвичайно сильний стрибок зростання населення в окремих країнах Західної Європи. З 1500 по 1900 р. населення світу зросло майже в 4 рази. У 1650 р. воно досягло 550 млн людей (зростання на 22 % за 150 років), до 1800 р. — 905 млн (зростання на 65 % за такий же період) і до 1900 р. — 1630 млн (зростання майже на 80 % за 100 років). Особливо швидке прискорення темпів приросту населення характерне для другої половини XIX ст. (понад 6 % на рік, у 3 рази вище, ніж у XVI—XVIII ст.), що пояснюється зниженням смертності, особливо дитячої (при стабільному рівні народжуваності в промислово розвинених країнах Західної Європи).
Про прискорення темпів приросту населення світу протягом історії свідчать такі дані. За останнє тисячоліття воно збільшилося у 25 разів, причому для першого його подвоєння потрібно було майже 600 років, для другого — 250, для третього — менше 100, для останнього — трохи більше 40 років. Чисельність населення світу досягла 1 млрд людей приблизно в 1820 p., 2 млрд — через 107 років (в 1927 p.), З млрд — 32 роки потому (в 1959 p.), 4 млрд людей — через 15 років (в 1974 p.), 5 млрд людей — через 13 років (в 1987 p.).
Внаслідок нерівномірного приросту населення частка окремих регіонів у загальній чисельності населення світу в XIX—XX ст. сильно змінилася. Різко прискорилися темпи приросту населення з середини XX ст. З 1959 по 1992 pp. чисельність населення світу збільшилася на 116,8 %. Середньорічний приріст в 1950—1960 рр. становив 53,3 млн людей, у 1960-1970 pp. - 66,7 млн, у 1970-1980 pp. — 70,3 млн, у 1980-1990 pp. — 86,4 млн, у 1991—1992 pp. — 92,2 млн. Це прискорення темпів зростання населення (т. зв. демографічний вибух) відрізняється від усіх попередніх. Різке зниження смертності населення, у т. ч. внаслідок успіхів медицини, сталося за дуже короткі терміни і охопило переважну більшість країн світу. Народжуваність у цей період змінилася не дуже істотно. Через природний приріст чисельність населення багатьох країн і навіть регіонів (Африка) з 1950 по 1992 р. більш ніж потроїлася. За цей період у 10 країнах населення збільшилося більш ніж у 3—5 разів і ще більш ніж у 100 країнах населення зросло у 2—3 рази; разом з тим у більшості країн Європи і колишнього СРСР населення зросло менш ніж на 1/5. Порівняно швидке зростання населення в економічно розвинених країнах продовжувалося до початку 1960-х pp. У 1955—1960 pp. щорічний приріст населення в них дорівнював 13 %, у 1970—1975 pp. — бл. 9 %, а у 1980—1985 pp. — понад 6 %. У країнах, що розвиваються, в середині 1960-х pp. зниження рівня народжуваності також почало обганяти зниження рівня смертності, внаслідок чого щорічний приріст населення впав з 26 % у 1965— 1970 pp. до 21 % у 1985— 1990 pp.
У 1993 р. чисельність населення Землі досягла 5,5 млрд людей. У 1993 р. проживало (млн людей): в Європі — 728, в Азії — 3336, в Африці — 670, в Північній і Центральній Америці — 442, в Південній Америці — 308, в Австралії і Океанії — 28. Найбільші за чисельністю народонаселення країни (1993 p., млн людей): Китай — 1179,5, Індія — 896,6, США — 258,2, Індонезія — 188,2, Бразилія — 156,5, Росія — 148. На початку 90-х pp. народонаселення світу щорічно збільшувалося приблизно на 70 млн людей.
У наш час на Землі нараховується понад 2 тис. народів. Географічний розподіл народонаселення нерівномірний: за оцінками фахівців, на 7 % суходолу проживає 70 % людства.
