Історія України

Історія України, традиції, звичаї, обряди.

Приказки та прислів'я

Приказки та прислів’я

— то бездонне джерело мудрості, безцінна народна скарбниця. Як витвір народного генія вони супроводжують людство від сивої давнини й до наших днів. Сила, мудрість та поетична краса прислів’їв та приказок засвідчують розум і гумор народу. Зміст їх невичерпний, адже в них від ображено все фізичне, матеріальне та духовне життя людини: З побут, звичаї, історію, мораль, природу, взаємини тощо. Зрозуміла річ, що навести всі приказки та прислів’я неможливо адже вони потребують кількох томів, проте незайве згадати хоч деякі з них, найбільш яскраві та самобутні.

  • . . . . .

Іван Підкова

Іван Підкова (?-1578)

Першу козацьку січ — засіку, заслін від нападу ворогів — було збудовано на околиці міста Черкаси, у районі Дахнівки, на березі Дніпра. Одного разу до козаків приєднався юнак-молдаванин на ім ’я Іван Сап’яга. Отаману козаків Іван розповів, що його рідне село на березі річки Південний Буг неподалік від Умані спалили татари, а батьків і наречену захопили у полон. Тож юнак вирішив податися до козаків, щоб помститися ворогам.
Оскільки молдаван у ті часи називали волохами, спочатку козаки нарекли прибульця Волошеним. Прізвисько Підкова хлопець отримав пізніше — він виявився настільки дужим, що легко гнув і ламав однією рукою підкови. До наших часів зберігся лише один портрет цієї людини роботи невідомого митця початку 17 століття. На звороті є напис: «Той Підкова був такої сили, що не тільки ламав підкови, але й таляри, а узявши в руки волячий ріг, пробив ним ворота».

Іван Підкова

Іван Підкова відзначався винятковою силою, сталевою волею, метким розумом, здібністю до наук, хоробрістю, щирістю та відвагою. Він стверджував, що батько віддав його до однієї з перших в Україні шкіл у місті Острозі. Але татарська навала поставила хрестна навчанні. Тож довелося майбутньому гетьману вивчати зовсім інші науки. І вивчився Підкова добряче. Починав він свою військову кар’єру звичайним козаком і пройшов славетний шлях аж до гетьмана Війська Запорозького. Багато разів водив він загони козаків на Очаків, Козлов, на Кафу — головний невільницький ринок кримського хана. У 1576—1577 роках вояки Підкови захопили Трапезунд, мало не зрівняли із землею Синоп, дійшли до самого Царграду. Під час таких походів було звільнено багатьох невільників, відібрано чимало награбованого добра. І завжди поруч із гетьманом були його січові побратими — Яків Шах, Гнат Сила, Самійло Кішка. Будучи людиною, як на той час, освіченою та маючи великий військовий досвід, Іван Підкова добре знався на . . . . .

Яків Шах

Яків ШахЯків Шах (друга половина 16 ст.)

Черкасець Яків Шах відомий як запорозький ватажок, гетьман низового козацтва (1577—1579), претендент на молдавський трон. Шах був побратимом Івана Підкови і разом із ним у 1577 році здійснив похід на Молдавію. Також запорозький ватажок багато разів ходив походами на поляків, у Туреччину та в Кримське ханство.
 
Свою військову кар’єру Яків розпочав на чолі козацького загону в київського воєводи Костянтина Острозького. Але після загибелі свого посла кримський хан попередив польського короля: якщо вбивцю не буде покарано, він особисто прийде в Україну за головою зухвалого козака Шах ледве встиг перебратися на Запорожжя, де став . . . . .

Самійло Зборовський

Самійло ЗборовськийСамійло Зборовський (?-1584)

Самійло Зборовський, якому судилося ввійти до історії як гетьману нереєстрового козацтва, на­родився в сім’ї польського шляхтича, що займав високу посаду краківського каштеляна і серед інших маєтностей володів містом Золочів.
 
У молоді роки Самійло, звичайно ж, був відправлений батьком до двору польського короля, але невдовзі покинув налагоджене й заможне життя й подався на Томаківську Січ. Чому це відбулося — відповідь відома лише самому Зборовському. Так чи інакше, але в 1581 році родовитий шляхтич при­єднався до січового товариства і невдовзі був обраний козацьким гетьманом. Займаю­чи цю посаду, Самійло почав домовлятися з Туреччиною та Кримом щодо спільного по­ходу на Персію. Відомо, що гетьман також здійснив похід проти турок у районі . . . . .

Тихін Байбуза

Тихін БайбузаТихін Байбуза (кінець 16 ст.)

Ні року народження, ні дати смерті цього мужнього та владного козацького проводиря за¬раз ніхто назвати не в змозі. Відомо тільки, що Тихін Байбуза, гетьман реєстрових козаків у 1597—1598 роках, начежав до заможної верхівки козацтва і був сином черкаського боярина Ми¬хайла Байбузи (Грибуновича).
 
Під час повстання Наливайка Байбуза вирішив приєднатися до польської коронної армії і навіть отримав місце писаря Брацлав- ського полку. А влітку 1598 року Байбуза став до лав вояків отамана Полоуса і разом із ними здійснив похід із Січі на волості, але не дістав підтримки селян і міщан. На початку листопада того ж року Тихону довелось узяти на себе командування . . . . .

Кшиштоф Косинський

Кшиштоф КосинськийКшиштоф Косинський (?—1593)

Коли народився Христофор (Кшиштоф) Косинський, був він насправді поляком чи українцем, яку віру сповідував — на ці запитання сучасні історики не мають відповідей. Уперше про Косинського йдеться в листі кошового отамана Богдана Микошинського. В 1590 році за видатні заслуги у війні проти татар сейм Речі Посполитої нагородив Косинського маєтком на Київщині. Він став власником села Рокитне, навколо якого лежали землі Білоцерківського староства, де головував син київського воєводи та сенатора князя Василя-Костянтина Острозького Януш. Той не дав Косинському оселитися на власних землях, бо сам зазіхав на цю маєтність.
 
19 грудня 1591 року на чолі великого козацького загону Косинський напав на Білу Церкву, щоб помститись Острозьким.
 
Уряд Польщі був наляканий розмахом повстання. У січні 1592 року король Сигізмунд III призначив комісію для розслідування «свавілля» та покарання винних. Але повстання ширилося, мов вогонь. Військо бунтівників кілька разів оточувало Київський замок, у 1592 році запалали Волинське та Брацлавське воєводства. Тоді у вересні 1592 року князь Костянтин Острозький вирішив . . . . .

Народжнення

"Діти — то божа роса"

Поява кожного нового члена родини — це визначна й радісна подія для всіх. Колись згідно зі звичаєвим правом сім’я набувала чинності тільки тоді, коли в ній були літи. Родина без дітей вважалася неповноцінною, а бездітність — нещастям: "Хата з дітьми — базар, а без них — цвинтар". Сьогодні мало що змінилося: рано чи пізно молоді усвідомлюють потребу створити родину, народити нащадків, яким хочеться дарувати тепло свого серця, опікуватися ними та із задоволенням спостерігати за їх зростанням, радіючи кожному кроку маляти, а потім — кожному його життєвому успіху…
Отже,родильна обрядовість — це цілий комплекс . . . . 

Сторінки