Геологія — це система наук про Землю, земну кору, її склад, будову, рухи
та історію розвитку, а також розміщення корисних копалин.
На основі вивчення скам’янілих решток тварин, рослин тощо, які зна-
йдені у певних гірських породах, із урахуванням послідовності їхнього на-
шарування вчені-геологи створили геохронологічну шкалу часу. Ця шкала,
за якою встановлюється відносний вік гірських порід, використовується для
складання геологічних карт. Геологічна карта за допомогою кольорів пока-
зує, де на земну поверхню виходять різні за віком геологічні шари гірських
порід.
Геологічні методи дослідження дозволяють визначити абсолютний і від-
носний вік гірських порід.
Відносний вік гірських порід та епох гороутворення визначають на основі
вивчення скам’янілих решток тварин, рослин тощо, які знайдені у певних
гірських породах, із урахуванням послідовності їхнього нашарування.
Абсолютний вік гірських порід навчилися визначати пізніше за віднос-
ний, коли були винайдені радіологічні методи. Виявилося, що радіоактивні
елементи, що містяться у гірських породах, із плином часу розпадаються зі
сталою швидкістю. Зокрема, уран розпадається на свинець і гелій, тому за
масою свинцю у гірських породах вираховують їхній абсолютний вік у роках,
які знадобилися для такого перетворення урану.
Визначення абсолютного і відносного віку гірських порід дає змогу склас-
ти геохронологічну таблицю, або таблицю геологічного літочислення, у якій
виділяють п’ять ер: архейська, протерозойська, палеозойська, мезозойська,
кайнозойська — кожна з яких поділяється на кілька періодів.
Геологічна будова території України є результатом дії складних процесів,
які тривали протягом багатьох геологічних ер та періодів — від архейської до
сучасної. Різні умови формування обумовили особливості геологічної будови
окремих частин території нашої країни.
Український щит: метаморфічні гірські породи — сланці та гнейси —
прорвані гранітними та іншими магматичними утвореннями; час формуван-
ня — архей і ранній протерозой (3,5—1,6 млрд років тому).
Дніпровсько-Донецька западина: осадові відклади потужністю 10—20 км
палеозойської, мезозойської і кайнозойської ер — це різнокольорові глини,
доломити, вапняки, сланці, пісковики. З девонською та кам’яновугільною
системами пов’язані приховані під іншими осадовими породами родовища
нафти й газу, солі.
Донецька складчаста споруда: дислоковані, зібрані у складки породи
кам’яновугільної системи, у середній частині яких міститься вугілля; по-
тужність системи сягає 15—18 км і є однією з найбільших у світі; система
детально вивчена та схарактеризована численними палеонтологічними зна-
хідками, що засвідчують точний вік відповідних порід.
Кримська складчаста система: породи нижнього мезозою (тріас — серед-
ня юра), де закономірно чергуються пісковики та аргіліти. Така формація
називається фліш. Над нею залягають вапняки та пісковики верхнього мезо-
зою, карбонатні рифові будови верхньої юри.
Карпатська складчаста система має найскладнішу будову. Зовнішня
зона утворена інтенсивно дислокованими породами крейди — палеогену:
уламкові товщі, чергування пісковиків та аргілітів. Внутрішня зона складена
переважно вапняковими породами мезозойського віку. Передкарпатський
прогин, що відділяє Карпати від Східноєвропейської платформи, утворений
у неогені уламковими та соленосними товщами.
