Площа — 207,6 тис. км2.
Населення — 10,2 млн. осіб.
Столиця — Мінськ (1,6 млн. осіб).
Географічне положення. Республіка Білорусь на заході межує з Польщею, на північному заході — з Литвою, півночі — з Латвією, сході — з Російською Федерацією, південному сході та півдні — з Україною. Найбільша протяжність території з заходу на схід — 600 км., а з півночі на південь — 390 км.
Головна особливість географічного положення Білорусі — це проходження через її територію сухопутних комунікацій, що з'єднують Росію з країнами Європи. Через її територію проходить важливий транспортний коридор Європи Париж-Берлін-Познань-Варшава-Мінськ-Москва (скорочено Париж-Москва). Для забезпечення міждержавних зв'язків у Бересті створено потужний залізнично-автомобільний транспортний вузол.
Білорусь — внутрішньоконтинентальна держава, однак судноплавні ріки — Дніпро, Західна Двіна, Німан — забезпечують їй вихід до портів Балтійського та Чорного морів.
Політичний устрій. Білоруси належать до східних слов'ян, племена яких тісно пов'язані загальним процесом суспільно-історичного розвитку. У "Повісті временних літ" згадується, що на цій території проживали східнослов'янські племена — радимичі, дреговичі, полочани.
У ХІ-ХІІ ст. територія Білорусі перебувала у складі Київської Русі, на початку XIV ст. — у складі Великого князівства Литовського.
У результаті московсько-польських воєн 1654-1667 рр. та Андрусівського перемир'я 1667 р. землі на захід від Дніпра відійшли до складу Речі Посполитої, на схід — до Росії.
Наприкінці XVIII ст. у результаті поділів Польщі Білорусь остаточно відійшла до Російської імперії. До 1917 р. її територія входила до складу Вітебської, Могильовської, Мінської, Віденської та Гродненської губерній Росії. Після жовтневого перевороту 1917 р. в Мінську була створена Білоруська Національна Рада, яка у березні 1918 р. проголосила Білоруську національну Республіку. 1 січня 1919 р. була проголошена БРСР, що на час свого створення займала приблизно четверту частину сучасної території. У 1939-1941 рр. відбулось остаточне розмежування території Білорусі з Україною і Литвою (до України відійшли Камінь-Каширський район та деякі суміжні населені пункти). У 1945 р. — розмежування кордону між Білоруссю і Польщею (до Польщі відійшла Білостоцька обл.).
Згідно з Конституцією, Білорусь — президентсько-парламентська республіка. У зовнішньополітичній діяльності орієнтується на Росію, про що свідчить проголошення союзної держави Росії і Білорусі на чолі з Вищою Радою з почерговим головуванням президентів обох країн. Білорусь входить до трьох інтеграційних об'єднань, створених з ініціативи Росії — Міжпарламентської Асамблеї країн СНД, Євразійського економічного співтовариства (Росія, Білорусь, Казахстан, Киргизстан, Таджикистан), воєнної організації "Ташкентський пакт" (Росія, Білорусь, Казахстан, Киргизстан, Таджикистан, Узбекистан, Вірменія).
Природно-ресурсний потенціал. У структурно-тектонічному відношенні територія Білорусі належить до західного краю Східноєвропейської (Руської) платформи, де розміщені западини, заповнені товщею осадочних порід. На деяких ділянках спостерігаються також виступи кристалічної основи давньої до палеозойської суші.
Для рельєфу Білорусі характерне чергування горбистих височин і плоских рівнин. Найбільш підвищеним і порізаним є рельєф на північному заході, де простягається Білоруське пасмо, розбите долинами річок на окремі височини (Мінську, Гродненську, Вакавиську, Слонімську, Новогрудську, Оршансько-Вітебську). Висоти тут коливаються від 150 до 350 м. над рівнем моря.
Серед низовин виділяються Полоцька, Німанська низовини, Прибузька низовина, низовини Білоруського Полісся.
Геологічна будова і склад гірських порід зумовлюють наявність корисних копалин осадового типу: кам'яної солі, калійної солі, мінеральних будівельних матеріалів, піску для скляної промисловості тощо.
Поклади кам'яної солі знайдено у Гомельській обл. (с. Давидівка); калійної солі (Салігорський район Мінської обл.); ресурси для виробництва цементу в Гомельській і Могильовській областях; скляні піски в Речицькому і Бобруйському районах.
З місцевих видів палива наявні торф (до 15 % запасів колишнього СРСР), а також нафта (Речицьке родовище).
Клімат Білорусі характеризується поступовим зниженням температури з південного заходу на північний схід: влітку від 18 °С у Берестейській до 15 °С у Вітебській областях, в січні відповідно від -4 °С до -8 °С. Середньорічна кількість опадів — 500-700 мм.
За кліматичними особливостями на території Білорусі можна виділити три райони: північний — помірно-прохолодний, вологий клімат, вегетаційний період — 175-185 днів; південно-західний — помірно-теплий клімат, з більш рівномірним розподілом тепла і вологи, вегетаційний період — 200-205 днів; південно-східний — досить теплий, більш континентальний клімат, нерівномірний розподіл опадів, вегетаційний період — 185-195 днів.
Білорусь має достатньо розвинену озерно-річкову систему (щільність річкової мережі — 25 км. на 100 км2 території). На північному заході річкова мережа щільніша, ніж на плоскій низовині Полісся.
Більше половини площі Білорусі належить до басейну Дніпра (на території Білорусі його протяжність 700 км. з 2300 км.). Решта площі припадає на басейни Західної Двіни (400 км. з 1000 км.); Німану (450 км. з 850 км.), Західного Бугу, що належать до басейну Балтійського моря.
Для забезпечення зв'язку між річковими басейнами прокладено канали: Дніпровсько-Бузький, Дніпровсько-Німанський (Огінський), Березінський.
У ґрунтовому покриві Білорусі переважають дерново-підзолисті ґрунти (70% території). Поширені також дерново- і торфово-болотні, алювіальні дерново-глеєві ґрунти.
Первинна природна рослинність Білорусі представлена мішаними лісами, які займають понад 30% її території. У деревостані переважають хвойні (70%), поширені також осиково-березові та вільхові (25%) і широколистяні (5%) ліси.
Крім господарської ліси виконують також ґрунтозахисну й водоохоронну функції. Лісові масиви виділені в окремі заповідники ("Біловезька Пуща", Березинський). Заповідник "Біловезька Пуща" має світове визнання. Загальна його площа — 130 тис. га., з них у Білорусі — 75 тис. га., решта — у Польщі.
Населення. Кількість населення Республіки Білорусь на середину 2000 р. становила 10,2 млн. осіб, середня щільність населення — 49,6 осіб/км2. Як і в інших країнах Центрально-Східної і Східної Європи, в Білорусі складною є демографічна ситуація. Якщо згідно з даними ООН, у 1995 р. коефіцієнт народжуваності становив 11,0%, коефіцієнт смертності — 13,0, коефіцієнт природного приросту — 2,0%, то за період 1995-2000 рр. кількість населення в середньому скорочувалася за рік на 0,3%. Про складну демографічну ситуацію свідчить невисокий показник плідності жінок — 1,36. У віковій структурі населення частка представників молодшого віку (0-14 р.) — 19%, середнього віку (15-64 р.) — 68, старших 65 р. — 13%.
У релігійній структурі переважають віруючі російської православної церкви (60%). Частка віруючих католицької та інших церков — відповідно 8% і 2%. Решта віруючих — члени різних сект (30%).
Індустріалізація Білорусі зумовила ріст урбанізації: частка міського населення у 1939 р. становила 21%, 1959 р. — 31, 1970 р. — 43, 1979 р. — 55, 1993 р. — 67, 2000 р. — 71%. За період 1995-2000 рр. міське населення в середньому зростало на 0,38% за рік, тоді як сільське населення зменшувалось на 1,9%. Найбільші міста: Мінськ — 1,6 млн. осіб, Гомель — 503 тис. осіб, Вітебськ — 369 тис. осіб, Могильов — 363 тис. осіб, Гродна — 285 тис. осіб, Берестя — 258 тис. осіб. У міському розселенні переважають містечка з людністю до 10 тис. осіб.
Заселена Білорусь досить рівномірно. Дещо більшою є щільність населення у центральній частині — поблизу Мінська, Барановичів, Слуцька та в західній — у районі Вакависька, Пінська, Берестя, а також у басейні Дніпра та його притоки Сожу. Менша — на півночі та півдні країни, особливо на Поліссі.
В етнічній структурі переважають білоруси — 77,9%, росіян — 13,2%, поляків — 4,1, українців — 2,9, інших — 1,9%. Росіяни проживають переважно у великих містах, українці — на прикордонних з Україною землях, зокрема у Берестейщині.
Верховна Рада України ратифікувала Договір між Україною і Білоруссю про Державний кордон. Договором, який було підписано у травні 1997 р., визначається лінія проходження українсько-білоруського Державного кордону, довжина якого — 1084 км. Підписанням Договору завершено делімітацію українсько-білоруського кордону, яка тривала з 1993 до 1997 р.
Проблема українсько-білоруської етнічної межі ще до кінця не досліджена. Наприклад, за переписами 1926-1931 рр., що проводились в СРСР та Польщі, чисельність українців у Білорусі становила 34,5 тис. осіб, а у 1939 р. — 164,3 тис. осіб. За переписом 1989 р. у Білорусі нараховувалося 291,0 тис. українців. Найбільше українців проживає у прикордонних з Україною Гомельській та Берестейській областях (у 1989 р. відповідно 68,6 тис. та 60,6 тис.), а також у Мінську (53,2 тис. осіб). В інших областях відповідно: Мінській — 29,6 тис., Могильовській — 29,4 тис., Вітебській — 26,1 та Гроднанській — 23,4 тис. осіб. Найвища частка українців серед усього населення також у Гомельській (5,1 %), Берестейській (4,2%) областях і в Мінську (3,3%). В інших областях частка українців не перевищує 2%.
Структура господарства. Республіка Білорусь, як і інші країни, що утворилися після розпаду СРСР, переживає складну економічну ситуацію. В складі СРСР економіка країни розвивалася на гарантованих поставках сировини і палива і збувала продукцію на обширному радянському ринку. Білорусь і тепер виступає за посилення інтеграції нових незалежних держав шляхом створення єдиної банківської системи, рубльової зони тощо.
Економічні реформи в країні проводяться вкрай повільно. Рівень приватизації низький (85% зайнятих працює на державних підприємствах).
Незважаючи на Закон про приватну власність на землю, фермерство майже не розвивається (38% загального обсягу продовольства виробляється на особистих підсобних господарствах).
Білорусь належить до країн, де здійснюються ринкові перетворення (виробництво валового національного продукту на душу населення становило у 1998 р. 1360 дол. США, в Україні — 824 дол. СІНА). За структурою народного господарства — це індустріально-аграрна країна: на промисловість припадає 55,8% національного доходу країни, сільське господарство — 29,3%.
Концепція соціально-економічного розвитку країни передбачає, насамперед, подальший розвиток обробної, хімічної промисловості та машинобудування.
Розвиток машинобудування зумовлюється значними виробничими потужностями, створеними ще в колишньому СРСР. Зокрема, це виробництво тракторів (Мінськ), вантажних автомобілів (Мінськ, Могильов, Жодіна), сільськогосподарських машин (Гомель, Ліда), верстатів (Мінськ, Вітебськ, Гомель, Орша, Молодечно, Барановичі).
Хімічна промисловість розвивається на місцевих ресурсах калійної та кам'яної солі (Салігорськ). На базі російської нафти працюють нафтопереробні комбінати у Новополоцьку і Мозирі, на газі з Російської Федерації функціонує багато підприємств, що виробляють штучні волокна, азотно-туковий завод в Гродна.
Комплексний розвиток господарства передбачає повніше використання лісових ресурсів шляхом модернізації лісопереробної промисловості (виробництво фанери, сірників, будівельних матеріалів, паперу, картону, продуктів лісохімії). Найбільші центри лісопереробної промисловості — Бобруйськ, Борисов, Гомель, Добруш, Чашники, Молодечно, Мости.
На світовий ринок країна може виходити з продукцією легкої промисловості — льоноволокном і льняними тканинами (Орша, Шклов, Слонім).
Республіка Білорусь має достатньо розвинене сільське господарство. У структурі посівних площ переважають зернові культури (більше 40%), головним чином, жито. Республіка повністю забезпечує себе зерном за рахунок власного виробництва. Значна частка у структурі посівних площ припадає на кормові культури (більше 35%) та картоплю (до 15%). Природна кормова база, а також розвинене картоплярство зумовлюють розвиток тваринництва, зокрема свинарства. Картопля, а також продукція тваринництва є експортними товарами Білорусі. Розвиток галузей промисловості та сільського господарства забезпечується достатньою інфраструктурою: електроенергетикою, транспортом.
Електроенергетика країни представлена багатьма ТЕС, з яких найбільшою за потужністю є Лукомльська (2,4 млн. кВт.).
Основне значення для внутрішніх та зовнішніх зв'язків країни має залізничний транспорт (щільність залізниць 26 км. на 1000 км2 території). Основні залізничні вузли: Мінськ (чотири напрями), Барановичі (шість напрямів), Орша (шість напрямів).
Протяжність експлуатованих водних шляхів — понад 4 тис. км. Для перевезення вантажів використовуються Дніпро, Прип'ять, Березина, Сож. Західна Двіна та Німан використовуються, головним чином, для лісосплаву.
Зовнішні економічні зв'язки Білорусі відображають особливості господарського комплексу, а також політичні орієнтири країни. У структурі експорту переважає продукція машинобудування (48,9%). Продукція легкої та хімічної промисловості становить відповідно 12,7 та 12,2%. Експортний потік товарів спрямований в країни СНД (понад 70%). З країн Заходу найбільш тісні зовнішньоекономічні зв'язки Білорусь підтримує з Польщею (12,8% експорту) та Німеччиною (11,9%).
У структурі імпорту переважають енергоносії (38,7%), продукція машинобудування (18,5) та хімічної промисловості (13,8%).
Зовнішньоекономічна діяльність Білорусі, крім зовнішньої торгівлі, здійснюється шляхом залучення іноземних інвестицій і технічної допомоги, будівництва спільних підприємств, активізації прикордонного співробітництва ("Єврорегіон "Буг").
Однак ці процеси, порівняно з іншими країнами СНД, значно сповільнені (за обсягом грошового обороту в спільних підприємствах на душу населення Білорусь більш ніж у два рази поступається Росії і в сім разів — Україні).
Білорусь — член Міжнародного валютного фонду (МВФ), Міжнародного банку реконструкції й розвитку (МБРР), а також Євразійського економічного співтовариства (колишній Євразійський митний союз). До складу останнього входить п'ять країн колишнього Радянського Союзу — Росія, Білорусь, Казахстан, Киргизстан, Таджикистан.
Внутрішні територіальні відмінності. За специфікою природних та соціально-економічних особливостей на території Білорусі традиційно виділяють три райони: північний, центральний та південний.
Північний район охоплює басейн Західної Двіни і верхів'їв Дніпра у межах Вітебської області. Галузева структура господарства представлена машинобудуванням (головним чином верстатобудуванням), нафтопереробкою, лісо - та льонопереробкою в промисловості, а також льонарством та молочно-м'ясним скотарством у сільському господарстві.
Центральний район займає центральну частину країни (Мінська, Могильовська та Гроднанська області). Основна галузь спеціалізації — машинобудування (виробництво автомобілів, тракторів, верстатів, різноманітних приладів, радіо - та електротехніки). Крім машинобудування господарський комплекс включає виробництво калійних та азотних добрив, механічну та хімічну переробку деревини, а також переробку сільськогосподарської продукції (молоко, м'ясо, овочі).
Південний район займає південну частину Полісся (Берестейська та Гомельська області). Господарська спеціалізація району — лісопереробка, видобуток торфу, переробка сільськогосподарської продукції. Господарський профіль району змінився після спорудження нафтопроводу "Дружба", а також у зв'язку з використанням місцевої нафти.
Традиційні територіальні відмінності соціально-економічного розвитку Білорусі за останні роки зазнають істотних змін. Це зумовлено такими факторами. По-перше, південно-східна частина держави (Гомельська, південь Могильовської областей) внаслідок несприятливої екологічної ситуації, зумовленої наслідками Чорнобильської аварії, є районом соціально-економічного неблагополуччя (нижчі, порівняно з загальнодержавними, показники динаміки виробництва, вище безробіття, від'ємне сальдо міграції). По-друге, західні області — Берестейська, Гроднанська, а також північно-західні райони Мінської обл., що характеризуються більшою щільністю автошляхів, вищою ефективністю сільського господарства, розвитком прикордонного співробітництва, виступають як регіон прискореного економічного росту, притоку іноземного капіталу і більш активного проведення економічних реформ.
У травні 1998 р. Берестейська обл. вступила до транскордонного об'єднання "Єврорегіон "Буг", куди входять Волинська обл. України та прикордонні з Білоруссю воєводства Польщі. Входження Берестейської обл. до "Єврорегіону "Буг" зумовлюється територіальною близькістю, подібністю історії розвитку господарства, наявністю давніх функціональних зв'язків між цими територіями. Тут функціонують пасажирські та товарні кордонні переходи європейського значення; Кукурики-Берестя, Тереспіль-Берестя, Славатичі-Дамачава.
