Мінералами називають однорідні за складом і будовою частини гірських порід і руд. Вони являють собою природні хімічні сполуки, що виникли внаслідок різних геологічних процесів. У природі існує велика кількість мінералів. За хімічним складом і фізичними властивостями їх об'єднують в однорідні групи. Більшість мінералів зустрічається в земній корі у твердому стані. Однак є рідкі (самородна ртуть) і навіть газоподібні мінерали (вуглекислий газ, сірководень). Дуже різноманітні й зовнішні ознаки, за якими мінерали відрізняються один від одного. Деякі з них прозорі, інші мутні, напівпрозорі або абсолютно не пропускають світло. Важливою особливістю багатьох мінералів є їхнє забарвлення. Так, кіновар завжди кармінно-червона, а малахіт — яскраво-зелений, за металево-золотистим кольором легко розпізнаються кубічні кристалики піриту. Дуже важлива зовнішня ознака мінералів — їхня форма. Частіше вона кристалічна, але для одних це форма куба (пірит), для інших — шестигранна призма (берил), для третіх — багатогранник (гранат) тощо. Багато мінералів утворюють натічну масу химерної форми і не мають нічого спільного з кристалами. Такі, наприклад, бруньковидні виділення малахіту і сталактитоподібні нарости лимоніту. Деякі мінерали тверді настільки, що легко залишають подряпини на склі (кварц, польові шпати, гранат). Інші ж можна дряпати уламками скла або вістрям ножа (кальцит). Треті м'які, і на них можна провести слід нігтем (графіт).
У мінералогії застосовується найбільш простий спосіб визначення твердості — дряпанням одного мінерала іншим. Для оцінки твердості використовується так звана шкала Мооса, представлена десятьма мінералами. Їх порядковий номер і відповідає умовній одиниці твердості. Ось вони: 1. Тальк. 2. Гіпс. 3. Кальцит. 4. Флюорит. 5. Апатит. 6. Ортоклаз. 7. Кварц. 8. Топаз. 9. Корунд. 10. Алмаз. Кожний наступний у шкалі Мооса мінерал дряпає своїм гострим кінцем усі попередні. Щоб визначити твердість невідомого мінерала, встановлюють, який з еталонів мінералів він дряпає останнім. Наприклад, невідомий мінерал дряпає апатит, а сам дряпається ортоклазом, то його твердість знаходиться між 5 і 6. По-різному поводяться мінерали і при розколюванні. Одні з них легко розщеплюються у певних площинах, утворюючи уламки правильної форми, схожі на кристали (галеніт, кальцит); інші дають у зламі криві «раковисті» поверхні (кварц). Властивість мінералів розколюватися у певних напрямах називається спайністю.
Розрізнюють спайність вельми довершену, при якій кристал здатний розщеплюватися на тонкі листочки (слюда); довершену, коли при ударі утворюються уламки, що зовні нагадують справжні кристали (кальцит, галеніт); середню — на уламках мінералів спостерігаються геометрично правильні площини і нерівні злами (рогові обманки); незавершену — злами, як правило, представлені нерівними поверхнями (олівін, апатит); вельми незавершену, коли спайність практично відсутня і уламки мають «раковистий» (як у скла) злам. Мінерали розрізняються і за кольором риски, тобто кольором тонкого порошку, який залишає мінерал на матовій поверхні фарфорової пластинки. Іноді колір риски збігається з кольором самого мінерала, як, наприклад, у кіноварі. Але в ряді випадків колір мінерала і колір його риски дуже різняться. Так, мінерал гематит сіро-стального кольору, а риска його червона, пірит латунно-жовтий, а залишає чорний слід. Питома вага, магнітність, радіоактивність і ряд інших властивостей також є важливими ознаками, за якими геологи визначають, або діагностують, мінерали. Властивості мінералів залежать від їх хімічного складу, кристалічної структури, тобто тієї просторової фігури, яку утворюють атоми та іони, що складають мінерал, і від характеру і сил зчеплення між ними.
