Основним джерелом енергії майже для усіх процесів та явищ, що відбуваються в атмосфері Землі і на її поверхні, є промениста енергія Сонця. Енергія, яку випромінює Сонце, називається сонячною радіацією. Майже вся сонячна радіація, що надходить на Землю, перетворюється на тепло. Сонячні промені поширюються зі швидкістю 3·105 км/с досягають поверхні Землі через 8 хвилин.
На верхню межу атмосфери надходить потік радіації 1,7·1017 Вт/м2. Це в сотні тисяч разів більше, ніж потрібно людству. На кожен квадратний кілометр земної поверхні щорічно надходить 4,27·1016 Дж. Щоб одержати таку кількість тепла потрібно спалити понад 400 тис т. кам’яного вугілля. За 1,5 доби Сонце дає Землі стільки ж енергії, скільки дають електростанції усіх країн протягом року. Такі великі витрати променистої енергії Сонцем поповнюються в результаті термоядерних реакцій перетворення водню в гелій в середині світила.
Порівняно із сонячною радіацією інші джерела радіації для Землі не мають великого значення. Це випромінювання зірок і планет, космічні промені. Найбільшим джерелом після Сонця є Місяць, але від нього надходить всього 0,002 % від сонячної радіації. З середини Землі одиниця поверхні отримує в 5000 разів менше тепла, ніж від Сонця. Отже, сонячна радіація має визначальне значення в генезисі клімату і взагалі в розвитку життя на Землі.
Сонце – це величезна газоподібна зірка радіусом 695 600 км, масою 1,98·1033 г та середньою густиною 1,4 г/см3. Температура в надрах світила 5·106 - 5·107 0 К і це сприяє розвитку термоядерних реакцій. Джерелом енергії, що випромінює Сонце, є синтез ядер водню, що призводить до утворення гелію.
Атмосфера Сонця складається з трьох шарів: фотосфери, хромосфери та сонячної корони. Фотосфера – це іонізований газ з температурою 5000-60000 К, який випромінює практично всю енергію, що надходить на Землю.
Атмосфера Сонця неоднорідна. Хромосферні спалахи призводять до виникнення магнітних бур, полярних сяйв та інших геофізичних явищ в атмосфері Землі. Потік заряджених часток – корпускул або „сонячного вітру” надходить до атмосфери Землі через 1 -2 доби після хромосферних спалахів. У фотосфері формуються відносно холодні ділянки, які називаються сонячними плямами. Вони мають температуру близько 46000 К та діаметр до 185 000 км. Утворюються сонячні плями інколи групами в широтних зонах від 35 до 50 обабіч сонячного екватора. Увесь цей комплекс нестаціонарних явищ в атмосфері Сонця називається сонячною активністю. Людство уже давно цікавить проблема зв’язку сонячної активності з процесами і явищами земної атмосфери. Особливо важливим є з’ясування механізму зв’язку сонячної активності з процесами, що формують погоду і клімат Землі.
