У квітні 1986 року у різні мови світу увійшло українське слово „Чорнобиль”. Для всього людства воно стало синонімом страшної техногенної катастрофи й величезної екологічної біди.
Низка подій, що сталися після вибуху четвертого реактора Чорнобильської АЕС сколихнула весь світ своєю величезною руйнівною силою, змінила хід розвитку земної цивілізації, перекроїла карту планети і життя мільярдів людей, перевернула їх уявлення про світ.
Ця аварія перетворила унікальні за чистотою території Полісся в зону екологічної катастрофи. Загалом в Україні радіоактивного забруднення зазнали понад 8% території країни (майже 50 тис. кв. км земель), на яких зосереджені 2,3 тис. населених пунктів дванадцяти областей. Найбільше постраждали території Київської, Житомирської, Рівненської, Чернігівської і Черкаської областей, радіоактивні опади випали також у Вінницькій, Хмельницькій, Тернопільській, Івано-Франківській, Чернівецькій, Волинській і Кіровоградській областях. Понад 3, млн людей вважаються постраждалими внаслідок цієї катастрофи, але певні дози радіоактивного опромінення отримали значно більше мешканців України. Вплив аварії відчуло на собі населення Швеції, Норвегії, Польщі, Великої Британії та інших країн Європи.
Президент Петро Порошенко оголосив 2016 рік роком вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і пам'яті жертв Чорнобильської катастрофи. Про це йдеться в Указі № 702/2015 „Про заходи у зв'язку з 30 роковинами Чорнобильської катастрофи”, який Глава держави підписав 14 грудня 2015 року.
Кабінету Міністрів України доручено розробити з урахуванням пропозицій центральних та місцевих органів виконавчої влади, наукових установ і громадських об’єднань та затвердити план заходів, передбачивши, зокрема заходи із поліпшення умов соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, ліквідаторів. Уряду доручено підготувати проведення 26 квітня 2016 року пам’ятних заходів.
Звернемось до історії. 26 квітня 1986 року сталася найбільша техногенна аварія в історії людства - вибухнув четвертий реактор Чорнобильської АЕС і сумарна радіація ізотопів, викинутих в повітря, склала 50 мільйонів кюрі, що в 30-40 разів більше, ніж при вибуху бомби в Хіросімі в 1945 році.
Лише наступного дня, після того як у Швеції за рівнем радіації визначили, що в Україні мала місце аварія, уряд СРСР повідомив про Чорнобильську трагедію. Від вибуху і при гасінні пожежі, що тривала близько 10 днів, загинула 31 особа і більше 200 було госпіталізовано. За неофіційною статистикою в Україні померло не менше 15 тисяч людей, які були уражені в результаті аварії на Чорнобильській АЕС.
Збудована в 1976 році, Чорнобильська АЕС, розташована за 100 кілометрів на північ від Києва, мала чотири реактора, кожний з яких був здатний виробляти до тисячі мегават електроенергії.
Увечері 25 квітня 1986 року група інженерів почала проводити на четвертому реакторі абсолютно непідготовлений технічний експеримент, під час якого потужність реактора була знижена на 7% від норми, а контрольні пристрої були відключені. Робота реактора стала нестабільною і неконтрольованою, а спроба відновити стандартний режим його роботи – запізнілою. В результаті 26 квітня 1986 року о 01год. 23 хв. за Київським часом на четвертому реакторі пролунали два вибухи.
Вибухи були не ядерними, а хімічними, як наслідок перегріву реактора і накопичення великої кількості газів, що з'явились під час неконтрольованої реакції. Потужність вибухів була настільки великою, що було зруйновано стальну і свинцеву обшивку реактора, і в повітря піднялось більше 60 тонн радіоактивних матеріалів.
Лише через три тижні, за допомогою 4 тисяч тонн піску, бора, свинцю і глини вдалось ізолювати реактор, що продовжував випромінювати радіацію, і запобігти подальшому забрудненню.
З території в радіусі 30 кілометрів від місця аварії було евакуйовано більше 100 тисяч людей. Через традиційну в СРСР секретність від громадян приховувалась інформація про дійсні масштаби катастрофи. В найбільш постраждалих областях України, Білорусії та Росії в перші дні після аварії не здійснювались жодні заходи захисту населення від радіації.
Щоб запобігти подальшим викидам радіоактивних речовин, до кінця 1986 року четвертий реактор АЕС був накритий спеціальним „саркофагом”, збудованим руками сотень тисяч добровольців і мобілізованих солдатів, і Чорнобильська АЕС була знову введена в експлуатацію.
Однак великі пожежі і аварії в 1991 та 1996 роках привели до зупинення спочатку другого, а потім і першого реактора. У 2000 році був зупинений останній, третій реактор, і Чорнобильська АЕС повністю припинила свою роботу.
Екологічні наслідки Чорнобильської катастрофи визначаються двома головними факторами - опроміненням природних об'єктів та їх радіоактивним забрудненням. Слід виділити два головних джерела опромінення: зовнішнє та внутрішнє.
Під час аварії зовнішнє опромінення сягало біологічно небезпечних рівнів практично тільки в межах 30 км. зони, де спостерігався складний спектр біологічних ефектів різного рівня.
Значна частина радіоактивного викиду із зруйнованого четвертого блока осіла в ближній зоні. Сьогодні вона умовно визначена на місцевості межами зони відчуження (радіус 10 та 30-км). У гострий період аварії рівні опромінення в зоні відчуження досягали сотень рентгенів за годину тільки по гамма-випромінюванню. Потужність дози бета-випромінювання була в 10-100 разів більша, що призвело до прояву гострих ефектів, аж до загибелі, у деяких найбільш чутливих до радіації рослин та організмів.
За минулий після аварії час майже повністю розпались не тільки короткоживучі, а й середньоживучі радіонукліди. Потужність дози зовнішнього опромінення значно, на декілька порядків величин, зменшилася.
У навколишньому середовищі залишилися практично тільки довго- та наддовгоживучі радіонукліди цезію, стронцію та трансуранових елементів.
У випадку аварії на ЧАЕС реалізувався найбільш важкий сценарій за наслідками для сільського господарства України: забруднено більше 5 млн. га земель, втрачена значна кількість великої рогатої худоби. У перші роки після аварії було практично припинено ведення вівчарства, хмелярства, льонарства в українському Поліссі, вилучено зі землекористування територію зони відчуження. Вчені були підключені до планування та організації відповідних контрзаходів із значним запізненням, що істотно знизило ефективність заборонних і організаційних рішень першого періоду.
Проголошення України як незалежної держави призвело до позитивних змін у схемі міжнародного співробітництва у справі пом'якшення наслідків Чорнобильської катастрофи.
З 1992 року ведеться активна робота, в тому числі за міжнародними програмами, з перетворення об`єкта „Укриття” на екологічно безпечну систему. Основний висновок цих багаторічних досліджень: істотне зменшення небезпеки об`єкта може бути досягнуто в результаті будівництва над об`єктом нової захисної споруди - нового безпечного конфайнменту.
У грудні 1995 року в м. Оттава (Канада) було укладено Меморандум про взаєморозуміння щодо Чорнобильської АЕС. 15 грудня 2000 року Україна виконала взяте зобов'язання і закрила Чорнобильську АЕС.
22-24 квітня 2006 року в м. Києві відбулась міжнародна наукова конференція „Двадцять років Чорнобильської катастрофи. Погляд у майбутнє”, яка ще раз підтвердила необхідність нарощення спільних зусиль задля пом'якшення наслідків аварії, підвищення рівня ядерної і радіаційної безпеки та подальшого розвитку міжнародного співробітництва з питань Чорнобиля.
Будівництво нового укриття над четвертим енергоблоком скоро повинно бути завершено. Арка, яка в кінці 2017 року накриє пошкоджений реактор №4, забезпечить запобігання викиду забруднень з укриття і захистить конструкцію від зовнішніх впливів.
Висота арки складає 110 метрів, довжина - 165 метрів, а арочний проліт становить 260 метрів. Це найбільша споруда, коли-небудь змонтована в безпосередній близькості від значно забрудненого майданчика. Через величезні розміри арка складається з двох частин. Призначення арки - захист навколишнього середовища від радіоактивного випромінювання, а також забезпечення можливості розбирання конструкцій блоку і переміщення ядерних відходів. Після з'єднання східної і західної частині арки і оснащення кранами, об'єкт буде насунуто на саркофаг з допомогою спеціальних домкратів. Загальний шлях, який проїде арка, складе 250 метрів.
Будівельні роботи почалися в кінці 2010 року. Величезний стрибок для ядерної безпеки. Споруда унікальна не тільки тому, що створюється в несприятливих радіаційних умовах, але тому що має гігантські розміри, для її зведення застосовуються унікальні технології, споруду буде обладнано унікальними системами і обладнанням.
Висота арочного склепіння НБК можна порівняти з висотою відомої Статуї Свободи в США.
Кількість металу, використовуваного для створення арки, майже в три рази перевищує кількість сталі, витраченої на будівництво Ейфелевої вежі в Парижі.
Арка, яка з обладнанням буде важити близько 31 тис. тонн, буде обладнана унікальною системою основних кранів. Крани будуть прикріплені до арочного склепіння. Довжина кранового моста становитиме близько 96 метрів, вантажопідйомність 50 тонн.
Арка споруджується на значній відстані від об'єкту Укриття, оскільки випромінювання зі зруйнованого реактора роблять ці роботи небезпечними. Загальна площа її верхньої покрівлі становить 86 000 квадратних метрів. Ця площа дорівнює площі дванадцяти футбольних полів.
Крани арки будуть оснащені спеціальною платформою призначеною для розбирання об'єкту Укриття (демонтажу нестабільних конструкцій). Платформа буде обладнана спеціальним маніпулятором для демонтажу конструкцій об'єкту укриття.
Вартість арки становить більше 1,5 мільярда євро. Будівництво її - один з етапів Плану здійснення заходів на об'єкті „Укриття”, який оцінюється в 2,15 мільярдів євро.
За майже 30 років, що минули з часу Чорнобильської катастрофи, було докладено грандіозних зусиль для подолання її наслідків, як з боку держави, так і з боку міжнародної громадськості.
Насамперед Чорнобильська катастрофа показала, що наявність в країні складних і небезпечних виробництв, навіть за найменшої вірогідності аварій, вимагає високого рівня професіоналізму, відповідальності і культури персоналу, своєчасного створення й ефективного функціонування державної системи реагування на техногенні та природні катаклізми.
Досвід Чорнобиля переконливо засвідчив, що витрати на своєчасні заходи щодо підтримання безпечності виробництва, запобігання аваріям і підготовку до реагування на них значно менші, ніж витрати на ліквідацію їх руйнівних наслідків.
Сергій Вовчук,
начальник НМЦ ЦЗ та БЖД Рівненської області,
полковник служби ЦЗ
Інна Сливінська,
методист обласного методичного кабінету
