Площа — 514 тис. км2.
Населення — 62,4 млн. осіб (2001).
Столиця — Бангкок (6,7 млн. осіб).
Географічне положення. Королівство Таїланд займає центральну частину Індокитайського півострова і північну частину півострова Малакка. За розмірами території — це третя країна в субрегіоні (після Індонезії і М'янми) і 49-та в світі.
На півночі і північному сході Таїланд межує з Лаосом, на сході — з Камбоджею, на півдні — з Малайзією, на заході — з М'янмою.
Протяжність берегової лінії Таїланду — 2600 км. Південно-західні береги омиваються Андаманським морем, а південно-східні — Сіамською затокою Південно-Китайського моря.
Таїланд займає вигідне географічне положення на перетині важливих торговельних шляхів, які ведуть з Європи, країн Близького Сходу й Індії до країн Малайського архіпелагу й Австралії.
Назва країни неодноразово змінювалася. В Європі вона стала відомою під назвою Сіам наприкінці XVI ст. Ця назва зберігалася до 1939 р. Сьогоднішня назва країни є перекладом тайського слова "Миангтай", що означає "країна вільних".
З 1932 р. Таїланд — конституційна монархія. В адміністративному відношенні країна поділяється на 72 провінції (чангвади). Кожний чангвад складається з декількох ампхури, які, в свою чергу, поділяються на тамбони. Крім того, в Таїланді виділяються ще 119 муніципальних районів. Найбільші муніципалітети — міста Бангкок і Чіангмай.
Політичне життя Таїланду вкрай нестабільне. За 50 років в країні змінилося понад 40 урядів і діяло 14 конституцій, відбулося більше 20 військових переворотів.
У рельєфі Таїланду переважають рівнини. Центральна частина країни зайнята Менамською низовиною. Поверхня її складена алювіальними наносами і поступово опускається до моря. Рельєф північної і західної частин країни — гірський. На півночі розташоване сильно розчленоване невисоке плато, яке у південно-східному напрямі перетинають гірські хребти. Тут знаходиться найвища точка країни — гора Інтанон (2567 м.). На заході вздовж кордону з М'янмою простягаються древні гірські хребти. Східну частину країни займає плоскогір'я Корат. На південь від плоскогір'я височать Кордамонові гори.
Найбільш освоєна в господарському відношенні центральна частина країни, особливо Менамська низовина. Гірські території вкриті лісами і ще мало освоєні.
Корисні копалини. Серед корисних копалин переважають руди металів, особливо олова і вольфраму, які відзначаються дуже високою якістю. За запасами олова, які оцінюються у 1200 тис. т., Таїланд займає третє місце в світі (після Малайзії й Індонезії). Найбільші його родовища зосереджені на Малаккському півострові. Вольфрам і олово залягає також на заході і північному заході країни. Серед металевих корисних копалин важливе значення мають залізні руди, свинець, цинк і марганець.
Країна багата на нерудні корисні копалини: барит, флюорит, фосфорит, калійну і кухонну солі. Зустрічаються дорогоцінне і напівдорогоцінне каміння, сапфіри, рубіни, топази.
З паливно-енергетичних копалин найбільше значення має природний газ. Ресурси нафти невеликі. Головні родовища природного газу і нафти приурочені до континентального шельфу Сіамської затоки. У субрегіоні Таїланд виділяється найбільшими запасами бурого вугілля, основні родовища якого зосереджені на півночі і на півдні країни.
Кліматичні ресурси. Таїланд розташований в зоні субекваторіального поясу. Клімат країни визначається сезонною зміною мусонних вітрів. Для нього характерні невеликі коливання температури і значні сезонні коливання опадів. В найбільш прохолодну пору року, яка триває з листопада до лютого, середньомісячні температури не опускаються нижче 24°С. Період дощів триває з червня до жовтня. В середньому за рік випадає 2000 мм. опадів. Найбільш вологий район країни — західне узбережжя, де випадає до 4000 мм. опадів, а найбільші сухі райони знаходяться у західній частині плоскогір'я Корат.
Кліматичні ресурси країни сприятливі для вирощування сільськогосподарських культур, які не потребують тривалого дощового сезону.
Ґрунтові ресурси. У ґрунтовому покриві Таїланду переважають червоно-бурі, алювіальні ґрунти і червоноземи.
Найбільш поширені в країні червоно-бурі ґрунти, які переважають на плато Корат, а також зустрічаються в центральних і південно-східних районах країни. Вони утворилися під лісами з колючих чагарників і бамбуків. Ці ґрунти малородючі. Землеробство на них можливе тільки при внесені великої кількості добрив.
На гірських схилах в південно-східній частині країни і на Малаккському півострові поширені червоноземи. Вони також відзначаються невисокою родючістю.
Найбільш родючі ґрунти — алювіальні. Вони поширені в долинах рік центральної частини країни, особливо великі площі вони займають на Менамській низовині. Ці ґрунти найбільш використовують для вирощування рису.
Морське узбережжя займають болотисті і піщані ґрунти.
Водні ресурси. Територія країни вкрита густою річковою мережею. Найбільша ріка Таїланду — Менам, або Чао-Црая, яка пересікає країну з півночі на південь і впадає в Сіамську затоку. Вздовж східного кордону країни протікає р. Меконг — одна з найбільших рік Азії. Її притоки перетинають плато Корат.
Ріки, як правило, повноводні. У сезон дощів вони часто виходять з берегів, а в сухий — міліють. У період повеней ріки збагачують ґрунти родючим мулом. У верхніх течіях ріки використовують для сплаву лісу, а в нижніх — для судноплавства. Гірські ріки мають значні запаси гідроенергії.
Озер у країні небагато. Більшість з них знаходиться на північному сході країни. Найбільше озеро — Тхамлуанг — розташоване в східній частині півострова Малакка.
Лісові ресурси — одне з головних природних багатств країни. Ліси вкривають 27,7% території країни. Це найнижчий показник у Південно-Східній Азії. Найбільш поширені вічнозелені тропічні та вологі і сухі мусонні ліси.
Вічнозелені тропічні ліси ростуть в найбільш вологих районах і відзначаються багатим видовим складом. Мусонні листопадні ліси займають північну частину країни і плато Корат. Вони бідніші за видовим складом, серед них особливо ціняться тикові ліси. Сухі мусонні ліси ростуть у внутрішніх районах, в міжгірних долинах і котловинах, де випадає порівняно небагато опадів. Вони складаються з низькорослих дерев, серед яких переважають бамбук і колючі чагарники. На морському узбережжі ростуть кокосові пальми, а заболочені ділянки вкриті мангровими лісами.
Лісозаготівельні організації, а також селяни, які практикували підсічно-вогневу систему землеробства, винищили ліси. За останні 20 років площа лісів скоротилася на третину. Уряд Таїланду припинив лісорозробки і оголосив резерватами ліси, які залишилися, щоб підтримувати необхідний водний баланс і захистити тварин. У країні прийнята програма лісовідновлення, яка передбачає щорічну посадку на значних площах молодих дерев.
Населення. Таїланд — багатонаціональна країна зі строкатим і складним етнічним складом населення. Тут проживає понад 30 національностей.
Антропологи відносять більшість населення до південної вітки монголоїдної раси. Близько 80% населення належить до тайської мовної сім'ї. Найбільший народ цієї групи — власне таї — становлять 52% населення країни. Таї проживають компактно в центральних регіонах країни. Другий за чисельністю народ Таїланду — лао — проживає в основному в північно-східних районах.
Національні меншини становлять 20% загальної чисельності населення. Серед них переважають китайці. Основна маса китайського населення іммігрувала в країну в XIX ст. Більшість китайців проживають в містах. На півдні Таїланду живуть малайці. Решта населення — це дрібні етнічні групи. Незначна частина порівняно з іншими народами припадає на європейське населення, яке проживає у великих містах.
Потомки аборигенного населення — мон-кхмери — становлять близько 3% населення і зосереджені в основному на північному і південному сході країни.
Державна мова країни — тайська. В діловій практиці і на переговорах використовується також англійська мова.
За чисельністю населення Таїланд входить до другої десятки країн світу. На середину 2000 р. тут проживало 61,4 млн. осіб (18-те місце в світі). За останню чверть століття населення зросло удвічі. Останні десять років середні темпи приросту населення становили 1,8% за рік. Цей показник має тенденцію до зниження і наприкінці 1990-х років знизився до 1,3% за рік. За прогнозними оцінками населення Таїланду надалі зростатиме, в основному за рахунок природного приросту. В кінці 1990-х років коефіцієнт народжуваності становив 18 осіб на 1000 жителів, а смертності — 7 осіб на 1000 жителів. Головною причиною високого природного приросту стало зниження смертності, особливо дитячої — 35 осіб на 1000 народжених, що 1,5 рази менше аналогічного показника в субрегіоні.
У віковому складі населення переважають молоді вікові групи населення. Діти до 14 років становлять 24% загальної чисельності населення, а особи віком понад 65 років — 6%. Середня тривалість життя чоловіків — 66 років, жінок 72 роки.
За розподілом економічно активного населення у сферах господарської діяльності високою є питома вага зайнятих в сільському господарстві — 45,4%. Рівень безробіття в країні — 3,4% (1998 р.).
Середня щільність населення — 119,4 осіб на км2 (2000). Згідно з цим показником, країна займає 59 місце в світі. Найбільша щільність населення у районах, які оточують Бангкок, — понад 1200 осіб на км2. В той же час в деяких західних, північних і північно-східних районах цей показник не перевищує 20 осіб на км2.
Понад 2/3 населення проживає в сільській місцевості. Таїланд належить до країн з низьким рівнем урбанізації. В середині 1990-х років в містах проживало тільки 23% загальної чисельності населення. Більше третини міського населення зосереджено в Бангкоку. Це єдине велике місто в країні, його чисельність — 8,7 млн. осіб (1992 р.).
Столицею Бангкок став у 1782 р. До цього головним містом країни була Аюгата.
Друге за величиною місто країни — Чіангмай, яке знаходиться на півночі, налічує 264 тис. жителів. Інші великі міста, в яких проживає понад 100 тис. жителів, — Након, Рансіма, Лампанг.
Державна релігія — буддизм, який сповідує 94,3% населення. В країні налічується 250 тис. монахів і понад 27 тис. буддійських храмів (ватів). На кожних 2 тис. жителів припадає один храм і 10 монахів.
Друге місце після буддизму займає іслам. Його сповідує 4%) населення, яке проживає на півдні країни, в основному малайці. З інших релігій поширені: християнство, індуїзм і конфуціанство.
Грамотність населення є найвищою в субрегіоні — 93%. Проте рівень освіченості сільського населення ще значно відстає від освіченості населення в містах. Медичне і санітарне обслуговування населення залишається недостатнім. На одного лікаря припадає понад 4 тис. жителів. Приблизно половина медичного персоналу працює в столиці.
Рівень життя населення — невисокий. Причому рівень життя міського населення у 5 разів перевищує рівень життя сільських жителів.
Особливості розвитку і загальна характеристика господарства. Таїланд відноситься до небагатьох країн Азії, яким вдалося відстояти незалежність в епоху колоніальних завоювань. Історія Таїланду як держави починається з першої половини XVIII ст. Народжена у війнах, країна поширила військову організацію і на соціально-економічну структуру суспільства. Тривалий період провідну роль в Таїланді відігравала військова аристократія.
У господарстві головне місце займало рисосіяння на заливних і суходільних землях. Розчистка земель під рис здійснювалася підсічно-вогневим способом. Для зрошування розчищених земель споруджували найпростіші іригаційні системи.
Промисловість зародилася наприкінці XIX ст. У цей час виникла гірничо-видобувна і рисо очисна промисловість, які працювали на експорт. Головні позиції у промисловості цього періоду займав англійський капітал. Важлива роль у розвитку промисловості на початку XX ст. належала місцевому капіталу, головним чином китайському. В довоєнний період промисловість обслуговувала в основному потреби зовнішнього ринку. У рокиДругої світової війни в країні посилилась тенденція до розвитку галузей промисловості, які задовольняли внутрішні потреби країни.
Суттєвих змін в економіці не відбулося і в повоєнний період. Найбільше розвивалися традиційні галузі промисловості, пов'язані з видобутком олова і первинною переробкою сільськогосподарської сировини. Зовнішня торгівля орієнтувалася переважно на експорт традиційних товарів — рису, олова, каучуку та імпорт промислових товарів широкого вжитку.
На початку 1980-х років почався новий етап економічного розвитку, який характеризується суттєвими якісними і кількісними змінами в економіці країни. У галузевій структурі ВВП відбулися зрушення, які змінили характер економіки з аграрно-сировинного на аграрно-індустріальний. У середині 90-х років у промисловому секторі економіки створювалося 39% ВВП країни, хоч основна частка економічно активного населення і далі була зайнята в аграрному секторі. За розмірами ВВП, який оцінювався у 117,9 млрд. доларів (1994), Таїланд займає друге місце в субрегіоні. Проте за рівнем економічного розвитку — тільки четверте у Південно-Східній Азії і 78-ме в світі. В 1994 р. ВВП на одного жителя в країні становив 2040 доларів, що в три рази менше від аналогічного середнього показника в субрегіоні.
Економічна політика держави забезпечила високі темпи економічного зростання. Так, якщо в 50-х роках вони не перевищували 5%, то в 90-х роках вже досягли 8,5% і були одними з найвищих в субрегіоні.
Найбільш динамічно розвивається промисловість. За останнє десятиріччя значно ускладнилася її структура, про що свідчить освоєння нових галузей, пов'язаних з виробництвом машин, теле- і радіоапаратури.
Іноземні компанії в Таїланді створюють філіали своїх підприємств. Продукція цих підприємств є конкурентоздатною на зовнішньому ринку і значна її частка експортується. В результаті Таїланд отримав доступ до сучасних технологій, а робоча сила набуває високої кваліфікації.
Аграрний сектор характеризується низьким рівнем розвитку. Середні річні темпи росту ВВП цієї галузі у 2 рази нижчі, ніж у промисловості. Тривалий час сільське господарство розвивалося екстенсивним шляхом, що було пов'язано з наявністю в країні значного фонду вільних земель при надлишку робочої сили. Інтенсивний розвиток сільського господарства з використанням машин, мінеральних добрив, високоврожайних сортів охоплює ще тільки окремі райони.
У повоєнний період відбулися зміни в структурі сільськогосподарського експорту. Хоч рис залишився важливою статтею експорту, значення його впало і він вже не займає монопольного положення. Важливе місце в експорті посідають кассава, натуральний каучук, кукурудза і консервовані ананаси.
У промисловості домінує приватний сектор. Частка промисловості у створенні ВВП зросла з 18,7% у 1960 р. до 39% у 1994 р. У галузях важкої промисловості, і перш за все у виробництві засобів виробництва, вагомі позиції займає іноземний приватний капітал. Національний приватний капітал переважає в легкій, харчовій і видобувній промисловості.
Таїланд — сьомий у світі виробник олова, один з найбільших експортерів флюориту і вольфрамової руди.
Головна галузь видобувної промисловості — видобуток металевих руд, перш за все олова. Олов'яна руда і продукти її переробки є важливою статтею експорту. Основний район видобутку олова — півострів Малакка. В останні роки олов'яну руду видобувають в шельфовій зоні Андаманського моря. Щорічно в країні видобувають понад 20 тис. т. оловоконцентратів.
Таїланд — член організації країн — виробників олова. Головні імпортери олова — США, Японія і країни Західної Європи.
У значних розмірах в країні видобувають залізну руду, марганець, цинк, вольфрам. Швидко зростає видобуток гірничо-хімічної сировини, головним чином флюориту.
Видобуток мінерального палива ведеться у невеликих розмірах. З початку 80-х років в країні видобувають природний газ і нафту.
Енергетика. Головним енергоресурсом в Таїланді є рідке паливо. За рахунок нафти і нафтопродуктів забезпечується 70% потреб країни в енергоносіях. Друге місце в енергобалансі займає природний газ — 19%. Велику роль в енергоспоживанні країни відіграють традиційні джерела енергії, перш за все деревне паливо. Тверде паливо, гідроенергоресурси та інші джерела енергії використовуються мало.
Таїланд не задовольняє внутрішніх потреб в енергоносіях. Близько 60% енергоносіїв імпортується з інших країн.
На теплових електростанціях виробляється 2/3 загального виробництва електроенергії. Вони працюють на нафті і газі. Основна частка виробленої електроенергії використовується в промисловості і тільки третина йде на побутові потреби.
Обробна промисловість. В довоєнний період обробна промисловість в Таїланді була представлена тільки підприємствами легкої і харчової промисловості. В повоєнний період поряд з розвитком традиційних галузей виникли нові галузі — металургія, машинобудування, хімічна промисловість. Та за чисельністю зайнятих і вартістю виробленої продукції все ще домінують харчова і легка галузі промисловості. Основну частку підприємств обробної промисловості становлять дрібні і середні підприємства. Великі підприємства переважають у нових галузях обробної промисловості. Більшість підприємств обробної промисловості зосереджені у Бангкоку. Третина виробленої продукції експортується.
Харчова промисловість представлена рисо очисними, цукровими, тютюновими, олійно-жировими, консервними та іншими підприємствами. Серед галузей харчової промисловості переважає рисо очисна. Це одна з найбільш відсталих в технічному відношенні галузь. Більшість підприємств розміщені у рисо сіяючих районах, а також в портах.
У легкій промисловості важливе місце займає текстильна промисловість — виробництво бавовняних тканин, шовку, синтетичного волокна, трикотажу, килимів і джутових мішків. Сучасні підприємства текстильної промисловості збудовані при участі іноземного капіталу, перш за все японського.
Галузі важкої промисловості працюють в основному на імпортній сировині і напівфабрикатах. Серед них виділяються металургія і машинобудування. Це нові для Таїланду галузі промисловості, які почали розвиватися всередині 60-х років XX ст. За цей час збудовано цілий ряд підприємств з виплавки чавуну, сталі, олова, виготовлення електротехнічного обладнання, авто - і тракторозбиральні підприємства. Сучасні машинобудівні підприємства належать змішаним компаніям, найчастіше з участю японського капіталу.
З інших галузей важкої промисловості швидко розвиваються нафтохімічна, целюлозно-паперова, виробництво будівельних матеріалів і мінеральних добрив.
Транспорт. У внутрішніх перевезеннях головну роль відіграють наземний (автомобільний і залізничний) та річковий транспорт. Міжнародні перевезення забезпечує морський транспорт. Автомобільний транспорт — головний вид сухопутного транспорту. На нього припадає основна частка перевезень пасажирів і вантажів. Загальна протяжність доріг з твердим покриттям 28,0 тис. км. Найбільш густа мережа доріг — в Центральному районі. Головний автомобільний вузол країни — Бангкок.
Залізничний транспорт займає друге місце за обсягом внутрішніх перевезень пасажирів і вантажів. Загальна протяжність залізниць — близько 5 тис. км. Основну частину залізниць прокладено в довоєнний період. Переважають одноколійні залізниці. Вони зв'язують Бангкок з північними, північно-східними і південними районами країни.
Річковий транспорт. Загальна протяжність річкових шляхів перевищує 10 тис. км. Проте тільки деякі з них можуть використовуватися впродовж усього року. Головна річкова транспортна артерія — р. Менам та її притоки.
Морський транспорт забезпечує основні зовнішньоторговельні перевезення країни. Основну частку міжнародних вантажоперевезень здійснюють іноземні судна. Головний порт країни — Бангкок, який зв'язаний регулярними морськими лініями з багатьма портами світу.
Повітряний транспорт. Перші внутрішні повітряні лінії були відкриті на початку 70-х років. У країні близько 100 аеропортів, з них три — міжнародного класу. Найбільший аеропорт — Дон Мианг (поблизу Бангкока).
Сільське господарство Таїланду відіграє важливу роль в економіці країни. У цій галузі зайнято 45,4% економічно активного населення, створюється 12% ВВП. Аграрний сектор є важливим джерелом надходження в країну іноземної валюти.
Аграрна сфера країни глибоко інтегрована у світове господарство. Таїланд важливий постачальник на світовий ринок рису, кассави, натурального каучуку.
Водночас сільське господарство залишається найбільш відсталим сектором економіки. Воно характеризується низькими, у порівнянні з іншими галузями економіки, темпами виробництва, відсталою матеріально-технічною базою, низьким рівнем продуктивності праці.
У Таїланді найвищий у субрегіоні рівень сільськогосподарського освоєння території — 39,4% загального земельного фонду. Забезпеченість ріллею на одного жителя — 0,34 га, а на одного зайнятого в сільському господарстві — 0,8 га. Показники землезабезпечення є одними з найвищих у Південно-Східній Азії.
У галузевій структурі сільського господарства переважає землеробство, у якому виробляється 2/3 валової сільськогосподарської продукції. Тваринництво упродовж тривалого часу розвивалося як підсобна галузь землеробства. Тільки у 80-х роках в країні почали створювати спеціалізовані тваринницькі ферми.
Землеробство розвивається на поливних і неполивних землях. Зрошувані землі становлять чверть оброблюваних земель і зосереджені в основному в долині р. Чао-Прая.
Рівень інтенсифікації сільського господарства в цілому невисокий. Основна тяглова сила — бики і буйволи. Трактори використовуються тільки у великих господарствах. За рівнем хімізації сільського господарства Таїланд набагато відстає від інших країн Південно-Східної Азії.
Серед продовольчих культур переважають зернові. Основна продовольча культура — рис, під яким зайнята половина посівних площ. Головний район вирощування рису — центральні провінції країни. За експортом рису країна займає друге місце в світі.
Збільшення виробництва зернових відбулося в основному за рахунок освоєння нових земель, їх урожайність так і залишилася на рівні 20 ц/га. Та все ж тут щорічно збирають понад 25 млн. т. зерна, що становить чверть його валових зборів у країнах Південно-Східної Азії. На одного жителя в Таїланді виробляється в середньому 400-410 кг. зерна. За цим показником країна займає перше місце в субрегіоні.
Важливе місце у зерновому господарстві країни, крім південних районів, займає кукурудза. Розширення посівних площ під цією культурою дало змогу зміцнити кормову базу тваринництва. Значна частина кукурудзи експортується. Найбільший її імпортер — Японія.
Головні райони вирощування кассави — південний схід і південь країни. На світовому ринку Таїланд виступає найбільшим її експортером.
Повсюдно в Таїланді вирощують фрукти й овочі. Головні райони товарного виробництва плодоовочевої продукції знаходяться на півдні і південному сході країни і в районах, прилеглих до Бангкока. Основну частину продукції споживають у свіжому виді на місці, переробляють на консервних заводах, а також експортують, головним чином, консервовані ананаси.
Технічні культури вирощують в селянських господарствах і на плантаціях. Головна технічна культура — гевея, друга за значенням після рису. Перші плантації гевеї з'явилися на початку XX ст. Основні райони її вирощування зосереджені на півдні країни. За експортом натурального каучуку Таїланд займає третє місце в світі.
З інших технічних культур поширені цукрова тростина, джут, кенаф, бавовник, тютюн та ін. Валові збори цих культур забезпечують потреби внутрішнього ринку і в значних розмірах експортуються.
Тваринництво в Таїланді розвинене слабо. Провідна галузь тваринництва — розведення буйволів і биків, яких використовують як робочу худобу на сільськогосподарських роботах. Продуктивне тваринництво має переважно м'ясний напрям. Головні його галузі — свинарство і птахівництво. Тваринництво м'ясо — молочного напряму найбільш поширене на північному сході країни, де є обширні природні пасовища.
Рибальство. Риба займає важливе місце в харчовому раціоні місцевого населення, а також експортується. На рибні ресурси багаті море і внутрішні водойми, крім того, рибу розводять на заливних рисових полях. Проте найбільше значення має морське рибальство.
Зовнішня торгівля відіграє важливу роль в економіці країни. Вона є важливим джерелом надходження у країну іноземної валюти й інвестицій.
У повоєнний період в структурі експорту відбулися зміни на користь промислових товарів. Таїланд вивозить олово, джутові мішки, текстиль і готовий одяг. Важливе місце в структурі експорту займають традиційні сировинні і продовольчі товари. Таїланд — другий у світі експортер рису, третій — консервованих ананасів. Країна входить до першої десятки найбільших експортерів натурального каучуку, кукурудзи, цукру, кассави, кенафу і джуту.
У повоєнний період відбулися зміни в географії зовнішньої торгівлі. Насамперед зросла частка країн, що розвиваються, особливо нафтовидобувних країн Близького Сходу і країн АСЕАН. Серед них важливе місце в зовнішньоторговельному обороті країни займає Сінгапур. Головні зовнішньоторговельні партнери — Японія, США і країни ЄС. За обсягом товарообігу на першому місці — Японія, на яку припадає чверть експорту і третина імпорту Таїланду.
Внутрішні територіальні відмінності. За природно-географічними особливостями, спеціалізацією і рівнем соціально-економічного розвитку в Таїланді виділяють чотири райони: Центральний, Північний, Північно-Східний і Південний.
Центральний — найбільш економічно розвинений район країни. Він займає більше чверті її території. Це найгустіше заселений регіон, в якому проживає більше половини населення країни.
Територія району в основному рівнинна. Він займає Менамську рівнину й узбережжя Сіамської затоки. Ліси тут майже всі вирубані. З корисних копалин видобувають залізну руду, гіпс, флюорит.
Центральний район — єдиний район країни, у структурі господарства якого переважає промисловість. В промисловому виробництві важливе місце займає обробна промисловість. Основна частка підприємств обробної промисловості зосереджена в Бангкоку. Найбільш розвинені металургія, машинобудування, нафтопереробка, хімічна, електрохімічна промисловість, а також традиційні галузі — харчова і легка промисловість.
Центральний район справедливо вважається житницею країни. Тут найвищий рівень сільськогосподарського освоєння території — близько 40% оброблюваних і 2/3 зрошувальних земель країни. Сільське господарство спеціалізується на виробництві рису. В районі виробляється половина його загального експорту. Серед нових для цього району культур слід виділити кассаву, кукурудзу, цукрову тростину, бавовну і бобові. Проте їх питома вага ще незначна. Поширені посадки гевеї і фруктових дерев. У селянських господарствах розводять велику рогату худобу, головним чином буйволів і биків, свиней і птицю.
Центральний район має найгустішу в країні мережу автомобільних доріг і залізниць. Порти району здійснюють основний вантажооборот морського транспорту. Тут знаходиться найбільший аеропорт країни — Дон Мианг (поблизу Бангкока), який зв'язаний авіалініями з іншими районами, країнами і столицями багатьох країн світу.
Найбільші міста: Бангкок, Сирача, Ратбурі, Лопбурі, Након, Рачисима.
Бангкок — столиця і найбільший економічний центр країни. Чисельність його жителів — 8,7 млн. осіб (1992 р.). Місто — важливий фінансовий, науково-культурний і промисловий центр країни, а також важливий вузол наземних, повітряних і морських шляхів сполучення.
Північний район займає близько третини території країни. Це найменш заселений регіон, значна частина якого вкрита мусонними лісами, багатими на тикову деревину.
У структурі господарства району домінує видобувна промисловість — видобуток нафти, бурого вугілля, флюориту, марганцевої руди.
В обробній промисловості найбільше значення мають традиційні галузі — очистка рису, цукрова, текстильна і деревообробна промисловість.
Сільське господарство спеціалізується на вирощуванні рису, кукурудзи, бавовни, овочів і фруктів.
Чіангмай — найбільше місто району, важливий промисловий і торговий центр.
Північно-Східний район займає плато Корат. Це найбільший за розмірами район. Він займає понад 1/3 території країни. Тут менш сприятливі, ніж в інших районах, умови для розвитку землеробства — низька родючість земель і часті посухи. Землеробство спеціалізується на вирощуванні рису, кукурудзи, бавовнику і цукрової тростини. В районі багато природних пасовищ, тому здавна він спеціалізується на товарному тваринництві.
Промисловість розвинена слабо. Обробна промисловість представлена рисо очисними заводами, джутовими і текстильними фабриками, а також переробкою сільськогосподарської сировини.
Корат — адміністративний і найбільш промисловий центр району.
Південний район — найменший за площею і чисельністю населення район країни. Територія в основному гориста і вкрита тропічними лісами.
Рівень сільськогосподарського освоєння невисокий. Оброблювані землі займають 1/10 території. Сільське господарство спеціалізується на вирощуванні каучуконосу — гевеї. Плантації каучуку займають 2/3 оброблюваних земель. Крім того, тут вирощують рис, кассаву, кокосову пальму, овочі і фрукти. В останні десятиріччя зросло виробництво кави.
У промисловості домінує гірничо-видобувна промисловість, головним чином видобуток олова і вольфраму. Галузі обробної промисловості представлені підприємствами, які переробляють сільськогосподарську сировину. Основну частину сировини і продукції її переробки експортують.
Наконсітаммарат — найбільше місто і промисловий центр району.
