За характером поширення пожежі поділяють на торф’яні (підземні), лісові (низові та верхові), пожежі степових та хлібних масивів. За швидкістю поширення вогню і висотою полум’я розрізняють слабкі, середні та сильні пожежі.
При підземних пожежах частково або пов-ністю горить торф, що залягає під лісовими масивами. При цьому оголюється та обгоряє коріння дерев. Така пожежа поширюється дуже повільно, зі швидкістю 2—10 метрів на день, але її гасіння потребує величезних зусиль. Характерна особливість підземних пожеж — безполум’яне горіння торфу із виділенням великої кількості тепла. Навіть сильні дощі не можуть їх ліквідувати.
Підземні пожежі небезпечні раптовими проривами вогню із підземного вогнища і тим, що їх межа не завжди помітна. Ознакою підземної пожежі є гаряча земля та дим, що виходить із ґрунту.
Під лісовою пожежею розуміють неконтро-льоване горіння рослинності, що стихійно поширюється на лісовій території.
При сухій погоді й вітрі лісові пожежі охоплюють великий простір. За жаркої погоди достатньо того, щоб дощів не було протягом 15—18 днів, і ліс стає настільки сухим, що будь-яка необережність із вогнем може викликати пожежу.
Унаслідок пожеж зменшуються захисні, водоохоронні та інші корисні властивості лісу, знищується цінна фауна, порушується планове ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів.
Боротьба з лісовими пожежами вимагає нелюдських зусиль, величезних коштів, а іноді супроводжується і людськими жертвами.
Основні причини загоряння лісів відомі. У 90—97 % випадків винуватцем виникнення лісових пожеж є людина, а точніше, її недбалість при користуванні вогнем під час роботи або відпочинку в лісі.
