Авіаційна метеорологія – прикладна галузь метеорології, яка вивчає метеорологічні величини з точки зору їх впливу на авіаційну техніку та діяльність авіації, а також розробляє теоретичні основи метеорологічного забезпечення польотів.
Головна задача авіаційної метеорології – забезпечення безпеки польотів та ефективне використання авіаційної техніки у різноманітних умовах погоди.
При вивченні впливу метеорологічних умов на авіаційну техніку авіаційна метеорологія використовує досягнення:
- аеродинаміки,
- теорії літаководіння,
- повітряної навігації,
- радіометеорології,
- космонавтики та інших наук.
В свою чергу дослідження перелічених галузей наукових знань вирішують свої задачі за допомогою досягнень авіаційної метеорології та інших метеорологічних наук. Аеродинаміка, наприклад, торкається таких питань, як будова та термодинаміка атмосфери, турбулентність та т.п. Теорія літаководіння при вирішенні ряду задач опирається на сучасні відомості про поля повітряних течій та їх особливості на різних висотах, а також на інформацію про наявність на маршруті польоту небезпечних для авіації гідрометеорологічних явищ.
Авіаційна метеорологія пов’язана з синоптичною метеорологією, кліматологією, фізикою атмосфери, супутниковою метеорологією, спеціалізованими прогнозами погоди та іншими розділами метеорології.
Основні етапи розвитку авіаційної метеорології:
- До 1910 р. – до появи перших літаків.
- 1910-1940 рр. - поява літаків.
- 1940-1960 рр. - розвиток мережі радіозондування, карти баричної топографії.
- 1960-1990 рр. – використання радіолокаційної та супутникової інформації. Побудова авіаційних карт погоди (АКП).
- З 1990 рр. – автоматизація роботи синоптиків, впровадження інформаційних технологій.
До появи радіозондування та реактивних літаків відомості про метеорологічні умови у верхній тропосфері та стратосфері були дуже обмежені. Необхідність забезпечення польотів реактивних літаків поставила перед авіаційною метеорологією задачу вивчення метеорологічних умов польоту на великих висотах та дала технічні засоби для її вирішення.
Численні польоти-дослідження сучасних літаків дозволили мати інформацію про поля хмар, вітру та турбулентності у вільній атмосфері.
Збільшення дальності, швидкості та висоти польотів, вдосконалення авіаційної техніки та оснащення аеродромів приводять до необхідності детального вивчення та врахування впливу навколишнього середовища на польоти повітряних суден. Особливості цього впливу і пов’язані з ним питання метеорологічного забезпечення польотів вивчаються у дисципліні «Авіаційна метеорологія», що поділено на дві частини «Вступ до авіаційної метеорології» і «Авіаційна метеорологія», у відповідності зі структурою викладання предмету.
Сьогодні у зв’язку з масовими польотами реактивних літаків на різних висотах особливого значення набуває облік метеорологічних чинників при інженерно-штурманських розрахунках для більш ефективного використання льотно-технічних даних повітряних суден. Сучасні реактивні літаки мають швидкість польоту більшу, ніж швидкість звуку та вийшли за межі тропосфери.
Зліт та посадка літаків та гелікоптерів, їх пілотування, комфортабельність і безпека польотів, ефективність льотних завдань залежать від стану хмарності та пов’язаних з хмарами метеорологічних явищ.
Безпеку польотів на великих висотах неможливо забезпечити без урахування впливу температури, густини повітря та інших характеристик фізичного стану атмосфери.
З розвитком математики та обчислювальної техніки з’являються реальні можливості автоматизувати метеорологічне забезпечення сучасної цивільної авіації.
Знання авіаційної метеорології є необхідною умовою успішної роботи інженера-метеоролога при метеорологічному обслуговуванні авіації.
