Ринок праці

Ринок праці — це суспільно-економічна форма руху трудових ресурсів, особливий, властивий розвиненим товарно-грошовим відносинам спосіб включення робочої сили в економічну систему. Він характеризує форми й методи погодження та регулювання інтересів безпосередніх виробників і роботодавців, пов'язані з організацією, використанням та оплатою найманої праці. Сформувалися різні моделі ринку праці, що відображають його організацію, структуру й функціонування. Японська модель базується на довічному наймі, який гарантує зайнятість працівника до пенсійного віку (55—60 років). Ця система найму передбачає підвищення розмірів матеріальних благ (зарплати, премій, соціальних виплат) залежно від віку. Вона прищеплює робітникам творче ставлення до праці та забезпечує високу якість роботи. Працівник довічного найму не підлягає звільненню. Всі проблеми вирішуються скороченням робочого часу або відкриттям нових робочих місць, переміщенням персоналу. Система поширюється лише на постійний персонал фірми. Модель США передбачає децентралізацію ринку робочої сили. У кожному штаті є свої закони про зайнятість, про допомогу безробітним, свої фонди страхування. Під час спаду в економіці або через нерентабельну роботу практикують звільнення працівників. Щорічно працівники фірми підписують колективні договори з адміністрацією, в яких рівень зарплати та її підвищення пов'язані з рівнем і зростанням продуктивності праці. Але системою договорів охоплено лише 25% працівників, а решта зайнята на основі контрактів, укладених на тривалий час. У контрактах зарплата залежить від складності роботи. Шведська модель базується на активній політиці держави і фірм у вирішенні проблем зайнятості населення і має такі економічні засади: обмежувальна фіскальна політика; здійснення політики «солідарності» в заробітній платні, що забезпечує рівновагу в оплаті однакової праці, незалежно від фінансового становища підприємства; здійснення активної політики на ринку робочої сили; реалізація селективного економічного росту, який полягає в державній підтримці секторів із низькими економічними показниками, але необхідних для суспільства. Модель гнучкого ринку праці передбачає мобільність праці; територіальну, галузеву та іншу рухливість працівників; дистанційну гнучкість: оптимальне розосередження працівників по виробництвах, підприємствах, філіях; гнучку зайнятість; еластичність і маневреність організаційних форм найму і трудової діяльності; функціональну гнучкість: взаємозамінюваність працівників, що володіють різнобічними професійними навичками; гнучкі системи оплати праці. У США і країнах ЄС 2/3 працюючих за наймом належать до традиційно зайнятих, 1/3 — до гнучкої робочої сили. Адміністративно-командна модель характеризується відсутністю механізму стимулювання ефективного використання робочої сили, централізованим установленням рівня зарплати, дефіцитом робочої сили, недооцінкою послуг, спрямованих на управління капіталом.