Коляда — давньоукраїнська богиня неба, мати Сонця, дружина Дажбога (у давніх поляків та литовців — Коленда, молдаван та румунів — Колинда). Один із найбільших та найшановніших персонажів міфології українців. Ім’я походить від слова Коло — давньої назви Сонця (у скіфів Коло — Кеайс).
За легендою, Коляда щороку в найдовшу ніч зими народжує Божича — нове Сонце, Новий рік, сина Дажбога. Пологи Коляди відбуваються на Землі, здебільшого в дніпрових сагах. Цьому передує перевтілення Коляди в козу, аби її не впізнала Мара, що вічно ганяється за Колядою. Свято Коляди у давніх українців відбувалося з 24 грудня по 6 січня (за ст. ст.), до свята входило обрядове запалювання вогню (пов’язане з народженням нового бога світла Божича; вогонь мав допомогти золотосяйному новонародженому в боротьбі з Марою), посипання зерном (на врожай) в домі сусіда чи родича, обрядове заколювання свині, ходіння з плугом та козою, споживання куті, ряження, танки, пісні (колядки), спалювання колоди (символ Мари). З святом Коляди вчені пов’язують першопочатки українського вертепу та театру.
За легендою, Коляда навчила давніх українців-Оріїв робити колесо.
Популярність сонячного (язичницького) свята Коляда примусила православну церкву підпорядкувати цій даті свято Різдва.
З XIV ст. свято Коляди входить до української народної обрядовості. Відгомін свята Коляди дійшов до наших днів (колядування тощо) (За П. Трощиним).
