Гадючник в’язолистий (таволга в’язолиста) — Filipendula ulmaria Maxim.
Гадючник шестипелюстковий — Filipendula hexapetala Gilib.
Родина розові — Rosaceae
Як виглядає гадючник в’язолистий? Багаторічна трав’яниста рослина 60—120 см заввишки. Стебло пряме, голе, ребристе, вгорі здебільшого галузисте. Листки переривчасто-пе- ристі, нерівно двічізубчасті, непарний верхівковий лист більший, три-, п’ятилопатевий і бокові (по 2—5 пар невеликих, овальних, нероздільних і кілька пар дрібних поміж них) — темно-зелені, знизу білоповстисті. Квітки дрібні, численні, зібрані у пухку волоть, кремові або жовті, інколи червонуваті, пахучі. Цвіте у червні — серпні.
Де росте? По всій території УРСР, але на півдні рідше, по вологих луках, берегах річок і озер, у вільшаниках, у вологих лісах, у заростях.
Що й коли збирають? Квітки й листки — влітку (з травня по липень), коріння, яке діє сильніше,— восени і напровесні.
Коли застосовують? Як потогінний засіб при лихоманці, нежитю, грипі, отруєнні крові від укуса гадюки; як сечогінний засіб при нефритах, хворобах сечового міхура, водянці і випітних плевритах; при подагрі, ревматизмі; при болях у шлунку, проносах, дизентерії (дія дубильних речовин); при геморої.
Застосовують у вигляді чаю. На 1 склянку окропу беруть 1 столову ложку листків і квіток, настоюють 10 хвилин. П’ють по 1—2 склянки на день, ковтками. Прй лихоманці вживають кожні 2 години по 1 столовій ложці напару з суміші квіток гадючника в’язолистого і листків берези, взятих порівну (1 столова ложка на 300 мл окропу). В рослині є летка олія, сліди ваніліну і терпенів, саліциловий альдегід, геліотропін, вітамін С, глікозид спіреїн і метиловий ефір саліцилової кислоти. При проносах, дизентерії готують відвар з кореня. На 1 склянку води беруть 2 столові ложки подрібненого кореня і варять 10 хвилин. П’ють 2 склянки на день. При болях у шлунку, а також при істеричних судомах випивають за 4—5 разів настояний за день напар (не відвар) з суміші квіток гадючника в’язолистого, листків кропиви і трави звіробою (по 2 столові ложки на 3—4 склянки окропу).
Для промивання гнійних ран, спринцювання при білях у жінок, для клізм при проносах і компресів на рани, які гнояться і не загоюються, на нориці, виразки і фурункули застосовують відвар з суміші кореня гадючника в’язолистого і кореня гірчака зміїного — Polygonum bistorta L., взятих порівну (повна жменя суміші на 2 л води); кип’ятять півгодини. Розтерті свіжі квітки або корінь прикладають на місце укусу гадюки і п’ють настій з квіток і листків гадючника в’язолистого (окрім запобіжного щеплення).
При ревматичних болях з суміші спорошкованих листків або кореня гадючника в’язолистого, вазеліну і ланоліну в співвідношенні 5:9:6 роблять мазь для втирання в болісні місця (ланолін і вазелін можна замінювати топленим несо- леним свинячим салом або вершковим маслом), одночасно п’ють кожних 2 години по півсклянки настояного протягом 10 хвилин напару з суміші квіток гадючника в’язолистого, липового цвіту і листків меліси в співвідношенні 10 : 5 : 5. При хронічному ревматизмі, подагрі беруть 1 столову ложку суміші цвіту гадючника в’язолистого, листків смородини (чорних порічок) і кори бузини чорної в співвідношенні 6 : 10 : 3 на 1 склянку окропу, настоюють 10 хвилин і п’ють 3 склянки на день.
Як виглядає гадючник шестипелюстковий? Багаторічна трав’яниста рослина. Кореневище потовщене, без бульб, в кількості від 1—23 у багаторічних рослин, до 10 см завдовжки і вагою до 10 г. Бокові листочки більші, широкояй- цевидні, в кількості 1—5 пар. Листки з густим і тонким сіро- або білоповнистим опушенням, переривчасто-перисті, щільні, зверху голі, темно-зелені. Стебло підняте вверх, тонке, гладеньке або ледь борознисте, з невеличкою кількістю стеблових листків. Вінчає стебло волоть дрібних жовтувато- білих запашних квіток по 5 або 6 пелюсток, з довгим нігтиком. Цвіте у червні — липні.
Де росте? По всій території УРСР, крім Карпат,— в степах і на степових схилах балок та річкових долин, по сухих луках і сіножатях, у світлих лісах, в чагарниках, на узліссях, сухих лісових галявинах, часто в степовій та лісостеповій зонах.
Що й коли збирають? Потовщені кореневища, які містять у собі глікозид гаультерин, летку олію, саліцилову кислоту, дубильні речовини, вітамін G і мікроелементи: залізо, мідь, кобальт, цинк. Викопують восени: у вересні — жовтні.
Коли застосовують? Як сильний потогінний і сечогінний засіб при подагрі, ревматизмі, захворюваннях серця і нирок; при проносах, виразці шлунка, геморої, головному болю, епілепсії, покусанні скаженим собакою (крім щеплень), свербінні, бородавках і при злоякісних пухлинах (гальмується ріст їхніх клітин). Приготовляють відвари (1 частина коріння на 10 частин води, варять 5—7 хвилин) і настоянки на спирту (настоюють 1 частину коріння на 10 частинах 30° спирту протягом 14 днів і вживають чарками по 30 мл тричі на день протягом 2 місяців).
В.В.Кархут, Ліки навколо нас, Видавництво "Здоров'я", Київ, 1973
Попередження: перш ніж скористатися рецептом, порадьтеся з лікарем
