Мох ісландський — Cetraria islandica (L.) Ach.
Родина пармелієві — ParmeLiaceae
Як виглядає? Багаторічний лишайник, до 10 см заввишки. Слань лишайника збудована з шкірясто-хрящових, вузьких, часто досить широких розгалужених лопатей з короткими темними війками по краях, зеленувато-бурого або оливково-зеленого забарвлення, зісподу світліших, з білими плямками, які зливаються в смужку. Висушена рослина має темно-бурий колір, сильний запах. У лишайнику є вітамін Ві2, йод, бор.
Де росте? На Поліссі — у соснових і мішаних лісах, у Лівобережному Степу — у мішаних лісах, на інших терасах річок басейну Дніпра. Багато його в смерекових лісах сухих карпатських косогорів, як наземний покрив росте серед чагарників. Часто утворює суцільний покрив на великих площах.
Що й коли збирають? Всю рослину, влітку.
Коли застосовують? При катарі шлунка й легень (діє пом’якшувально, заспокійливо при хрипоті, бронхітах, бронхіальній астмі, гастритах), при коклюші, як засіб для збудження апетиту, проти невтримного блювання, для зменшення секреції потових залоз. Антибіотик уснінова кислота, який міститься в рослині, точніше її натрієва сіль, затримує ріст бактерій у розчині 1 : 2 000 000, в сильнішій концентрації вбиває туберкульозні палички. Вживають у вигляді чаю. На 2 склянки окропу беруть 1 чайну ложнку подрібненого моху і варять 5 хвилин. П’ють, підсолоджений медом, по 2 склянки на день.
80% лишайників — це вуглеводні (ліхенін, декстроліхе- нін). В рослині містяться яблучна кислота, дубильні речовини, гіркота цетрарин. Щоб цетрарин знешкодити, замочують 100 г моху протягом 2—3 годин у холодній воді, куди на 1 л додають 8—10 г соди (2 чайні ложки). Мох відціджують, заливають 1,5 л окропу і варять півгодини. Утворюється густий слиз, який має велику харчову цінність, вживають його як засіб, що обволікає уражені місця при гастритах, колітах, бронхітах. Протягом кількох місяців дають його на ніч повним людям проти запорів, щоб посилити обмін речовин, а також дітям з недостатньою функцією щитовидної залози (завдяки вмісту в ісландському моху йодових сполук, близьких за будовою до дійодтирозину). Мох ісландський рекомендується при невтримному блюванні вагітних, блюванні після наркозу. При невтримному блюванні беруть 2 столові ложки ісландського моху, заливають півлітра води і кип’ятять, поки не випарується половина рідини. Додають 2 ложки цукру (бо дуже гірке) і вживають по 1 столовій ложці кожні півгодини. При гастритах з підвищеною кислотністю 2 столові ложки суміші моху ісландського, листків підбілу звичайного і кореня живокосту лікарського в співвідношенні 2:1:1 заливають 2 склянками холодної води і варять півгодини. П’ють по 1 склянці за 1/2 години до їди.
Настоянку ісландського моху на 80% спирту в співвідношенні 1 : 4 застосовують по ЗО крапель на цукрі при істеричних припадках. При нічному потінні у хворих на туберкульоз беруть 1 столову ложку суміші моху ісландського, соснових (смерекових) бруньок і лакричного кореня в співвідношенні 10 : 5 :3 на 1 склянку окропу, варять 10 хвилин, відціджують і п’ють по 2—3 склянки на день.
Спиртову настоянку ісландського моху (1:5—70% спирту) втирають у шкіру ніг при надмірному потінпі.
В.В.Кархут, Ліки навколо нас, Видавництво "Здоров'я", Київ, 1973
Попередження: перш ніж скористатися рецептом, порадьтеся з лікарем
