Печери

Печери — природні підземні порожнини, що відкриваються на по­верхню землі одним або кількома отворами. Утворюються переважно внаслідок видужування і розмиву вапняків, доломіту, гіпсу та інших легкорозчинних порід; зустрічаються також печери крижані. У пече­рах часто водяться тварини, що характеризуються сліпотою, депігмен­тацією, гігантизмом. Формування печер зазвичай зумовлене діяль­ністю підземної річкової мережі у вапнякових породах. Вода, просо­чуючись через пори і тріщини і розчиняючи вапняки, сприяє їх роз­ширенню і перетворенню в каверни і печери. Часто насичена мінера­лами вода, що просочилася в печеру, випаровується. При цьому утво­рюються сталактити (натічні утворення, які звисають зі стелі пече­ри) і сталагміти (ростуть знизу вгору). Деякі з таких утворень дуже живописні, наприклад, у США в печерах Лерей (шт. Віргинія), Крістал (шт. Пенсільванія), Карлсбадських (шт. Нью-Мексико) і Мамон­товій (шт. Кентуккі). Печери знайдені в різних регіонах земної кулі. Насичені печерами область Крас (Карст) у Словенії і плоскогір'я Кіс на півдні Франції. Найбільші печери світу: Флінт-Мамонтова (США), бл. 560 км; Хеллох (Швейцарія), 133,0 км; Оптимістична, 157 км, і Озерна, 107,3 км (Україна, Поділля).

Печери формуються також внаслідок вулканічної діяльності: при витіканні рідкої лави з-під затверділого лавового потоку (лавові тунелі), наявності газових кишень у лаві, танення льоду під лавою. Морські хви­лі «видовбують» печери в берегових уступах (наприклад, Фінгалова пе­чера на о. Стаффа, Гебридські о-ви, Шотландія), а річки — у бортах долини. У пустелях тверді піщинки, що переносяться вітром, можуть «видовбувати» печери в скелях. Печери здавна служили притулком лю­дині і тваринам. У них збереглися кісткові залишки, знаряддя праці і побуту, скульптурні і наскельні зображення. Широко відомі пізньопалеолітичні печери Ласко (у Франції) і Капова (у Башкирії) з наскальним живописом, що добре зберігся.

Розділ сайту: