Латинською Америкою називають регіон Західної півкулі, розташований між США і Антарктидою. У складі Латинської Америки виділяють кілька субрегіонів. Це Середня Америка (Мексика, країни Центральної Америки і Вест-Індії), Андські країни (Венесуела, Колумбія, Еквадор, Перу, Болівія, Чилі), країни басейну Ла-Плати (Парагвай, Уругвай, Аргентина), Бразилія. Назва «Латинська Америка» поясняється істотним впливом на цей регіон мови, культури і звичаїв романських (латинських) народів Піренейського півострова. Країни Латинської Америки об'єднує спільність історичної долі і схожість сучасної соціально-економічного розвитку. Територія Латинської Америки простягається з півночі на південь на 13 тис. км, зі сходу її омиває Атлантичний океан, із заходу — Тихий. Велике значення моря в заселенні і економічному розвитку регіону. З 33 держав регіону тільки Парагвай і Болівія не мають безпосереднього виходу до моря. Економіко-географічне положення Латинської Америки визначається також тим, що вона знаходиться порівняно близько від США, але на значній відстані від інших великих регіонів.
Регіон розташований в межах великої кількості кліматичних поясів і зон: від тропічних пустель і напівпустель на півночі до мішаних субтропічних вічнозелених лісів на півдні. У зарубіжному світі Латинська Америка виділяється по запасах ніобію, літію, берилію, молібдену, сірки, мідних, залізних і олов'яних руд, бокситів, нафти. Найбільші родовища залізняку знаходяться в Бразилії, Венесуелі і Болівії. Марганцевими рудами багаті Бразилія і Венесуела. Найбільша бокситоносна провінція простягається по території Венесуели, Гайани, Сурінама, Гвіани, Бразилії. Латинська Америка володіє значними родовищами міді і олова. Мідний пояс простягається суцільною смугою від Колумбії до південних районів Чилі. У межах Анд мідні запаси знаходяться в Колумбії, Еквадорі, Перу, Чилі, причому 2/3 всіх запасів припадає на долю Чилі. Мідні руди звичайно комплексні і містять молібден. По запасах олова особливо виділяється Болівія. Андський пояс також багатий деякими нерудними корисними копалинами — наприклад, селітрою, коштовними каменями. 1/2 запасів нафти припадає на Венесуелу. У Колумбії розташований найбільший у всьому регіоні басейн кам'яного вугілля. Регіон Центральної Америки відомий передусім своїми запасами бокситів (Ямайка, Домініканська Республіка), нікелю (Куба), залізних, поліметалічних, мідних руд і сірки (Мексика), а також великими родовищами нафти вздовж Мексиканського узбережжя. З окремих країн Латинської Америки перше місце по багатству і різноманітності корисних копалин належить Бразилії, потім йдуть Мексика, Чилі, Перу, Колумбія.
Латинська Америка має величезні земельні ресурси, причому зараз обробляється лише 8 % з них. Водні ресурси Латинської Америки також величезні: за розмірами річкового стоку регіон поступається тільки Азії, гідроенергетичний потенціал складає бл. 700 млн кВт. За розмірами загальної лісової площі (930 млн га) Латинській Америці належить перше місце у світі, ліси охоплюють майже 50 % території. Лісова рослинність представлена переважно сельвою. Багаті агрокліматичні ресурси Латинської Америки визначаються тим, що на більшій частині регіону протягом року переважає висока температура. У таких умовах дозрівають теплолюбні багаторічні і однолітні культури. Активне використання природних багатств Латинської Америки призвело до сильних екологічних змін (вирубка лісів, скорочення і вимирання багатьох видів диких тварин). Один із шляхів поліпшення ситуації полягає в розширенні територій, що охороняються; поки що площа усіх національних парків дорівнює 0,3 % території Латинської Америки.
Численні народи і племена, що заселяли територію нинішньої Латинської Америки до початку європейської колонізації, були названі Колумбом індіанцями; вони дуже різнилися зовнішнім виглядом, мовами, релігією, рівнем культури. Європейські переселенці (передусім з Іспанії і Португалії), індіанці і африканці — головні расово-етнічні елементи, на основі яких сформувалося сучасне населення Латинської Америки. У сучасному етнічному складі регіону корінне індіанське населення становить 15 % жителів, негри — 10 %, більше половини населення — нащадки змішаних шлюбів. Історія колонізації Латинської Америки вирішальним чином вплинула на мовний і релігійний склад населення регіону. В основному сповідується католицизм. Для Латинської Америки характерний другий тип відтворювання населення. Пік демографічного вибуху тут був пройдений ще в 1950—60-ті роки, але і сьогодні приріст населення перевищує в багатьох країнах 2—3 % на рік.
Для розміщення населення характерно, по-перше, те, що Латинська Америка — один з найменш заселених регіонів світу (середня густота — 23 чол./км2). Нерівномірність розміщення населення виражена сильніше, ніж в інших регіонах. Крім того, ні в одному іншому регіоні світу населення не освоїло в такій мірі великі плоскогір'я і не підіймається так високо в гори. По показнику урбанізації (72 %) Латинська Америка більше нагадує розвинені країни, ніж ті, що розвиваються. Населення все більш концентрується у великих містах і містах-«мільйонерах».
Незважаючи на те, що Латинська Америка поступається Азії і Африці за розмірами території і населення, вона стоїть попереду за рівнем індустріалізації, на неї припадає 1/2 продукції промислового виробництва. Латинська Америка як і раніше відіграє значну роль у світовій гірничій промисловості, але останнім часом помітне зрушення в структурі господарства від гірничих галузей до обробної промисловості. У регіоні діють 25 металургійних комбінатів повного циклу, нафтохімічні, алюмінієві підприємства, великі машинобудівні заводи. У Бразилії отримали розвиток мікроелектроніка, аерокосмічна промисловість, автомобілебудування, суднобудування; в Мексиці — електротехніка і електроніка, приладобудування; в Аргентині — виробництво автомобілів. Багато великих підприємств є філіалами західних фірм; їх приваблюють сюди багата ресурсна база і знижені вимоги до охорони навколишнього середовища.
Сільське господарство регіону мовби розділено на два сектори — сектор високотоварного, переважно плантаційного господарства і сектор споживчого малотоварного сільського господарства, не порушеного «зеленою революцією». Основними культурами першого сектора є банани, цукрова тростина, кава, а селяни, зайняті у другому секторі, вирощують кукурудзу, маніоку, квасолю, овочі, картоплю. Тваринництво регіону в основному екстенсивне, за винятком Аргентини, Бразилії і Мексики, де традиційне скотарство розвивається шляхом інтенсифікації. Серед країн, що розвиваються, на частку Латинської Америки припадає понад 1/3 поголів'я м'ясних і трохи менше — молочних корів, половина вироблених м'яса і молока. Значна частина продукції сільського господарства експортується, причому в деяких країнах саме експорт певних культур визначає обличчя країни в МГРП. Наприклад, Коста-Ріку, Гондурас або Панаму часто називають «банановими республіками». У зв'язку з тим, що майже всі країни регіону — приморські держави, велику роль в їхньому господарстві відіграє рибальство (як у внутрішньому споживанні, так і в експорті). Внутрішні відмінності структури господарства виражаються в основному в тому, що, як і в більшості країн, що розвиваються, в регіоні зберігається колоніальний тип територіальної структури господарства. Столиця або «економічна столиця» утворює головний центр всієї території. Наприклад, у Мехіко, Лімі, Сан-Паулу, Буенос-Айресі виробляється понад 1/2, а в Монтевідео навіть 3/4 всієї промислової продукції відповідних країн. Для згладжування територіальних диспропорцій в багатьох країнах проводиться регіональна політика.
У зв'язку з інтенсивною розробкою природно-сировинної бази регіону стан навколишнього середовища значно погіршився. Основними причинами даного процесу в Латинській Америці стали: вирубка лісів для
розширення сільськогосподарських земель, розорювання великих лісових і степових територій, розміщення в багатьох країнах підприємств «брудних» галузей — металургійної, хімічної, гірничодобувної тощо. Усе це поряд зі слабим рівнем розвитку охорони навколишнього середовища в регіоні призводить до неконтрольованого знищення лісів, скорочення генофонду тварин, прискорення ерозії грунтів, появи кислотних опадів. Незважаючи на ряд природоохоронних заходів, екологічна ситуація в регіоні залишається незадовільною.
==========
Само название "натяжной потолок" подразумевает, что покрытие будет натягиваться в процессе его установки. Состояние постоянного натяжения и обеспечивает абсолютно ровную поверхность потолка, монтаж натяжных потолков осуществляется по двум технологиям. Есть гарпунная система крепления полотен и безгарпунная. Оба способа имеют свои определенные достоинства и уникальные свойства. Монтаж натяжного потолка – быстрый, но непростой технологический процесс. Для качественной и надежной установки требуются и знания, и умения, и опыт.
