Там, де верхні шари грунту щорічно протягом кількох місяців вологі, але сильна сезонна засуха дозволяє деревам рости тільки поблизу водоймищ, домінують посухостійкі злаки. Угруповання такого типу знаходяться в центрі Євразії (степи), на Великих рівнинах в США і в Канаді (прерії), в Аргентині (пампа) і деяких інших регіонах. Ці злаковники, які для зручності усі можна називати степами, схожі на савани, луги або трав'яні болота, але екологічно багато в чому від них відрізняються. Степові злаки багаторічні, і вони щорічно впадають у стан спокою — сухим літом, а місцями і холодною зимою. У цей час степи часто горять, але рослини практично не страждають, оскільки горючого матеріалу на поверхні землі мало і температура не настільки висока, щоб погубити їхні частини, що знаходяться в грунті.
Степові злаки дуже поживні навіть у сухому стані і являють собою чудовий корм для худоби. Однак у періоди цвітіння і плодоношення їх інтенсивне використання може мати негативні наслідки. Такий «перевипас» — явище вельми поширене і часто призводить до зміни початкових багаторічних грав однолітниками, які або неїстівні, або зберігаються в угрупованні завдяки тому, що встигають прорости і дати сім'я за дуже короткий час. На кордоні США і Мексики в степах, навіть там, де вони не порушені випасом, ростуть низькі дерев'янисті види, наприклад юки і мескитові дерева. В області між Скелястими горами і Сьєрра-Невадою та Каскадним хребтом у цих фітоценозах над килимом злаків підіймається досить виражений чагарниковий ярус з полину, лободи тощо. Такі степи називаються чагарниковими. Висота трави також змінюється у залежності від клімату. Біля межі між степом і лісовою зоною, в області т. зв. лугових степів, навіть далеко від водоймищ трава досягає близько метра у висоту. Степовий ландшафт досить однорідний. Деякої різноманітності додають йому т. зв. галерейні ліси, що тягнуться вздовж річок, чагарники і низькорослі дерева, солонці і болота, а також чагарникові гущавини, що нерідко покривають схили горбів.
