Льодовики — рухома по земній поверхні природна маса льоду, утворена внаслідок багаторічного накопичення, ущільнення і перекристалізації снігу. Загальна площа сучасних льодовиків бл. 16,3 млн км2. Льодовики займають бл 10,5 % площі суходолу, а їх загальний об'єм становить 30 млн км3. У них міститься 69 % запасів прісної води планети. Природно, що льодовики можуть існувати тільки там, де стійко спостерігаються низькі температури повітря і випадає досить багато снігу. Переважно це приполярні або високогірні райони. Льодовики можуть мати форму потоку, купола (щита) або плавучої плити (у тому випадку, коли вони сповзають у водоймище). Частини льодовиків, які відкололися й пустилися в морське плавання, носять назву айсбергів.
Розрізнюють льодовики гірсько-долинні (оскільки вони пов'язані з гірським рельєфом, займаючи долини з характерним коритоподібним поперечним профілем, так звані троги), покривні та шельфові. Гірсько-долинні льодовики поширені практично повсюдно, від Кіліманджаро в Африці і гребенів Анд у Південній Америці до вершин Гімалаїв, Гіндукушу, Паміру і Тянь-Шаню. Найбільший з гірських льодовиків — льодовик Федченка. До покривних льодовиків можна віднести льодовиковий щит Антарктиди, якщо його розглядати як єдиний покривний льодовик. У межах єдиного покриву виділяють окремі крижані потоки, направлені від центра материка до периферії. Найбільший серед них — льодовик Бідмора (довжина 200 км, ширина до 40 км). Значно менші за своїми розмірами покривні льодовики Арктики. Шельфові льодовики є плавучим продовженням материкових покривних льодовиків. Найбільший з них — шельфовий льодовик Росса.
Гляціологія (від лат. glacies — лід і logos — слово, вчення) — наука про форми льоду на земній поверхні (льодовики, сніговий покрив тощо), підземні льоди, їх будову, склад, фізичні властивості, походження і розвиток, геологічну і геоморфологічну діяльність, географічне поширення. Як самостійна галузь знання гляціологія сформувалася на межі XVIII— XIX ст.
