Бактріани - це вид верблюдів, який має два горби, і його досить легко відрізнити від дромедара (одногорбого верблюда). Однак на цьому фізіологічні відмінності між цими двома видами не закінчуються. Наприклад бактріани більші за розмірами, мають дещо довшу шию, роздвоєну верхню губу, і обрамлені довгими віями очі, які захищають від піщаного вітру. Крім того бактріани мають довшу і густішу шерсть ніж дромедари (їх шерсть навіть використовується в ткацтві). Це дає їм можливість значно краще переносити сильні морози. Доречі бактріани дуже витривалі до морозів, і можуть спокійно переносити низькі температури (до -40° С), в той час як дромедари до -20-25°. Саме тому вони найбільш поширені в Китаї, Середній Азії та Монголії, де люті морози взимку - далеко не рідкість.

 

Більшість бактріанів одомашнені людиною, однак є нечисельні популяції диких бактріанів (хаптагаї), які мешкають в пустелях Гобі, Такла-Макан та навколо озера Лобнор (Західний Китай). Першим європейцем, який відкрив диких бактріанів був Микола Пржевальський у 1878 році, на честь якого і названо цей вид (інша назва - верблюд Пржевальського). Однак назва "бактріани" походить від назви історичного регіону Бактрія, яка знаходилась на території сучасного Афганістану, Пакистану та Ферганської долини.

 

Що ж стосується одомашення бактріанів, то на думку зоологів та істориків, відбулося це приблизно 3000 років тому на півночі сучасного Ірану та в Туркменістані. Незважаючи на те, що бактріани мають ряд відмінностей із дромедаром, їх схрещування між собою практикують здавна. Нар - це гірбрид одногорбого та двохгорбого верблюдів, які значно більші за розмірами від обох підвидів верблюдів.

 

Батьківщиною верблюдів (як би це дивно не звучало) є саме Північна Америка. Китайські генетики встановили, що розподіл на два види верблюдів відбувся приблизно 15 мільйонів років тому безпосередньо на території Північної Америки, і через Берінгову протоку вже обидва види (бактріани і дромедари) потрапили до Азії. Лами - далекі родичі бактріанів - теж полишили Північну Америку, і по Панамському перешийку потрапили до Південної Америки. Мінливість - це той фактор, який здолати практично неможливо. Під її дією бактріани і лами змінилися настільки, що зараз між собою вони майже не схожі (щоправда слово "майже" тут досить умовне). От і виходить, що бактріани мають "рідних братів" у вигляді дромедарів в Азії та Африці, та "двоюрідних" у вигляді лам та альпак у Південній Америці.