Ґрунт — один з найважливіших компонентів навколишнього природного середовища. Усі його основні екологічні функції замикаються на одному узагальнюючому показнику — ґрунтовій родючості. Відчужуючи з полів основний (зерно, коренеплоди, овочі) і побічний урожай (солома, листя, бадилля), людина розмикає частково або повністю біологічний кругообіг речовин, порушує здатність ґрунту до саморегуляції і знижує його родючість. Навіть часткова втрата гумусу і, як наслідок, зниження родючості, не дає ґрунту можливості виконувати в повній мірі свої екологічні функції, і він починає деградувати, тобто погіршувати свої властивості. До деградації ґрунтів (земель) ведуть і інші причини, переважно антропогенного характеру.
У найбільшій мірі деградують ґрунти агроекосистем. Причина нестійкого стану агроекосистем зумовлена їх спрощеним фітоценозом, який не забезпечує оптимальності саморегуляції, постійності структури і продуктивності. І якщо у природних екосистемах біологічна продуктивність забезпечується дією природних законів, то вихід первинної продукції (урожаю) в агроекосистемах цілком залежить від такого суб'єктивного чинника, як людина, рівня її агрономічних знань, технічної оснащеності, соціально-економічних умов тощо, і, таким чином, залишається непостійним. Наприклад, у разі створення людиною монокультури (пшениці, буряку, кукурудзи) в агроекосистемі порушується видова різноманітність рослинних угруповань. Агроекосистема спрощується, стає нестійкою, не здатною протистояти біотичному або екологічному стресу.
Основні види антропогенного впливу на ґрунти такі:
1) ерозія (вітрова і водна);
2) забруднення;
3) повторне засолення і заболочування;
4) опустелення;
5) відчуження земель для промислового і комунального будівництва.
