Правильне уявлення про Землю склалося у різних народів не одночасно. Так, давні індійці уявляли собі Землю у вигляді площини, що лежить на спинах слонів. Жителі Вавилона уявляли Землю у вигляді гори, на західному схилі якої знаходиться Вавилонія. Вони знали, що на півдні від Вавилона розкинулося море, а на сході розташовані високі гори. Тому їм здавалося, що Вавилонія розташована на західному схилі «світової» гори. Гора ця оточена морем, а на нього, як перевернута чаша, спирається тверде небо — небесний світ, де, як і на Землі, є суша, вода і повітря. Небесна суша — це пояс 12 сузір'їв Зодіаку: Овен, Телець, Близнюки, Рак, Лев, Діва, Терези, Скорпіон, Стрілець, Козерог, Водолій, Риби. У кожному з сузір'їв Сонце щорічно буває приблизно протягом місяця. По цьому поясу суходолу рухаються Сонце, Місяць і 5 планет. Під Землею знаходиться безодня — пекло, куди спускаються душі вмерлих. Вночі Сонце проходить через це підземелля від західного краю Землі до східного, щоб вранці знову почати свій денний шлях по небу. Спостерігаючи захід Сонця за морський горизонт, люди думали, що воно сідає у море і сходить також з моря. Таким чином, в основі уявлень давніх вавилонян про Землю знаходилися спостереження за явищами природи, але обмеженість знань не дозволяла правильно їх пояснити.
Багато чим географія завдячує стародавнім грекам. Цікава інформація про ранні уявлення греків про Землю міститься в поемах Гомера «Ілі-ада» та «Одіссея». В них говориться про Землю як про диск, що нагадує щит воїна. Сушу з усіх сторін омиває річка Океан. Над Землею розкинувся мідний небозвід, по якому рухається Сонце, підіймаючись щодня з вод Океану на сході і занурюючись у них на заході. Грецький філософ Фалес (VI ст. до н. е.) уявляв Всесвіт у вигляді рідкої маси, всередині якої знаходиться великий пузир, що має форму півкулі. Увігнута поверхня цього пузиря — небесний звід, а на нижній, плоскій поверхні плаває плоска Земля. Сучасник Фалеса — філософ Анаксимандр уявляв Землю відрізком колони або циліндра, на одній з основ якого ми живемо. Середину Землі займає суша у вигляді великого круглого острова Ойкумени («населеної Землі»), оточеного океаном. Всередині Ойкумени знаходиться морський басейн, який ділить її на дві приблизно рівні частини: Європу та Азію. Греція ж розташована в центрі Європи, а місто Дельфи — в центрі Греції («пуп Землі»). Анаксимандр вважав, що Земля — центр Всесвіту. Схід Сонця та інших світил на східній стороні неба й захід їх на західній він пояснював рухом світил по колу: видимий небозвід, на його думку, становить половину кулі, інша півкуля знаходиться під ногами. Послідовники іншого грецького вченого — Піфагора (бл. 580—500 р. до н. е.) — вже визнали Землю кулею. Інші планети вони теж вважали кулястими.
Коли люди почали здійснювати далекі подорожі, поступово з'явилися докази, що Земля не плоска, а опукла. Так, просуваючись на південь, мандрівники помітили, що у південній частині неба зірки підіймаються над горизонтом пропорційно пройденому шляху і над Землею з'являються нові зірки, яких раніше не було видно. А у північній частині неба, навпаки, зірки спускаються до низу і потім зовсім зникають за горизонтом. Опуклість Землі підтверджувалася також спостереженнями за кораблями, що віддаляються. Корабель зникає за горизонтом поступово. Ось сховався корпус корабля і над поверхнею моря видно тільки щогли. Потім зникають і вони. З цього люди зробили висновок, що Земля має форму кулі.
Давньогрецький вчений Арістотель(ІУст. до н. е.) першим використав для доказу кулястості Землі спостереження за місячними затемненнями: тінь від Землі, що падає на повний Місяць, завжди кругла. Під час затемнень Земля буває повернена до Місяця різними сторонами. Але тільки від кулі завжди утворюється кругла тінь. Нарешті, видатний астроном Аристарх Самоський (кінець IV — пер. пол. III ст. до н. е.) висловив думку про те, що не Сонце разом з планетами рухається навколо Землі, а Земля і всі планети обертаються навколо Сонця.
