Сонце — центральне тіло Сонячної системи, розжарена плазменна куля, типова зірка-карлик спектрального класу G2; маса М=2∙1030кг, радіус R=696 тис. км, середня густина 1,4 г/см3, світність L=3,83123 кВт, ефективна температура поверхні (фотосфери) 5770 К (Кельвінів). Період обертання (синодичний) змінюється від 27 діб на екваторі до 32 діб біля полюсів, прискорення вільного падіння 274 м/с2. Хімічний склад, визначений за допомогою аналізу сонячного спектра: Гідроген — бл. 90 %, Гелій — 10 %, інші елементи — менше ніж 0,1 % (за числом атомів).
Джерело сонячної енергії — ядерні перетворення Гідрогену в Гелій у центральній частині Сонця, де температура І5 млн К. Енергія з надр переноситься випромінюванням, а потім у зовнішньому шарі товщиною бл. 0,2 R — конвекцією. З конвективним рухом плазми пов'язано існування фотосферної грануляції, сонячних плям тощо. Інтенсивність плазменних процесів на Сонці періодично змінюється (11-літній період). Сонячна атмосфера (хромосфера і сонячна корона) дуже динамічна, в ній спостерігаються спалахи, протуберанці, відбувається постійне витікання речовини корони в міжпланетний простір (сонячний вітер). Земля, що знаходиться на відстані 149 млн км від Сонця, отримує бл. 2∙1017 Вт сонячної променистої енергії.
Сонце — основне джерело енергії для всіх процесів, що здійснюються на земній кулі. Вся біосфера, життя існують тільки за рахунок сонячної енергії. На велику кількість земних процесів впливає корпускулярне випромінювання Сонця.
