Верба біла, лоза (А) — Salix alba L.
Тополя чорна (осокір (Б) — Populus nigra L.
Родина вербові — Salicaceae
Як виглядають верба біла і лоза? Верба біла — це дерево
5 — 12 м заввишки з білою корою та ламкими гілками; лоза — кущ 1—3 м заввишки з тонкими, гнучкими, голими, блискучими пурпуровими гілками. Кора у них з внутрішнього боку (влітку) жовтувата, на смак кора верби більш терпка, ніж гірка, лози — навпаки. Листки ланцетні або лінійно-ланцетні, загострені, зверху голі, знизу пухнасті. Цвітуть обидві рослини в квітні — травні, лоза раніше від верби. Квітки — котики. Квітки одностатеві, дводомні, поодинокі.
Де ростуть? По всій території УРСР, крім високогір’я Карпат, по вологих луках і лісах, по берегах рік, ставків, и а греблях, коло жител, обабіч вулиць.
Що й коли збирають? Кору з три-, чотирирічних гілок (не товще пальця), звичайно навесні, коли вона легко відділяється. Лікувальні властивості має також кора верби ламкої, верби козячої і лози пурпурової.
Коли застосовують? При простудних захворюваннях, невралгіях, болях голови і хворобах селезінки та печінки, коли вони перевантажені великими дозами токсинів (зокрема, кора верби має властивості заспокоювати збуджену нервову систему при різних формах неврозів); при інфекційних хворобах, жовтяниці, запаленні сечових шляхів, проносах, ревматизмі (глікозид саліцин окислюється в організмі до салі- геніну і глюкози), при жіночих хворобах, малярії.
Відвар готують так. На 1 склянку води беруть 1—2 столові ложки кори, варять на малому вогні 10 хвилин і вживають через кожних 2 години по 1 столовій ложці при простудах; можна цим відваром також полоскати рот при ангі нах, стоматитах, гінгівітах (в корі є таніди і флавони). Відвар з кори верби та лози у суміші з квітками гадючника в’язолистого в співвідношенні 2 : 1 застосовують при ревматичному запаленні суглобів — через кожних 2 години по 1столовій ложці. При проносах беруть 1 столову ложку суміші кори верби, кореня живокосту і кореня перстачу в співвідношенні 2:1:1 на 1 склянку окропу, настоюють ЗО хвилин, підсолоджують медом або цукром і п’ють по 2 склянки на день, а при кривавому проносі роблять відвар з 8 г коренів суниць, 10 г кори верби — варять на малому вогні 10 хвилин в 0,5 л води. Відвар випивають ковтками протягом одного дня. При запаленні сечових шляхів беруть 1 столову ложку суміші кори верби, кореня вовчуга колючого і трави остудника голого (Негпіагіа glabra L.) в співвідношенні 2:1:1 на 1 склянку окропу, настоюють ЗО хвилин і п’ють по 1 склянці тричі на день. Порошком з кори верби засипають кровоточиві рани, розтертий на пудру втягують у ніс при кровотечі з носа (в горизонтальному положенні) . При розширенні вен на ногах, при слабкості' ніг і тремтінні їх під час ходіння, після тяжкої хвороби і тривалого лікування, роблять ножні (до колін) 20—30-хвилинні ванни перед сном з міцного відвару вербової кори; при розширенні вен додають ще й відвару з дубової кори і після 30-хвилинної ванни надягають на ноги бандаж або гумові панчохи, При лупі і свербінні шкіри голови та випаданні волосся миють голову, міцним відваром з суміші кори верби і коренів лопуха (порівну).
До родини вербових належить також тополя чорна. Бруньки її клейкі, жовто-бурі, притиснуті, довгі. Листки з короткими, жолобчастими, злегка пухнастими черешками, широкоовальні, на верхівці звужені в короткий гострячок. Зверху темні, зісподу бліді або іржаво-зеленуваті, по краю залозисто-пилчасті, спочатку опушені, а далі голі. Цвіте у березні — квітні. Поширена на всей території УРСР, крім Карпат. У березні — квітні збирають смолисті бруньки тополі і сушать при 30°. В них містяться глікозиди саліцин і популін, флавоніни — хризин і тектохризин. Бруньки чорної тополі — засіб сечогінний, потогінний, антисептичний, фітонцидний, протизапальний, болезаспокійливий; вони знижують гарячку й заспокійливо діють на нервову систему.
Застосовують тополеві бруньки при простудних захворюваннях, грипі, ревматизмі, подагрі (настоянка 1 частини бруньок на 5 частинах 70% спирту — 10—20 крапель тричі на день), при збудженні статевих органів (сперматореї), для регуляції місячних у жінок, при цинзі та інших авітамінозах, при захворюванні легень і сечового міхура.
При ревматизмі, грипі використовують суміш бруньок чорної тополі, листків підбілу звичайного, кори верби білої і квіток липи у співвідношенні 3 : 3,5 : 2 : 1,5. Для цього беруть 1 столову ложку на 1 склянку окропу, кип’ятять 5— 10 хвилин і п’ють гарячим по 1 склянці тричі на день.
Спорошковане тополеве вугілля вживають при метеоризмі, печії, нудоті, блідій немочі у дівчат — 2—4 чайні ложки до або після їди, з водою або в облатках. Відвари бруньок застосовують при свербінні шкіри, лупі, випадінні волосся, опіках, пролежнях (див. Дуб звичайний).
Проти випадіння волосся виготовляють мазь: 1 частину тополевих бруньок заливають 2 частинами соняшникової або льняної олії, варять півгодини або настоюють три тижні, а потім проціджують і зливають у баночку.
При ревматизмі, артритах використовують також зібрану навесні з трирічних пагонів і коренів кору ясена звичайного (Fraxinus excelsior L.). Одну столову ложку суміші кори ясена, квіток гадючника в’язолистого і листків смородини у співвідношенні 10 : 10 : 20 беруть на 1 склянку окропу, настоюють ЗО хвилин і п’ють по 2—3 склянки на день.
В.В.Кархут, Ліки навколо нас, Видавництво "Здоров'я", Київ, 1973
Попередження: перш ніж скористатися рецептом, порадьтеся з лікарем
