Сонячна система — система космічних тіл, яка включає, крім центрального світила — Сонця — 9 великих планет, їхні супутники, безліч малих планет, комети, дрібні метеорні тіла і космічний пил, що рухаються у сфері переважаючої гравітаційної дії Сонця. Згідно з пануючими науковими уявленнями, утворення Сонячної системи почалося з виникнення центрального тіла — Сонця;'поле тяжіння Сонця призвело до «захоплення» газово-пилової хмари, що налетіла, з якої внаслідок гравітаційного розшарування і конденсації сталося формування Сонячної системи. Тиск випромінювання Сонця викликав неоднорідність її хімічного складу: більш легкі елементи, насамперед, Гідроген і Гелій, переважають у периферійних (т. зв. зовнішніх, або далеких) планетах. Найбільш достовірно визначено вік Землі: він дорівнює приблизно 4,6 млрд років. Загальна структура Сонячної системи була розкрита в середині XVI ст. М. Коперником, який обгрунтував уявлення щодо руху планет навколо Сонця. Така модель Сонячної системи отримала назву геліоцентричної. У XVIІ ст. Й. Кеплер відкрив закони руху планет, а І. Ньютон сформулював закон всесвітнього тяжіння. Вивчення фізичних характеристик космічних тіл, що входять до складу Сонячної системи, стало можливим тільки після винаходу Г. Галілеєм в 1609 р. телескопа. Так, спостерігаючи сонячні плями, Галілей уперше виявив обертання Сонця навколо своєї осі.
Розміри Сонячної системи визначаються відстанню від Сонця до найдальшої від нього планети — Плутона (бл. 40 а. о.; 1 астрономічна одиниця = 149,6 млн км). Однак сфера, у межах якої можливий стійкий рух небесних тіл навколо Сонця, займає набагато більшу частину простору, який тягнеться на відстань бл. 230 000 а. о. й стикується зі сферами впливу найближчих до Сонця зірок. Великі планети, які рухаються навколо Сонця, утворюють плоску підсистему і поділяються на дві окремі групи. До першої з них, внутрішньої (або земної), належать Меркурій, Венера, Земля і Марс. До зовнішньої групи, яку складають планети- гіганти, відносяться Юпітер, Сатурн, Уран і Нептун. Дев'яту планету, Плутон, зазвичай розглядають окремо, оскільки за своїми фізичними характеристиками вона помітно відрізняється від планет зовнішньої групи. У центральному тілі системи — Сонці — зосереджено 99,866 % усієї її маси (якщо не враховувати космічний пил, що знаходиться у межах Сонячної системи; його загальна маса приблизно дорівнює масі Сонця). Сонце на 76 % складається з Гідрогену; Гелію приблизно в 3,4 рази менше, а на частку всіх інших елементів припадає бл. 0,75 % усієї маси. Схожий хімічний склад мають і планети-гіганти. Планети земної групи за хімічним складом, мабуть, близькі до Землі.
