Країни Центрально-Східної Європи (Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Білорусь, Україна, Молдова) мають багато спільного. Найбільше їх об'єднує посткомуністичне минуле, коли ця група країн належала до так званої східної групи соціалістичних країн. Після розпаду СРСР такий політизований поділ втратив колишній зміст і усі ці країни стали на шлях ринкових перетворень.
Географічне положення. Площа країн Центрально-Східної Європи становить 1379 тис. км2, що становить 13% площі Європи. Польща, Чехія, Угорщина (до цієї підгрупи країн ще належить Словаччина) межують на заході із країнами макрорегіону Західна Європа, на південному заході і на півдні — з країнами Південної Європи, на півночі вони омиваються Балтійським морем, що відмежовує ці країни від безпосереднього сусідства з Північною Європою, на північному сході Польща, як і в попередньому випадку, є дотичною навіть до країни Східної Європи — Російської Федерації, зокрема земель Калінінградської обл. Країни Дніпровсько-Чорноморського субрегіону — Білорусь, Україна, Молдова — своїм східним розташуванням завершують формування групи країн Центрально-Східної Європи.
Природні умови і ресурси. Більшість країн Центрально-Східної Європи не володіють значним природно-ресурсним потенціалом. Винятком є лише Україна, Польща, частково Чехія. Серед природних багатств велику цінність мають енергоресурси. Країни макрорегіону виділяються значними запасами кам'яного (енергетичного і коксівного вугілля), зокрема Україна Донецький басейн), Польща (Верхньосілезький, Люблінський басейни) і Чеська Республіка (Остравсько-Карвінський) басейн, а також бурого вугілля. Серед інших енергоресурсів слід вказати на гідроенергетичний потенціал Словаччини (Словацькі Карпати). Уранові руди видобуваються в Угорщині і Чехії.
На залізні руди багата Україна (Кременчук, Кривий Ріг). На мідні і свинцево-цинкові руди — Польща, на мідь і боксити — Угорщина. Природна сірка і кам'яна сіль є в Польщі, Україні. Високоякісними пісками, що використовуються у скляній промисловості, багата Чехія. Тут також розміщені каоліни, графіти, а в Словаччині — магнезити.
Клімат регіону помірно континентальний (кількість тепла зростає з півночі на південь, а вологи — з півдня на північ) і сприятливий для вирощування основних культур помірного поясу, куди і відносяться країни Центрально-Східної Європи. Винятком вважаються засушливі рівнинні райони Угорщини та південні території України і Молдови.
Ґрунтовий покрив має деякі особливості — підзолисті ґрунти на півночі макрорегіону поступово змінюються у південному і південно-східному напрямах на сірі лісові та найродючіші чорноземи, де вирощують високі врожаї зернових культур (пшениці, кукурудзи, ячменю), а також овочі і фрукти.
Населення. За кількістю населення (130 млн. осіб) макрорегіон посідає третє місце на континенті після Західної і Південної Європи. Середня щільність населення Центрально-Східної Європи становить майже 94 особи/ км2, що значно вище, ніж у Європі загалом (64 особи/км2). Найщільніше заселені Чехія і Польща, відповідно 131 і 124 особи/км2 і відносно рідше — Білорусь (50 осіб/км2) і Україна (84 особи/км2). У межах макрорегіону зустрічаються урбанізовані райони, де щільність населення значно вища від середньої по країні: Сілезія у Польщі, Захід, Центр і Островщина в Чехії, Донбас в Україні.
Щодо природного приросту населення, то для більшості країн Центрально-Східної Європи він від'ємний, за винятком Польщі, Словаччини і Молдови. У 1998 р. в цілому по країнах Центрально-Східної Європи народжуваність становила 10 осіб, а смертність — 13 осіб на тисячу жителів. Очікувана тривалість життя, яка є узагальнюючим показником життєвого рівня населення, екстрапольованим на недалеку перспективу, засвідчує, що вона становитиме 65 років для чоловіків і 75 — для жінок. Очікувана тривалість життя тут є вищою ніж у світі, але нижчою від середніх показників у Європі, де вони становлять для чоловіків 73 роки, а для жінок — 79 років.
Центрально-Східна Європа не виділяється високим рівнем урбанізації (65%). Найвищий цей показник у Білорусі (73%) і в Україні (72%), найнижчий — у Молдові — 54%. Серед найбільших міст макрорегіону — Київ — 2,7 млн. жителів, Будапешт — 1,91, Мінськ — 1,67, Варшава — 1,65, Прага — 1,22 та ряд інших не столичних, але важливих господарських та адміністративно-культурних центрів — Харків, Дніпропетровськ, Одеса, Львів, Лодзь, Краків та ін.
Спільною проблемою для країн Центрально-Східної Європи є проблема зайнятості працездатного населення. За офіційними даними (1998-1999 рр.) найбільше безробітних у здавалось би благополучних країнах: Польщі (13%), Угорщині (9,6%), Чехії (9,4%), в Словаччині (17,3%). Однак, слід пам'ятати, що в країнах Дніпровсько-Чорноморського субрегіону, де за даними статистики безробіття становить від 2% в Білорусі і Молдові до 5% в Україні, переважає приховане безробіття, коли люди фактично не працюють, а рахуються на роботі. Такий стан речей спонукає жителів Дніпровсько-Чорноморського субрегіону виїжджати на заробітки у країни з вищим рівнем розвитку, що не завжди позитивно впливає на розв'язання соціальних проблем.
Особливості розвитку регіону в другій половині XX ст. насамперед пов'язані з політичним поділом Європи після Другої світової війни. В умовах протистояння Сходу і Заходу прискорено розвивався військово-промисловий комплекс. Випереджувальний розвиток важкої промисловості теж гальмував інші галузі, зокрема ті, що були пов'язані з виробництвом промислових товарів широкого вжитку, харчових продуктів, послуг тощо. Монополізм державно-кооперативної власності стримував продуктивність праці, впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу, не стимулював охорону довкілля. Крім того, першочергова фінансова підтримка галузей т. зв. оборонного комплексу, а також витрати на функціонування тодішньої Організації Варшавського договору (створена у 1955 р. у складі СРСР, Албанії (до 1962 р.), Болгарії, Угорщини, НДР, Польщі, Румунії і Чехословаччини) відволікали увагу і кошти від актуальних проблем життєдіяльності народів. Навіть Рада Економічної Взаємодопомоги, яка існувала з 1949 р. (входили Албанія — до 1962 р., Болгарія, В'єтнам, Куба, Монголія, НДР, Польща, Румунія, СРСР, Угорщина, Чехословаччина), не в змозі була скоординувати міжнародну інтеграцію праці в інтересах підвищення рівня життя людей.
Народи Центрально-Східної Європи часто виступали проти антигуманних комуністичних режимів. Про це свідчать події 1956 р. в Угорщині і Польщі, 1968 р. — в Чехословаччині, 1970 та 1980-1982 — у Польщі. Більшість цих виступів були потоплені в крові військами Варшавського Договору. Весна народів, розпочата перебудовою в СРСР, призвела до розвалу тоталітарної адміністративно-командної системи, демократизації суспільних відносин, утвердженням багатопартійності, роздержавленням і приватизацією підприємств, лібералізацією і поступовим зближенням із країнами Західної Європи. Більшість країн Центральної Європи, звільнившись від впливу СРСР, виявили бажання вступити до Європейського Союзу, до військово-політичних організацій західних країн. Так, у 1999 р. Польща і Чехія були прийняті в Організацію Північноатлантичного Договору (НАТО). Чехія, Польща, Угорщина і Словаччина досягнули значних успіхів у перебудові своїх господарських систем. Про це свідчить, наприклад, виробництво ВНП у розрахунку на одну особу: в Чехії — 5150 доларів, в Угорщині — 4510, в Польщі — 3910 і в Словаччині — 3700 доларів, що в 3,6 разу більше, ніж у країнах Дніпровсько-Чорноморського.
Приблизно такі ж перетворення відбувались і в Білорусії, Україні та Молдові. Однак, млявість і нерішучість керівництва пострадянських новоутворених самостійних держав не сприяла швидкому переходу від центрально-управлінського господарювання до ринкової економіки.Центрально
