Урбанізація (від лат. urbanus — міський) — процес зростання міського населення і міст з підвищенням їхньої ролі у розвитку суспільства. Головний соціальний зміст урбанізації міститься в особливих міських відносинах, що охоплюють соціально-професійну і демографічну структуру населення, його спосіб життя, культуру, розміщення продуктивних сил, розселення.
Передумови урбанізації — зростання в містах індустрії, розвиток їх культурних і політичних функцій, поглиблення територіального розподілу праці. Для урбанізації характерні приток до міст сільського населення і зростаючий маятниковий рух населення із сільського оточення і найближчих дрібних міст у великі міста.
На початку XIX ст. в містах світу проживало 29,3 млн людей (3 % населення Землі), у 1900 р. — 224,4 млн (13,6 %), у 1950 р. — 729 млн (28,8 %), у 1990 р. — 2261 млн (41 %). Частка міського населення (1990, %): в Європі 73, в Азії 31, Африці 32, Північній Америці 75, Латинській Америці 72, в Австралії та Океанії 71.
