Уперше термін «мегаполіс» (від грецьк. megas — великий і polls — місто) був вжитий англійцем Т. Хербертом у XVII ст. для позначення столиць. Тепер так називають особливо великі (в публікаціях ООН — з числом жителів понад 10 млн) міста світу. У 1900 р. у світі нараховувалося всього 10 міст-мільйонерів, у 1955 р. — 61, в 1990 р. — 276. Бл. 40 міст мають населення понад 5 млн чоловік. У 1890 р. перша п'ятірка мегаполісів виглядала так: Лондон — 4,3 млн людей, Нью-Йорк — 2,7; Париж — 2,4; Гуанчжоу і Берлін — по 1,6. У 1950 p.: Нью-Йорк — 12,4 млн людей; Лондон — 10,4; Шанхай — 10,3; Рур — 6,9; Токіо — Йокогама (двохцентрова міська система) — 6,7. У 1995 p.: Токіо — Йокогама — 26,8 млн людей; Сан-Паулу — 16,4; Нью-Йорк — 16,3; Мехіко — 15,6; Бомбей — 15,1. Очікується до 2015 p.: Токіо — Йокогама — 28,7 млн людей; Бомбей — 27,4; Лагос — 24,4; Шанхай — 23,4; Джакарта — 21,2.
За останні 20—30 років життя на планеті все більш інтернаціоналізується, а мегаполіси, особливо Заходу, набувають рис «світових» або «глобальних» міст, стають вузлами міжнародної взаємодії, центрами управління світовою економікою. Значення міста визначається вже не стільки чисельністю його населення або обсягом промислового потенціалу, скільки розмірами фінансових ресурсів в його банках, числом транснаціональних корпорацій. На початку 1990-х років у Нью-Йорку було 90 штаб-квартир ТНК, у Токіо — 88, у Лондоні — 63, в Парижі — 39, в Осаці-Кобе — 37. Найбільша кількість мегаполісів знаходиться в США
