біогеографія

Парк Крюгера

Парк КрюгераПарк Крюгера - природна перлина Піденної Африки

Національний парк Крюгера, або заповідник Big Five («Велика п'ятірка»), є найбільшим та найстарішим сафарі-парком у Південній Африці, що охоплює 19 000 км². Парк займає територію двох із дев'яти провінцій Південної Африки - Лімпопо та Мпумаланга. Схід заповідника знаходиться біля Мозамбіку, а його північний кордон утворений річкою Лімпопо та державами Південна Африка та Зімбабве.
Сафарі-парк перетинають кілька великих річок. До них належать Літаба, Лімпопо, Сабі та Умгвенья («Крокодилова річка»). Пейзаж складають рівнини, над якими іноді піднімається гірським масивом Лебомбо, що проходить із півночі на південь уздовж кордону з Мозамбіком. Більша частина парку має висоту 260 - 440 метрів над рівнем моря. Величезна територія заповідника є "домівкою" для більш ніж 147 видів ссавців, 114 видів рептилій, 51 виду змій, 49 видів риб та 508 великих видів птахів, які більше ніде не зустрічаються, крім цих місць.
Через величезний простір деякі види тварин віддають перевагу певним районам. У кожному із них . . . . .

 

Беркут - цар птахів

БеркутЧервонокнижний цар птахів

Беркут - це рідкісний гніздовий птах фауни України, який внесений до Червоної книги. Це здебільшого денний хижий птах, який належить до родини Яструбових. В Україні беркут дуже рідкісний осілий птах, гніздиться лише на високогірних ділянках Карпат (Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька, Закарпатська області). Під час міграції та зимівлі трапляється скрізь. У Казахстані та інших країнах Середньої Азії беркутів дресирують як ловчого птаха для полювання на птахів і звірів.

Загальна чисельність беркутів в Україні не перевищує 20 особин (10 пар). На стан виду негативно впливають знищення старих ділянок лісу, де птахи гніздяться, скорочення кормової бази, вбивство птахів для виготовлення опудал, випадкове потрапляння у мисливські пастки, тощо.

Тривалість життя у беркута становить . . . . .

 

Найнебезпечніший птах у світі

КазуарКазуар – найнебезпечніший птах в світі

Така тварина дійсно існує, і це не жарт. У 2004 році цей птах, схожий на суміш ему з індиком, потрапив до Книги рекордів Гіннесса. Знайомтеся, казуар – найнебезпечніший птах в світі. У перекладі з папуаського kasu weri - "рогата голова". Це й не дивно: по-перше, голова казуара і справді рогата — її прикрашає кістяний гребінь, а по-друге, водиться цей птах виключно у Новій Гвінеї та на північному сході Австралії. Та й то не скрізь, а лише у тропічних лісах. Місцеві мешканці завжди оминали казуарів і намагалися не мати із ними ніяких справ. Однак деякі відважні австралійські аборигени були настільки хоробрими, що споконвіку не боялися підходити до казуарів, то шанували цих птахів. Вони вважали їх священними. Інші ж племена полювали на них заради їхнього дуже смачного м'яса і пухнастого чорного пір'я. Навіть стрижні казуарів мали своє практичне використання: їх одягали в губи і ніс, пазурі служили наконечниками стріл, а з міцних кісток ніг робили знаряддя праці.
 
Загалом, користі від птахів у побуті (як це не прикро) було дуже багато. Вони цінувалися не тільки у папуасів, а й у жителів материка. Торгівля казуарами між аборигенами та мореплавцями з Південної Азії процвітала. Як папуаси не боялися цих хижих птахів? Просто вони полювали на виключно молодих особин, яких приносили . . . . .

 

Бактріани і їх "родичі"

Бактріани і їх "родичі"

Бактріани - це вид верблюдів, який має два горби, і його досить легко відрізнити від дромедара (одногорбого верблюда). Однак на цьому фізіологічні відмінності між цими двома видами не закінчуються. Наприклад бактріани більші за розмірами, мають дещо довшу шию, роздвоєну верхню губу, і обрамлені довгими віями очі, які захищають від піщаного вітру. Крім того бактріани мають довшу і густішу шерсть ніж дромедари (їх шерсть навіть використовується в ткацтві). Це дає їм можливість значно краще переносити сильні морози. Доречі бактріани дуже витривалі до морозів, і можуть спокійно переносити низькі температури (до -40° С), в той час як дромедари до -20-25°. Саме тому вони найбільш поширені в Китаї, Середній Азії та Монголії, де люті морози взимку - далеко не рідкість.
 
Більшість бактріанів одомашнені людиною, однак є нечисельні популяції диких бактріанів (хаптагаї), які мешкають в пустелях Гобі, Такла-Макан та навколо озера Лобнор (Західний Китай). Першим європейцем, який відкрив диких бактріанів був Микола Пржевальський у 1878 році, на честь якого і названо цей вид (інша назва - верблюд Пржевальського). Однак назва "бактріани" походить від  . . . . .