Місяць - природний супутник Землі.
Місяць – єдиний природній супутник нашої планети Земля.
Місяць холодне небесне тіло, що не випромінює свого світла, він світить відбитим сонячним світлом. Земний супутник не має атмосфери, сейсмічна активність на місячній поверхні трапляється тільки після падіння метеоритів.
Місяць віддалений від Землі на відстань 384 400 км. Радіус Місяцяскладає 1738 км, маса у 81 раз менша за масу Землі, отже і сила тяжіння набагато менше земної. Всі предмети на Місяці у шість разів легші, ніж на Землі. Об’єм Місяця в 50 разів менший від земного – 2,1958х1010 км.
Сидеричний період обертання (період обертання Місяця навколо Землі відносно зірок) складає 27,3 доби, а синодичний період обертання (проміжок часу між двома конфігураціями відносно Сонця) – 29,5 доби. До Землі Місяць повернений завжди одним боком та рухається по орбіті з середньою швидкістю 1,023 км/с.
Поверхня Місяця гориста, покрита кратерами метеоритного походження. Грунт на Місяці називається реголіт – це різнозернистий шар уламків та пилу, що складається з місячних мінералів і порід, скла, уламків метеоритів. Товщина реголіту може складати від кількох міліметрів до кількох десятків метрів.
Температура поверхні Місяця на сонячній стороні складає 130 градусів Цельсія, на неосвітленій – до мінус 170 градусів.
Склад Місяця схожий на склад Землі – це ядро, мантія та кора. Кора Місяця має середню товщину приблизно 60 км і тонша на видимому боці, ніж на зворотній стороні, на 20-30 км. Мантія простягається приблизно на 1000 км, а під нею знаходиться ядро діаметром приблизно 700 км, що має температуру близько 1500 градусів Цельсія.
Моря Місяця – це просторі низовини, в яких немає ні краплі води. Вони сягають від 200 до 1100 км у поперечнику. Найбільша низовина, що в довжину простягається на відстань понад 2000 км, називається Океаном Бур. Поверхня місячних морів покрита темною речовиною, зокрема застиглою лавою. Найбільші моря Місяця та Океан Бур можна побачити з Землі неозброєним оком, вони займають біля 40 відсотків видимої з Землі поверхні Місяця.
Вся інша територія місячної поверхні вважається «материком», який вкритий горами різної висоти, найбільші з яких досягають у висоту 8 км та носять назви земних гір та знаменитих вчених. Так, наприклад, Море Дощів обмежене Альпами, Кавказом, Карпатами та Апеннінами.
Кратери Місяця мають округлу форму і розміри від 1 до 250 км, мають вулканічне або метеоритне походження, і також носять імена великих вчених – Аристотеля, Геродота, Гіппарха, Коперника та інш.
Фази Місяця – стани освітлення Місяця сонцем, що періодично змінюються. Розрізняють чотири основні фази Місяця:
молодий місяць – одна з фаз, коли Місяць знаходиться приблизно на одній прямій із Сонцем і Землею і повернутий до Землі своєю темною стороною;
повний місяць – одна з фаз, коли Місяць, Земля і Сонце знаходяться приблизно на одній прямій і місяць має вигляд світного диска;
проміжні фази між молодим місяцем і повним називають чвертями.
Якщо серп Місяця повернутий опуклістю ліворуч і створює літеру «С», то це Місяць «старішає», він повністю зникає через 14 діб і 19 годин, а згодом з’являється молодий місяць, серп якого повернутий опуклістю праворуч, і якщо провести уявну лінію, то вийде літера «Р», про такий Місяць кажуть, що він «росте».
За земний рік Місяць 12 разів обертається навколо Землі та проходить 712 разів свої фази. Періодичність зміни місячних фаз стала основою для календарів.
Місяць впливає на Землю своєю гравітацією, спричиняючи приливи і відливи в Світовому океані та рух земної кори. Також сила тяжіння Місяця стабілізує клімат нашої планети, роблячи його придатним для існування життя. Взаємний гравітаційний вплив Землі і Місяця один на одного призводять до того, що поступово зменшується швидкість обертання навколо своєї вісі обох небесних тіл.
Система Земля - Місяць унікальна в Сонячній системі, тому що жодна інша планета не має такого великого супутника, як Місяць. Центр цієї системи (барицентр) знаходиться приблизно на відстані 1700 км від поверхні Землі, і вважається, що і Земля і Місяць рухаються навколо цього барицентру.
Вивчення Місяця почалося здавна, в давнину його вивчали неозброєним оком, після винайдення телескопу – за допомогою цього пристрою. Поверхня Місяця вперше була описана польським астрономом Яном Гевелієм (1611-1687), він склав перші детальні карти місячного рельєфу. Пізніше, в 1651 році два італійці - астроном Джованні Річчолі (1593-1671) і фізик Франческо Грімальді склали карту Місяця, де вперше низовини було названо морями, назви яких збереглися до наших днів – Море Спокою, Море Ясності, Море Криз, Море Дощів, Море Хмар, тощо. Активне вивчення Місяця почалося в 1959 році з запуску на супутник перших автоматичних станцій, що взяли з поверхні проби місячного ґрунту та сфотографували невидимий (темний) бік Місяця. Вперше люди висадилися на Місяць 21 липня 1969 року – це були американські астронавти Ніл Армстронг і Едвін Олдрін.
Джерело: www.amberbook.com.ua
