Земна кора — тонка зовнішня оболонка Землі середньою потужністю 32 км. Найбільш тонка вона під океанами (від 4 до 10 км), а найбільш товста — під материками (від 13 до 90 км). На кору припадає приблизно 5 % об'єму Землі. Розрізнюють континентальну й океанічну земну кору. Існують також райони з корою перехідного типу, де океанічна кора повільно перетворюється в континентальну або, навпаки, частина континентальної кори перетворюється в океанічну. Такого роду трансформації відбуваються в процесі часткового або повного плавлення, а також внаслідок динамічних процесів у земній корі. Майже третину земної поверхні становить суша, що складається з шести материків (Євразії, Північної і Південної Америки, Африки, Австралії та Антарктиди), островів і груп островів (архіпелагів).
Більша частина суходолу розташована у Північній півкулі. Взаємне розташування материків змінювалося протягом геологічної історії. Бл. 200 млн років тому материки розташовувалися в основному у Південній півкулі і утворювали гігантський суперконтинент Гондвану. Висота поверхні земної кори істотно розрізняюється від району до району: найвища точка на Землі — гора Джомолунгма (Еверест) у Гімалаях (8848 м над рівнем моря), а найнижча — на дні западини Челленджер в Маріанському жолобі поблизу Філіппін (11 022 м нижче від рівня моря). Таким чином, амплітуда висот поверхні земної кори становить понад 19 км. Загалом гірські країни з висотами понад 820 м над рівнем моря займають приблизно 17 % поверхні Землі, а інша територія суходолу — менше ніж 12 %. На глибоководні (3—5 км) океанічні басейни припадає бл. 58 % земної поверхні, а 13 % — на досить мілководний континентальний шельф і перехідні області. Бровка шельфу переважно розташована на глибині бл. 200 м. Надто рідко безпосередніми дослідженнями можуть бути охоплені шари земної кори, розташовані глибше за 1,5 км (як, наприклад, у золотоносних рудниках ПАР глибиною понад 3 км, нафтових свердловинах Техасу глибиною бл. 8 км і в найглибшій у світі — понад 12 км — Кольській буровій експериментальній свердловині). На основі вивчення цих та інших свердловин отримана велика кількість інформації про склад, температуру та інші властивості земної кори. Встановлено, що земна кора складається з твердих гірських порід. Виключення складають привулканічні зони, де існують вогнища розплавлених порід, або магми, яка виливається на поверхню у вигляді лави.
Загальне уявлення про хімічний склад земної кори склалося на основі аналізу більш ніж 5000 проб вивержених (магматичних) порід. Встановлено, що на 99 % вона складається з 12 елементів. У вагових відсотках вони розподіляються таким чином: кисень (46,6), кремній (27,7), алюміній (8,1), залізо (5,0), кальцій (3,6), натрій (2,8), магній (2,6), титан (2,1), марганець (0,4), фосфор (0,1), сірка і вуглевод (разом менше за 0,1). Очевидно, що в земній корі переважає кисень, тому 10 найбільш поширених металів присутні у формі оксидів. Однак мінерали, з яких складаються породи, здебільшого представлені не простими, а складними оксидами; до їхнього складу входить декілька металів. Оскільки одним з найпоширеніших елементів на Землі є кремній, багато мінералів являють собою різноманітні складні силікати. Поєднання мінералів в різних кількісних пропорціях формує різноманіття гірських порід.
