Загальна характеристика господарства України

Історія формування господарського комплексу України

Етапи розвитку	Події
І. Ранні етапи розвитку — до скасування кріпацтва у 1861 р.	переважало землеробство, скотарство, рибальство, заморська торгівля, судноплавство
ІІ. Перша промислова революція (революція парових машин):	Україна мала однобічну продовольчо-сировинну орієнтацію
XVIII ст.	початок розвитку промисловості: утворення мануфактур з виробництва полотна, сукна, зброї, скла тощо
XVIII–XIX ст.	розвивається металургія, металообробка, миловаріння, шкіряна, харчова галузі промисловості; залучення іноземного капіталу.
друга половина ХІХ ст.	освоєння родовищ корисних копалин Донбасу, Придніпров’я (вугілля, залізної руди, марганцю, калійної солі); будівництво залізниць (Харків — Москва, Харків — Севастополь, Південно-Східна тощо)
кінець ХІХ — початок ХХ ст.	Україна — вугільно-металургійна база Російської імперії, переважає гірнича, металургійна, харчова галузі промисловості; сформувалися Донецький, Криворізький, Нікопольський промислові райони
1913 р.	Україна — аграрно-сировинний придаток Російської імперії: виробляла 81,7 % цукру, 26,9 % зерна);
1917–1919 рр.	встановлення радянської влади на Україні, боротьба з австро-німецькою навалою, громадянська війна призвели до руйнування господарства
ІІІ. Період індустріалізації (становлення крупної машинної індустріалізації)
1922 р.	Україна ввійшла до складу СРСР, початок розвитку планової економіки
20–30 рр. ХХ ст.	силовий, штучний ріст економіки; перші індустріальні об’єкти: Дніпрогес, комплекс заводів у Запоріжжі, «Криворіжсталь», «Азовсталь», Харківський тракторний завод тощо
до 1941 р.	почали розвиватися важке машинобудування, металообробна, хімічна, легка промисловості, електроенергетика
з 1941 по 1945 рр.	економіка була переведена на військовій стан; почалося масове виробництво танків, літаків, снарядів, мінометів, боєприпасів, військового спорядження
Післявоєнний період	промисловість вирішувала такі завдання: 1) відновлення господарства; 2) розвиток військово-промислового комплексу в умовах «холодної війни»
IV. Сучасний етап
70–80 рр. ХХ ст.	1) індустріалізація економіки, використання власних природних ресурсів, швидкі темпи розвитку галузей НТР; 2) екстенсивний характер розвитку; 3) низький рівень продуктивності праці; 4) промисловість носить енерго- та матеріалоємний характер
З 1990 року по наш час	розпад СРСР, руйнування командної (планової) економіки; економічна криза; поява нових форм власності; перехід до ринкової економіки, зміна в галузевій структурі господарства

Загальна характеристика господарства України

Господарство — 1) система суспільного відтворення, яка історично склалася у визначених територіальних межах; 2) отримання безпосередньої економічної вигоди від заходів як самоцілі.

Українська економіка переходить від планової до ринкової.

Національний господарський комплекс — це система виробництв, обміну, розподілу та споживання, яка виникла на певній території. Він охоплює галузеву, функціональну та територіальну структури виробництва.

Найважливішими чинниками формування господарського комплексу є:

- економіко-географічне положення;

- сировинний;

- паливно-енергетичний;

- транспортний;

- споживчий;

- науково-технічний прогрес;

- трудові ресурси;

- екологічний;

- кон’юнктура ринку.

Галузева структура господарства відображає поділ суспільного виробництва на групи галузей, галузі та підгалузі.

Галузь господарства — сукупність підприємств, що випускають однорідну продукцію та мають схожі процеси виробництва. Господарство України має понад 20 галузей промисловості.

Галузева структура є основою господарського комплексу, який складається з галузей виробничої та невиробничої сфер.

Господарський комплекс України

галузі виробничої сфери:

- промисловість

- сільське господарство

- транспорт

- будівництво

- зв’язок

- торгівля

- суспільне харчування

галузі невиробничої сфери:

- житлово-комунальне обслуговування

- охорона здоров’я

- наука, освіта, спорт, культура.

До виробничої сфери належать види діяльності, які:

- створюють матеріальні блага (промисловість, сільське господарство, будівництво);

- доставляють матеріальні блага (транспорт, зв’язок);

- пов’язані з продовженням процесу виробництва у сфері обігу (торгівля, матеріально-технічне забезпечення, заготівля, громадське харчування).

Невиробнича сфера — сукупність галузей господарства, які виконують функції надання суспільству послуг нематеріального характеру:

- галузі сфери послуг (житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування населення, транспорт, зв’язок);

- галузі соціального обслуговування (освіта, охорона здоров’я, фізкультура і спорт, культура та мистецтво, наука та наукове обслуговування);

- органи управління та оборони;

- кредитування, фінансування, страхування.

За галузевою структурою Україна належить до індустріально-аграрних країн.

Територіальна структура господарства — науково обґрунтоване розміщення взаємозалежних підприємств і галузей на певній території.

Одиницями територіальної структури є:

- промисловий пункт — населений пункт з одним промисловим підприємством;

- промисловий центр — місто, у якому знаходиться декілька промислових підприємств;

- промисловий вузол — сукупність пов’язаних промислових центрів та промислових пунктів (Донецько-Макіївський, Маріупольський, Луганський, Харківський);

- промисловий район — територія, де розташовані промислові вузли, центри, пункти (Донецький, Придніпровський, Прикарпатський);

- промислова зона — об’єднання промислових районів, вузлів, центрів, пунктів на великій території;

Територіально-виробничі комплекси (ТВК) — форма територіальної організації господарства, яка здійснює сполучення взаємопов’язаних основних галузей та виробництв, а також додаткових та обслуговуючих галузей на визначеній території. За територією ТВК поділяються на локальні, внутрішньорайонні, міжрайонні та ті, що охоплюють територію всієї країни. За складом галузей ТВК підрозділяються на промислові, агропромислові, інфраструктурні, народногосподарські, до яких входять усі галузі виробничої та невиробничої сфер.

Основу функціональної структури господарства становлять міжгалузеві комплекси.

Функціональна структура господарства:

Комплекси: промисловий, транспортний, агропромисловий, лісопромисловий, будівельний, соціальний.

Міжгалузеві комплекси — це взаємопов’язані галузі виробничої та невиробничої сфер, які формуються на основі кооперування та інтеграції.

Інфраструктура — комплекс господарських та культурних об’єктів та галузей, що обслуговують виробництво, складають його підоснову.

Виробнича інфраструктура забезпечує матеріальне виробництво, охоплює вантажний транспорт, торгівлю, інженерні комунікації тощо.

Соціальна інфраструктура пов’язана з процесом виробництва опосередковано і охоплює освіту, охорону здоров’я, пасажирські перевезення тощо.

Економічний потенціал України

Валовий національний продукт — сукупність вартості кінцевої продукції галузей матеріального виробництва та невиробничої сфери, визначена у ринкових цінах, тобто сукупність матеріальних благ та послуг, використаних протягом року на споживання, для державної закупівлі, капіталовкладень і на сальдо платіжного балансу.

За ВВП на душу населення Україна посідає 138-е місце серед 207 держав світу. В економічно розвинених країнах світу (Японії, США, Німеччині) ВВП на душу населення становить 20–24 тис. доларів.

Показники економічного потенціалу України

Рік	1996	1997	1998	1999	2000	2005
ВВП на душу населення, грн.	1595	1842	2040	2614	3494	5908

Реальний ВВП у 2006 році порівняно з 2005 р. виріс на 2,7% і становив 128 711 млн. грн.; рівень інфляції на квітень 2006 р. — 3,1%.

Типи підприємств за формами власності

Усі підприємства (первинна ланка господарства) та установи розрізняються за формою власності. В Україні виділяють три основні форми власності: державна, приватна, колективна (існують також міжнародна, спільна та ін.). Власність — це система людських відносин, що складаються стосовно користування матеріальними благами й привласнення результатів праці. Економічні відносини власності характеризують відносини між людьми щодо використання факторів виробництва.

На території України поступово відбувається роздержавлення економіки — зниження ролі держави в керуванні економічними об’єктами за одночасної приватизації частини державної власності; розвиток приватного підприємництва, ринкове саморегулювання.