Населення - сукупність людей, що проживають на земній кулі в цілому або в межах якоїсь її частини (континенту, країни, міста); людська популяція, яка відновлюється у процесі зміни поколінь внаслідок народжень та смертей.
Населення України — люди, які є її громадянами, носіями державного суверенітету.
Періоди, на які припадає зменшення населення України:
1914–1918 рр. — Перша світова війна;
1918–1922 рр. — громадянська війна;
1932–1933 рр. — штучний голод;
1937 р. — політичні репресії;
1941–1945 рр. — Друга світова війна;
1960–1970 рр. — виїзд населення на новобудови колишнього СРСР;
1986 р. — катастрофа на Чорнобильській АЕС;
1990-і роки — погіршення умов життя, економічна криза.
Природний рух населення — зміна кількості населення, зумовлена природними демографічними процесами (народжуваності, смертності та природного приросту), які забезпечують безперервне оновлення і зміну людських поколінь.
Чинники, що впливають на кількість населення: природний приріст (народжуваність – смертність); механічний приріст (міграція).
Природний приріст населення — перевищення кількості народжених над кількістю померлих. Розраховується у відсотках і проміле (кількість народжених на 1000 осіб дітородного віку). З 1993 року природний приріст населення України є від’ємним і становить 7 ‰. Це один із найнижчих показників у світі.
Низькі показники природного приросту мають Чернігівська (–12,8 чол. на 1000 чол.), Сумська (–11,1), Полтавська (–10,9), Київська (–9,1), Луганська (–11,4), Донецька (–10,9), Черкаська (–9,8) області. Позитивний природний приріст (0,4) у 2000 p. був тільки в Закарпатській області. Населення України продовжує скорочуватись.
Депопуляція — скорочення кількості населення країни.
З 1991 p. Україна посідає перше місце в Європі за рівнем смертності населення. Нині в нашій країні найстаріше населення на континенті. Смертність серед працездатного населення, особливо чоловічої статі, збільшилась у чотири рази. Зросла смертність новонароджених (за цим показником Україна посідає одне з перших місць у Європі). Значно зросла кількість хвороб системи кровообігу та онкологічних захворювань, збільшилася кількість смертей від нещасних випадків у побуті та на виробництві.
Чинники, які впливають на природний приріст населення:
1) військово-політичні (війни, революції);
2) соціально-економічні (економічні кризи, рівень життя);
3) екологічні.
Густота населення
Україна досить густо заселена — 80 осіб на 1 км2. Найгустіше заселені індустріальні південно-східні регіони: у Донецькій області — 196 осіб на км2, у Львівській — 120 осіб на 1 км2, поліські і південні області характеризуються невисокою густотою населення. Найнижчою густотою вирізняється Чернігівщина — 42,3 особи на 1 км2. Ця область має несприятливі демографічні показники — найнижчий природний приріст населення, неоптимальну вікову структуру, масові міграційні відпливи робітників і спеціалістів тощо.
Вікова структура населення
Віковий склад населення України є типовим для країн Європи. Середній вік населення — 37 років. За тривалістю життя Україна посідає 52 місце в світі; середня тривалість життя — найнижча у Європі. Зменшення загальної кількості населення України негативно позначилося і на його віковій структурі. За 1989–2001 pp. кількість постійних жителів держави, молодших за працездатний вік, скоротилася з 23 % до 18 %. Зменшення частки молоді призводить до старіння населення і негативно позначається на соціально-економічному розвитку держави.
Демографічна політика — система адміністративних, економічних, пропагандистських та інших заходів, за допомогою яких держава впливає на демографічні процеси, у першу чергу, на природний pyx населення у потрібному для неї напрямку.
В Україні демографічна політика спрямована на збільшення народжуваності, для цього батькам виплачується 8000 грн. допомоги при народженні дитини. Мати може доглядати за дитиною не тільки до трьох років, але й до шести із правом збереження місця роботи. Багатодітні родини мають незначні пільги, тому така демографічна політика є малоефективною.
Статева структура населення
В Україні протягом багатьох років співвідношення між чоловіками та жінками залишається постійним: жінок — 54 %, чоловіків — 46 %. Всеукраїнський перепис населення 2001 p. зафіксував деякі зміни у його статевій структурі. У 2001 р. кількість чоловіків становила 22 млн. 441 тис. осіб, або 46,3 % від усього населення країни, жінок — 25 млн. 16 тис. осіб, або 53,7 %. Диспропорція у статевій структурі населення склалася історично ще в 30-х роках минулого століття. Останнім часом ситуація дещо поліпшується — кількість чоловіків і жінок у віці до 40 років має тенденцію до вирівнювання. Територіально статевий склад населення має незначні відмінності.
Міграція населення
Кількість населення формується також за рахунок його механічного, тобто міграційного приросту (скорочення).
Міграція населення — переселення, переміщення людей як усередині країни, так і з перетинанням кордонів, що статистично враховується.
Чинники міграції: економічні, соціальні, політичні, національні, релігійні, екологічні.
Механічний приріст: Міграція:
внутрішня (усередині країни), сезонна, маятникова;
зовнішня: еміграція (виїзд), імміграція (в’їзд).
Сезонна міграція — тимчасове переміщення населення, пов’язане з необхідністю залучення додаткової робочої сили на сезонні роботи.
Маятникова міграція — регулярне переміщення населення з одного населеного пункту в інший на роботу, навчання.
Еміграція — переселення на тривалий час або постійне проживання в іншу країну.
Імміграція — в’їзд у країну громадян іншої держави на тривалий час чи постійне проживання.
В Україні еміграція перевищує імміграцію. Останнім часом у зв’язку з певною стабілізацією економічного розвитку інтенсивність еміграційних процесів в Україні скорочується.
Процес міграції в Україні:
|
Періоди міграції |
Населення, яке мігрувало |
|
XIII в. |
еміграція українських зодчих, ремісників, купців в інші країни від татарських набігів |
|
XVI–XVIII вв. |
добровільне й примусове переселення українських козаків |
|
1917 р. |
Військові політичні діячі, інтелігенція емігрували в Західну Європу |
|
70–80-і роки ХХ в. |
освоєння молоддю цілинних земель Казахстану, будівництво БАМу тощо |
|
90-і рр. ХХ в. |
початок перебудови, непевність у майбутньому, безробіття, погіршення здоров’я внаслідок Чорнобильської аварії призвели до еміграції за кордон |
Унаслідок цих процесів за межами України у 156 країнах світу проживає 20–25 млн. чоловік, які утворили там українську діаспору.
За кількістю мігрантів Україна посідає четверте місце у світі.
Діаспора — перебування значної частини народу за межами країни його походження. Найбільше українців проживає в Росії, Казахстані, США, Канаді, Молдові, Польщі, Білорусі, Аргентині, Бразилії, Австралії. Виділяють східну діаспору (у країнах СНД) і західну — у Європі, США, Канаді, Латинській Америці.
Національний та етнічний склад населення
В Україні проживають представники понад 130 національностей і народностей. Таке різноманіття є традиційною особливістю національного складу населення України.
За останнім переписом, українці становлять 78 % населення України (близько 37,5 млн.). Кількість росіян зменшилась до 17 %, білорусів до 0,6 %, молдаван — до 0,5 %, євреїв — до 0,2 %.
У 13 західних і центральних областях України частка українців перевищує 90 % усього населення (Вінницька, Волинська, Житомирська, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Львівська, Полтавська, Рівненська, Тернопільська, Хмельницька, Черкаська, Чернігівська області); понад 80 % населення становлять українці в Закарпатській, Миколаївській, Сумській і Херсонській областях; понад 70 % — в областях Придніпров’я (Дніпропетровській, Запорізькій), а також у Харківській і Чернівецькій.
В Україні державною мовою є українська.
Численною національною меншиною є російська (8,3 млн. осіб). Росіяни проживають в Донецькій області (1,8 млн.), Автономній Республіці Крим (1,2 млн.), Луганській (1 млн.), Харківській (0,7 млн.), Одеській (0,5 млн.) та Запорізькій (0,5 млн.) областях.
Система розселення і розвиток поселень
Система розселення — територіально цілісна та функціонально взаємопов’язана сукупність населених пунктів, що характеризується специфікою поселень, які до неї входять, а також характером та інтенсивністю соціально-економічних зв’язків між ними.
Форми розселення: сільське (зайнятість населення: сільське господарство): групова (село), дисперсна (ферми, хутори);
міське (зайнятість населення: промисловість, наука, торгівля)
Місто — це населений пункт з населенням понад 10000 чол., основна частина (не менш ніж 75 %) якого зайнята в промисловості, торгівлі, сфері обслуговування, науці, культурі. В Україні у містах зосереджено 67 % населення. У країні нараховується 454 міста та 893 селища міського типу, які належать до міських поселень. У столиці України, м. Києві кількість населення складала 2,6 млн. осіб.
Типи міст за чисельністю населення: малі (до 50 тис. жителів); середні (50–100 тис.); великі (100–250 тис.); крупні (250–500 тис.); найкрупніші (понад 500 тис.); у тому числі — міста-мільйонери (1 млн. жителів і більше): Київ, Донецьк, Дніпропетровськ, Харків, Одеса.
Основні типи міст України за функціями
|
Адміністративні багатогалузеві найкрупніші культурно-наукові центри |
Багатогалузеві промислові центри |
Транспортні центри |
Курортні міста |
Центри сільськогосподарських районів |
Спеціалізовані промислові центри |
|
Київ Харків Одеса Дніпропетровськ Донецьк Львів |
Миколаїв Луганськ Кривий Ріг Маріуполь |
Жмеринка Ковель Гребінка Конотоп Козятин |
Ялта Алушта Євпаторія Трускавець Миргород |
Переяслав-Хмельницький Золотоноша Лохвиця |
Краматорськ Северодонецьк Марганець Шостка Комсомольськ |
Урбанізація — це процес зростання старих і появи нових міст, підвищення їхньої ролі в економічному й культурному житті суспільства, збільшення частки міського населення, поширення міського образу життя.
Субурбанізація — переїзд частини міського населення до приміської зони. Характеризується підвищеними темпами зростання чисельності жителів у приміських селищах та в містах-супутниках порівняно з містами-центрами агломерацій.
Агломерація — скупчення міських та сільських населених пунктів навколо великих міст. Найбільші агломерації в Україні: Київська (моноцентрична), Донецько-Макіївська (біцентрична), Харківська (моноцентрична).
Міста-супутники — це міста, які виникли навколо великих міст і пов’язані з ними певними господарськими та іншими функціями. Навколо Києва розташовані такі міста-супутники: Бориспіль, Боярка, Бровари, Біла Церква, Ірпінь та ін.
Селище — це населений пункт, розташований у сільській місцевості. Види селищ: робітничі, курортні, дачні.
В основному сільські поселення виконують сільськогосподарські функції. Існують також гірничопромислові, промислові, лісопромислові, транспортні, рекреаційні, службові селища.
Частка сільського населення в Україні становить 33 %. Сільське населення перевищує міське тільки у Вінницькій, Закарпатській, Івано-Франківській, Чернівецькій, Рівненській і Тернопільській областях. Найвищий відсоток сільського населення — у Закарпатській області (61,5 %), найнижчий — у Донецькій (10 %). Усього в Україні близько 28 650 сільських населених пунктів.
Трудові ресурси й зайнятість населення
Трудові ресурси — це працездатне населення, яке за віком та станом здоров’я може бути зайняте в різних сферах господарства країни.
Склад трудових ресурсів: учні, студенти, особи, зайняті у приватному господарстві, трудові ресурси, економічно активне населення, працездатне населення, пенсіонери, що постійно працюють, підлітки, що працюють, населення працездатного віку (жінки від 16 до 54 років, чоловіки від 16 до 59 років), населення пенсійного віку, населення, молодше за працездатний вік.
В Україні на 100 осіб працездатного віку припадає 78 чоловік непрацездатного. Це дуже високе демографічно-економічне навантаження на працездатне населення, яке важко витримати економіці навіть високорозвинених країн. Трудові ресурси України становлять 27,8 млн. осіб; це 57,4 % від усього населення, серед них 54 % припадає на осіб працездатного віку, 3 % — на пенсіонерів і підлітків. Хоча жінки швидше виходять із працездатного віку, але їх частка становить 51 %. 71 % працездатного населення проживає в містах. У селі на 1000 осіб, що працюють, припадає 1035 непрацездатних (у тому числі 597 пенсіонерів і 438 дітей).
Пенсійний вік в Україні — один із найнижчих у світі (у більшості розвинених країн він становить 65–70 років як для чоловіків, так і для жінок). Частка осіб, що працюють, в Україні відповідає рівню більшості розвинутих країн Європи — Німеччини, Іспанії, Бельгії, але більша, ніж у Франції, Швеції, Великобританії.
За галузями господарства трудові ресурси розподіляються так: у промисловості зайнято 26,5 %, будівництві — 7,5 %, сільському й лісовому господарствах — 19,6%, у невиробничій сфері — 33 %.
Найвищий рівень забезпеченості трудовими ресурсами мають західні області: Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська. Так, у Закарпатській області частка працездатного населення становить 56 %, дітей і підлітків — 28%. У центральних та північно-східних областях природний приріст населення низький, частка трудових ресурсів невисока. Тут можливості працевлаштування обмежені. Так, у Чернігівській області на 1000 осіб, що працюють, припадає 910 осіб, старших за працездатний вік, і 380 підлітків. У південних областях існує проблема дефіциту трудових ресурсів. Тут переважають галузі, що потребують великої кількості працівників, особливо жінок. Здебільшого це сільські райони, де найменша густота населення.
Економічно активне населення (ЕАН) — частина населення країни, яка працює у національному господарстві і зайнята суспільно корисною працею.
Ринок праці — це співвідношення попиту на робочу силу та її пропозиції; визначається вартістю робочої сили.
Безробіття — соціально-економічне явище, за якого частина працездатного населення хоче і може працювати, але не знаходить роботи. В Україні безробітними вважаються громадяни працездатного віку, які через незалежні від них обставини не мають роботи та заробітної плати, що їм підходить, шукають роботу та готові до неї приступити. Розрізняють вимушене та природне безробіття.
Вимушене безробіття обумовлене перепадами ринкової кон’юнктури та відрізняється тривалістю.
Природне безробіття може бути добровільним та фрикційним, тобто пов’язаним із постійним рухом населення з одного регіону до іншого, зі зміною професій тощо.
За рівнем освіти населення України посідає одне з провідних місць у світі. Кількість населення, яке мало вищу та повну загальну середню освіту, становить 28,9 млн. осіб, що перевищило відповідний показник перепису населення 1989 року на 17,6 %.
