Сьогодні 23 квітня Лазарева субота. Воскресіння праведного Лазаря.

Лазарева субота. Велике чудо Спасителя, воскрешення Лазаря, згадується Православною Церквою у суботу на шостому тижні Великого посту (напередодні Вербної неділі) кожного року, починаючи ще з апостольських часів.

 

Наближалося свято єврейської Пасхи,а з ним наставали й останні дні життя Ісуса Христа на землі. Злоба фарисеїв і начальників юдейських дійшла краю, закам'яніли серця їхні від заздрощів, властолюбства та інших пороків, і вони не хотіли прийняти лагідне й милосердне вчення Христа. Вони вичікували зручного моменту, щоб схопити Спасителя і віддати на смерть. І ось тепер їхній час наближався; наставала влада темряви, і Господь віддавався в руки людські. 

У той час у селищі Вифанії захворів Лазар, брат Марфи і Марії. Господь любив Лазаря і сестер його і нерідко відвідував це благочестиве сімейство. Коли ж Лазар захворів, Ісуса Христа не було в Юдеї. Сестри послали сказати Йому: "Господи, ось, кого Ти любиш, нездужає". 
Ісус Христос, почувши це, сказав: "Ця недуга не на смерть, а на славу Божу, щоб через неї прославився Син Божий". 

Пробувши ще два дні на тому місці, де знаходився, Спаситель сказав ученикам: "Підемо знову до Юдеї... Лазар, друг наш, заснув; але Я йду розбудити його". Ісус Христос говорив їм про смерть Лазаря (про смертний сон його), а ученики думали, що Він говорить про сон звичайний, але оскільки сон під час хвороби є добрим знаком одужання, то вони сказали: "Господи, якщо заснув, то одужає". 

Тоді Ісус Христос сказав їм просто: "Лазар помер; і Я радію за вас, що Я не був там (це для того), щоб ви увірували. Але ходімо до нього". 
Коли Ісус Христос прийшов до Вифанії, то Лазар уже чотири дні був у гробі. Багато юдеїв з Єрусалима прийшли до Марфи і Марії, щоб утішити їх у скорботі. Марфа першою довідалася про прихід Спасителя і поспішила назустріч. Марія ж у великій печалі сиділа вдома. Коли Марфа зустріла Спасителя, то сказала: "Господи! Якби Ти був тут, не помер би брат мій. Але й тепер знаю, що, коли чого Ти попросиш у Бога, дасть Тобі Бог". Ісус Христос говорить їй: "Воскресне брат твій". 

Марфа ж сказала Йому: "Знаю, що воскресне при воскресінні, в останній день" (тобто в день загального воскресіння, при кінці світу). 
Тоді Ісус Христос сказав їй: "Я є воскресіння і життя; хто вірує у Мене, якщо і помре, оживе. І кожен, хто живе і вірує у Мене, не помре повік. Чи віриш цьому?" 

Марфа відповіла Йому: "Так, Господи! Я вірую, що Ти Христос, Син Божий, Який гряде у світ". Потім Марфа поспішила додому і тихо сказала сестрі своїй Марії: "Учитель тут і кличе тебе". Марія, як тільки почула цю радісну звістку, швидко підвелась і пішла до Ісуса Христа. Юдеї, які були з нею в домі і втішали її, бачачи, що Марія поспіхом встала і вийшла, пішли за нею, думаючи, що вона пішла до братової могили – плакати там. Спаситель же ще не входив у село, але був на тому місці, де зустріла Його Марфа. 

Марія прийшла до Ісуса Христа, впала до ніг Його і сказала: "Господи! Якби Ти був тут, не помер би брат мій". Ісус Христос, побачивши Марію, яка плакала, та юдеїв, які прийшли з нею, Сам уболівав духом і зворушився. І сказав: "Де ви поклали його?" 
Кажуть Йому: "Господи, піди й подивись!" Ісус Христос заплакав. 

Коли підійшли до гробу (могили) Лазаря – а це була печера, і вхід у неї було завалено каменем, – Ісус Христос сказав: "Візьміть камінь". 
Марфа сказала Йому: "Господи! Вже смердить (тобто тіло розкладається), бо чотири дні, як він у гробі". Ісус говорить їй: "Чи не сказав Я тобі, що, коли будеш вірувати, побачиш славу Божу?" Камінь було відвалено. 

Тоді Ісус звів очі до неба і сказав Богу Отцю Своєму: "Отче! Хвалу Тобі воздаю, що Ти почув Мене. Я і знав, що Ти завжди почуєш Мене; але сказав це для народу, який стоїть тут, щоб повірили, що Ти послав Мене". 

Промовивши ці слова, Ісус Христос гучним голосом сказав: "Лазаре! Вийди геть". І вийшов померлий з печери, загорнутий у погребальні пелени, і обличчя його було обв'язане хусткою (так євреї вбирали померлих). Ісус Христос сказав їм: "Розв'яжіть його, нехай іде". 

Тоді багато з юдеїв, що були там і бачили це чудо, увірували в Ісуса Христа. Дехто ж пішов до фарисеїв і розказав про вчинене Ісусом. Вороги Христові, первосвященики і фарисеї, занепокоїлись і, боячись, щоб увесь народ не увірував у Ісуса Христа, зібрали синедріон (раду) і вирішили вбити Ісуса Христа. Чутки про це велике чудо поширилися по всьому Єрусалиму. Багато юдеїв приходили в дім Лазаря, щоб побачити його, і, побачивши, увірували в Ісуса Христа. Тоді первосвященики вирішили вбити й Лазаря. Та Лазар, після воскрешення його Спасителем, жив ще довго і згодом став єпископом на острові Кіпр, у Греції.