Євразія

Карпати

Карпати — гірська система у Європі (у Словаччині, Польщі, Угор­щині, Україні, Румунії).

Протяжність бл. 1500 км. Висота до 2655 м (г. Герлаховські-Штіт). Простягається від околиць Братислави до Залізних Во­ріт на Дунаї, утворюючи дугу. Включає Західні, Східні і Південні Карпа­ти, Бескіди, Західні Румунські гори, Трансільванське плато. Входить до складу Альпійської складчастої геосинклінальної області.

Центральний пояс дуги складається з найбільш високих у Карпатах кристалічних ма­сивів (Татри, Фегераш); внутрішній пояс представлений вулканічними масивами, зовнішній — складений переважно флішем. До висоти 1600— 1800 м широколисті і хвойні ліси, вище — субальпійські чагарники і луги. Літні пасовища.


Альпи

Альпи — найвища (до 4807 м, г. Монблан) гірська система Західної Європи. Розташовані у Франції, Італії, Швейцарії, Австрії, Ліхтенштей­ні; відроги в Словенії і Німеччини. Довжина бл. 1200 км, ширина до 260 км. Утворюють опуклу дугу. Поперечною долиною від Боденського озера до озера Комо розділені на високі (з характерним альпійським типом рельєфу) Західні Альпи і більш низькі Східні Альпи. Осьова зона Альп складена кристалічними і метаморфічними породами, на периферії — флішеві і моласові формації. Багато озер тектоніко-льодовикового походження (Женевське, Боденське, Комо). До висоти 800 м переважає культурний ландшафт, до 1800 м — широколисті і хвойні ліси, вище — субальпійські і альпійські луги, скелі, льодовики (бл. 1200). Альпи — один з найважливіших рекреаційних районів Європи. Центр альпінізму, туризму, гірськолижного спорту. Альпи починаються біля Ніцци на Се­редземноморському узбережжі Франції і, вигинаючись, тягнуться по території Швейцарії, Італії, Словенії, Хорватії, Німеччині й Австрії, до­сягаючи на сході Дунайської рівнини.


Кавказ

Кавказ — територія між Чорним, Азовським і Каспійським морями, у межах Альпійської складчастої області, площа понад 500 тис. км2. Ді­литься на Північний Кавказ, Передкавказзя і Закавказзя. Центральне положення займає гірська система Великого Кавказу. Осьову частину Кавказу складають Головний, або Вододільний, хребет і Бічний хребет з вершинами понад 5000 м (вища точка Кавказу — Ельбрус, 5642 м, Дихтау, 5203 м, Шхара, 5068 м, Казбек, 5033 м). Хребти осьової частини оточені з півночі більш низькими ланцюгами — Скелястим і Пасовищ­ним хребтами. Ставропольська височина відділяє в Передкавказзі Кубано-Приазовську низовину від Терсько-Кумської низовини. У Закавказзі Сурамський хребет розділяє Колхідську і Кура-Араксинську (Куринську) низовину і з'єднує Великий Кавказ з Малим Кавказом. На південно­му сході розташовані Талишські гори.


Урал

Урал — територія між Східно-Європейською і Західно-Сибірською рівнинами. У складі Уралу: Уральська гірська система, що тягнеться майже меридіонально на південь від берегів Карського моря. Довжина понад 2000 км, ширина від 40 до 150 км.

Складається з головного вододі­льного хребта і декількох бічних хребтів, розділених широкими пони­женнями. Ділиться на Полярний Урал, Приполярний Урал, Північний Урал, Середній Урал і Південний Урал. Найбільш висока точка — г. На­родна (1895 м.).

Річки належать басейну Північного Льодовитого океану (Печора з Усою, Тобол, Ісегь, Тура відносяться до системи Обі) і Каспій­ського моря (Кама з Чусовою і Білою, р. Урал).


Тянь-Шань

Тянь-Шань — гірська система в Середній і Центральній Азії, на тери­торії Киргизії і Китаю; північні і західні хребти в Казахстані.

Довжина із заходу на схід бл. 2500 км. Найбільші вершини в Центральному Тянь-Шані (пік Перемоги, 7439 м, Хан-Тенгрі тощо), від якого на захід розхо­дяться 3 гірські ланцюги, розділені міжгірськими улоговинами (Іссик-Кульська з оз. Іссик-Куль, Наринська, Ат-Башинська та інші) і поєдна­ні на заході Ферганським хребтом. У Східному Тянь-Шані — 2 паралель­ні гірські ланцюги (висота 4—5 тис. м.), розділені западинами (висота 2—3 тис. м). Характерні високопідняті (3—4 тис. м) зрівнені поверхні — сирти.

Льодовики (загальна площа 7,3 тис. км2, найбільш великий — Південний Енгільчек). Порожисті річки (Нарин, Чу, Ілі). Панують гірські степи і напівпустелі; на північних схилах — також лугостепи і ліси (головним чином хвойні), вище субальпійські і альпійські луги, на сир­тах — т. зв. холодні пустелі. У північному обрамленні Ферганської улого­вини знаходяться унікальні реліктові горіхоплодові ліси.


Алтай

Алтай — гірська країна на території Російської Федерації, Казахста­ну, Монголії і Китаю.

Складається з хребтів, створюючих вододіл Обі, Іртиша, Єнісея і річок безстічної області Центральної Азії. Довжина по­над 2000 км. Розділяється на власне Алтай, Гобійський Алтай і Монголь­ський Алтай. Найбільш високі хребти власне Алтаю Катунський, Півні­чно- і Південно-Чуйські досягають висоти 3000—4000 м (найбільший 4506 м — г. Білуха) і несуть сучасні льодовики (загальна площа заледе­ніння понад 900 км2). Для власне Алтаю типові також хребти і масиви висотою 1500—2500 м зі слабо розчленованими гребенями, розділені міжгорними улоговинами, що носять назву степів — Чуйський степ, Курайський тощо.


.

Гімалаї

Гімалаї— найвища гірська система земної кулі, між Тибетським на­гір'ям (на півночі) і Індо-Гангськоїрівниною (на півдні).

Довжина понад 2400 км, ширина до 350 км. Серед високих гребенів багато вершин, які досягають бл. 6000 м; максимальна висота до 8848 м, г. Джомолунгма (Еверест) — вища точка Землі. 11 вершин мають понад 8 тис. м.

Гіма­лаї — кліматичний і природний кордон між пустелями Центральної Азії і тропічним ландшафтом Південної Азії. Гори підносяться над Індо-Гангською рівниною 3 рівнями, створюючими Сивалікські гори (Передгімалаї), Малі і Великі Гімалаї. Для Великих Гімалаїв характерні гребені аль­пійського типу, льодовики (понад 33 тис. км2). У Гімалаях беруть початок основні річки Південної Азії — Інд, Ганг, Брахмапутра.


Каракуми

Каракуми Приаральські — піщана пустеля в Казахстані, на північно­му сході від Аральського моря. Площа 35 тис. км2.

Рельєф рівнинно-хвилястий, котловинно- і барханно-горбистий, що чергується з озерами і солончаками (сори). Переважають оголені і напівзарощені піски.

2) Каракуми Туркменські — піщана пустеля в Туркменії. Площа бл. 350 тис. км2. За рельєфом поділяються на Заунгузькі Каракуми (плато) на південному сході і Центральні (або Низовинні) Каракуми, віддалені від перших западиною Унгуз. Піски переважно .....


Пустеля Гобі

Гобі — смуга пустель і напівпустель на півдні і південному сході Мо­нголії і в прилеглих районах Китаю. Вона простяглася із заходу на схід на 1750 км при ширині 600 км.

У цих межах розрізнюють Гашунську, Джунгарську і Заалтайську Гобі на заході і Східну, або Монгольську, Гобі в центральній і східній частинах. Площа понад 1000 тис. км2. Переважа­ють рівнини висотою 900—1200 м.

Клімат різко континентальний (коливання температур від -40 °С в січні до +45 °С в липні), опадів менше за 200 мм на рік.


Фудзіяма

Фудзіяма (Фудзі) — діючий вулкан на о. Хонсю, найвища вершина Японії (3776 м). Правильний конус діаметром 30 км з глибоким кратером. Протягом 10 місяців покритий снігом. Ліси, чагарникові пустки. «Свя­щенна гора» японців, улюблений об'єкт японського мистецтва.

Розміри кратера Фудзіями: діаметр 800 м, глибина 200 м. Він нагадує квітку лотоса і оточений вісьмома гребенями, відомими під назвою Яксудо-Фуйо, що означає «вісім пелюсток Фудзіями». Довершена симетрія силуету Фудзія­ми протягом довгого часу залишається японським символом краси. Фу­дзіяма — головна святиня Японії. Першими, хто почав обожнювати її, були тубільці племені айну, які досі живуть на північному острові Хоккайдо. Вони дали цій горі ім'я своєї богині вогню Фудзі. Японці продовжували ставитися до Фудзіями з благоговінням і зберегли назву, дану їй айну. Синтоїстському храмові, що розташувався під самою вершиною гори, вже 2000 років. Під час інтенсивної вулканічної активності імператор наказав побудувати цей храм, щоб умилостивити розгніваних богів.


Сторінки