Мусони. В теплу пору року поверхня материків нагрівається сильніше, ніж вода. Це приводить до досить значної різниці в тиску атмосфери над сушею й морем і до виникнення особливої циркуляції повітря, яку називають мусонною. Походить ця назва від старогрецького слова «маунсін» (сезонний). Дійсно, для мусонів характерний яскраво виражений сезонний хід. Літом, коли сильніше нагрітий суходіл, з моря дме вологий вітер — літній мусон, який приносить щедрі опади Взимку ж, навпаки, утворюється потік з холодної суші на більш тепле море у вигляді сухого й холодного зимового мусону. У верхніх шарах на висоті від 500 м до 2 км виникають зворотні, компенсаційні потоки повітря, які називають антимусонами. Мусон є типовим явищем для початку літа, коли суходіл нагрітий сильніше, ніж море, й тому «втягує» більш холодні маси холодного морського повітря. Завдяки тривалому збереженню великої різниці температур між суходолом і морем значна різниця атмосферного тиску виникає на величезних просторах. Тому мусони характеризуються великою швидкістю вітру й далеко поширюються як в глиб материка, так і над відкритим морем. Особливо сильний мусон спостерігається в Південному Китаї і на берегах Індійського океану — так званий індійський мусон, що виникає завдяки існуванню великої поверхні суші азіатського континенту. Мусонні вітри зустрічаються також на узбережжі Чорного моря. Взимку мусони дмуть на північному узбережжі Західної Європи, біля берегів морів вздовж траси Північного морського шляху і на узбережжі Далекого Сходу.
Бризи. В меншому масштабі явище, подібне до мусонних вітрів, спостерігається на берегах морів. Внаслідок різниці температур суші й води морів виникають періодичні вітри місцевого значення — бризи. Нагріте повітря над сушею розширюється й піднімається вгору, а на його місце з боку моря припливає більш холодне повітря. Приплив повітря на сушу і її нагрівання створюють зони високого тиску в верхніх шарах повітря над сушею. Це викликає вгорі зворотний потік повітря (з суші до моря). Виникає постійний кругообіг повітря. Так літнього ясного дня на березі моря виникає прохолодний вітер — морський бриз. Вночі суша охолоджується швидше, ніж вода, і холодне повітря над нею рухається в бік теплішої в цей час водяної поверхні. Так виникає береговий бриз.
За своєю природою бриз нагадує мусон, але перший за масштабами значно менший і охоплює лише невелику смугу материка й моря вздовж берега. Так, на узбережжі Балтійського моря денний бриз може проникати в глиб суші на 20—ЗО км, а нічний поширюється кілометрів на десять у відкрите море. Денний бриз може досягати сили свіжого чи навіть сильного вітру, але нічний бриз звичайно дуже слабкий. Бризи можуть спостерігатися також на берегах великих озер і широких рік. В теплу погоду часто спостерігаються вітри, що вдень дмуть з ущелин угору, а вночі, навпаки, вниз по схилах гір. Це обумовлено тим, що вдень повітря в долинах нагрівається як від дна долини, так і від її схилів і виявляється теплішим за вільну атмосферу на тому ж рівні. Нагріте повітря піднімається з долини по схилах гір і утворює вітер, який виникає вранці, а вдень дме з долини вгору по схилах. Такий вітер називається долинним. Вночі холодний потік повітря стікає по гірських схилах в долину гірським вітром. Ці вітри звичайно не досягають великої швидкості, хоча взимку можуть досягати значної сили, особливо у вузьких долинах.
Фен. Познайомимося ще з одним, досить своєрідним вітром— феном, сухим, теплим вітром, що дме з гір.
Фен виникає там, де повітряні маси перевалюють через гори і з великою швидкістю скочуються в долини. Повітряний потік, зустрічаючи на своєму шляху гірський хребет, піднімається по його схилах і, попадаючи в умови все більш низького тиску, охолоджується. Коли повітря досягає рівня, на якому воно охолоджується настільки, що починається конденсація водяної пари, то утворюються хмари, а потім і опади. Піднімаючись вище, вологе повітря завдяки розширенню охолоджується приблизно на півградуса на кожні 100 м підняття. Залишивши вологу на схилах, повітря досягає вершини гори вже сухим. Коли ж повітря опускається з гори сухим, то його нагрівання внаслідок стискання відбувається більш інтенсивно (на 1° на кожні 100 м), ніж охолоджування при підійманні. Виходить, що, переваливши через гори, повітря не тільки позбулося на повітряних схилах запасів вологи, а ще й нагрілося до температури, вищої за ту, яку воно мало до того, як перевалило через гори. Це й є причиною того, що з гір дме дуже теплий, сухий вітер — фен. Вологість повітря може бути такою низькою, що вона впливає на самопочуття людини, викликаючи в неї надмірне роздратування. Таким чином, на тому боці гори, де повітряні маси підіймаються по схилах угору, випадають рясні дощі. Але оскільки при типово феновій погоді повітряні маси дуже теплі і в процесі підіймання досягають висоти приблизно 8 км, то за один-два дні через гори переноситься на цій висоті з феном така кількість льодових хмар, що й на протилежному боці гори настає хмарна погода з опадами. Отже, фен завжди є провісником настання дощової погоди.
Особливо часто фен спостерігається на північній окраїні Альп або ж в їх передгір'ях. Поблизу Інсбрука фен часто називають, воздухоочиститель для аллергика ще турецьким вітром, або воздухоочиститель для аллергика. Вітри типу фену зустрічаються і в інших місцях земної кулі: над південним заходом Чорного моря, в Кутаїсі, Ташкенті, Гренландії, Китаї, Японії тощо. На півдні Туркменистану гарячий вітер типу фену називають гармсіль. В скелястих горах Америки індійці називають цей вітер чінук — «пожирач снігу», тому що навесні, звалюючись з гір, чінук викликає випаровування снігу, залишаючи сухою землю й траву. В південній Каліфорнії сухий теплий вітер називають Санта-Анна.
