Історія України

Приказки та прислів’я

— то бездонне джерело мудрості, безцінна народна скарбниця. Як витвір народного генія вони супроводжують людство від сивої давнини й до наших днів. Сила, мудрість та поетична краса прислів’їв та приказок засвідчують розум і гумор народу. Зміст їх невичерпний, адже в них від ображено все фізичне, матеріальне та духовне життя людини: З побут, звичаї, історію, мораль, природу, взаємини тощо. Зрозуміла річ, що навести всі приказки та прислів’я неможливо адже вони потребують кількох томів, проте незайве згадати хоч деякі з них, найбільш яскраві та самобутні.

• . . . . .

Іван Підкова (?-1578)

Першу козацьку січ — засіку, заслін від нападу ворогів — було збудовано на околиці міста Черкаси, у районі Дахнівки, на березі Дніпра. Одного разу до козаків приєднався юнак-молдаванин на ім ’я Іван Сап’яга. Отаману козаків Іван розповів, що його рідне село на березі річки Південний Буг неподалік від Умані спалили татари, а батьків і наречену захопили у полон. Тож юнак вирішив податися до козаків, щоб помститися ворогам.

Оскільки молдаван у ті часи називали волохами, спочатку козаки нарекли прибульця Волошеним. Прізвисько Підкова хлопець отримав пізніше — він виявився настільки дужим, що легко гнув і ламав однією рукою підкови. До наших часів зберігся лише один портрет цієї людини роботи невідомого митця початку 17 століття. На звороті є напис: «Той Підкова був такої сили, що не тільки ламав підкови, але й таляри, а узявши в руки волячий ріг, пробив ним ворота».

Яків Шах (друга половина 16 ст.)

Самійло Зборовський (?-1584)

Тихін Байбуза (кінець 16 ст.)

Кшиштоф Косинський (?—1593)

"Діти — то божа роса"

Поява кожного нового члена родини — це визначна й радісна подія для всіх. Колись згідно зі звичаєвим правом сім’я набувала чинності тільки тоді, коли в ній були літи. Родина без дітей вважалася неповноцінною, а бездітність — нещастям: "Хата з дітьми — базар, а без них — цвинтар". Сьогодні мало що змінилося: рано чи пізно молоді усвідомлюють потребу створити родину, народити нащадків, яким хочеться дарувати тепло свого серця, опікуватися ними та із задоволенням спостерігати за їх зростанням, радіючи кожному кроку маляти, а потім — кожному його життєвому успіху…
Отже,родильна обрядовість — це цілий комплекс . . . .