Річки

Річка — великий природний водоток, по якому надлишок води, що потрапляє на суходіл у вигляді дощу або снігу, повертається в океан. Річки є складовою частиною гідрологічного циклу (кругообігу води в природі), у якому вода постійно перерозподіляється на суходолі і в атмосфері.

Будь-яка річка має джерело і гирло, або дельту. Річки з притоками утворюють річкову систему, характер і розвиток якої зумовлені головним чином кліматом, рельєфом, геологічною будовою і розмірами басейну, тобто тієї прилеглої місцевості, звідки йде стік. Міжрічковими басейна­ми проходить межа — вододіл.

До найважливіших характеристик відносяться: водоносність, струк­тура стоку за джерелами живлення, тип водного режиму, довжина річки, площа водозбору, схил водної поверхні, ширина і глибина русла, швид­кість течії води, її температура, хімічний склад вод.

Всі річки земної кулі містять приблизно 1200 км³ води. Але річкова вода весь час тече. Часто річки починаються там, де підземні води вихо-

дять на поверхню, — на схилі гори або горба, у яру, у болотистій низині. Річка Урал, наприклад, починається джерельцями, що біжать з гір, Вол­га витікає з болота. Гірські річки нерідко починаються біля нижнього краю льодовиків. Зазвичай навіть великі річки утворюються з невеликих струмків. Виключення становлять річки, що витікають з озер, — Нева, Ангара, Рона тощо. Живлення річок може бути різним: дощове, снігове, льодовикове або підземне, але завжди першоджерелом його служать ат­мосферні опади. На суходолі щорічно випадає бл. 108 тис. км³ опадів, з них 35,4 тис. км³ стікає в океан по руслах річок і бл. 2,8 тис. км³ води потрапляє в океан з льодовиків Гренландії і Антарктиди; інша вода випа­ровується.

На своєму шляху річка за допомогою притоків збирає випадаючі ат­мосферні опади нерідко з величезної території, яку називають водозбір­ним басейном.

Кількість води, яку річка за рік виносить у море, океан або у безсті­чне озеро, називають її стоком, а кількість води, що протікає в річці через її поперечний перетин за одну секунду, носить назву витрати річ­ки. Стік може змінюватися з року в рік у дуже широких межах: він зале­жить від кількості атмосферних опадів, що випали за рік.

Повінь — це тривалий підйом рівня води в річці, що викликаний ос­новним джерелом її живлення; повторюється вона щорічно в певний се­зон. Паводок — порівняно короткочасне підняття рівня води, яке вини­кає, наприклад, після сильних дощів. Паводки і повінь іноді призводять до катастрофічних повеней: затоплюють села і міста, руйнують житла, знищують посіви і змивають верхній родючий шар ґрунту.

При дощовому живленні повінь на річках наступає в період дощів, при сніговому — навесні, при льодовиковому — влітку. На річках, що беруть початок на схилах високих гір, буває дві повені: перша — навесні під час танення снігу, друга — влітку під час танення льодовиків. Період низького рівня води в річці після повені називають меженню.

У тропіках на річках буває коротка повінь і тривалий період межені. У помірних і північних широтах до повені і межені додається ще зимовий період, коли річки скуті льодом; у цей час рівень води в річках низький.

Стійкий стік річок у сухий час року підтримується підземними вода­ми. Між річкою і водоносними шарами прилеглоїдо неї території відбу­вається безперервний водообмін. Під час прибуття води її рівень в річці стає вищим, ніж рівень підземних вод, і річкова вода просочується в пори водоносних шарів і поповнює запаси підземних вод. При низькому рівні води в річці відбувається зворотний процес — підземні води жив­лять річку, що обміліла.

Під час рясних дощів або танення снігу частина води стікає по поверх­ні Землі до найближчого струмка або річки і утворює поверхневий стік. Стікаючи по схилу, вода відносить з собою частки грунту. Збираючись у невеликі тимчасові струмочки, вода сильніше розмиває грунт і утворює в ній вимивини, які згодом перетворюються у яри. Цей процес назива­ють водною ерозією. Яри скорочують площу сільськогосподарських зе­мель, а змиви грунту зменшують їх родючість. Водна ерозія протягом мільярдів років формувала і продовжує формувати поверхню нашої пла­нети. Підраховано, що за 125 тис. років вода змиває з материків шар грунту товщиною до 1 м. Річки щорічно виносять в океани і моря бл. 10— 12 км³ твердих мінеральних речовин (твердий річковий стік) і 3300 млн т розчинених органічних речовин і мінеральних солей. Наприклад, Аму­дар'я в 1 м³ води несе в середньому 2300 г твердих матеріалів, Волга — 100 г, Нева — тільки 10 г. 1 все ж приблизно через 2 тис. років острів Котлін, на якому стоїть Кронштадт, може сполучитися з материком.

У річок розрізнюють русло корінне, у якому вона тече при низькому рівні води, і заплаву — частину дна річкової долини, розташовану по боках корінного русла річки. Під час розливів річки заплава затоплюєть­ся водою.

З берега річки видно тераси, що розміщуються уступами на схилах річкової долини. Це корінні тераси, залишки давніх заплав річки. Вони утворилися при поступовому розмиві річкою гірських або осадочних порід. Терасу, яка розташована над сучасною заплавою, називають першою, хоч вона утворилася останньою. Терас біля річки може бути декілька.

Річковий потік, розмиваючи береги і відкладаючи наноси, змінює русло річки, що впливає і на напрям потоку. Так потік і русло знаходять­ся в постійній взаємодії. Річка іноді утворює круті повороти і дуже часто плавні закрути (меандри), а на дні вимиває ями, над якими кружляють воронки, часом небезпечні для тих, хто купається.

Як правило, в усіх річок, що течуть у Північній півкулі, ліві береги пологі, вони утворені наносами, а праві — обривисті. Причиною цього є відхиляюча сила обертання Землі. Під її впливом будь-яке вільно рухоме тіло відхиляється від напряму свого руху в Північній півкулі праворуч, а в Південній — ліворуч. У Південній півкулі у річок крутими і підмитими бувають ліві береги. Розмив берегів і відкладення наносів особливо енер­гійно розвиваються під час повені, коли підвищується рівень річки і при­скорюється її течія.

Біля увігнутого, підмитого берега течія річки завжди швидша, ніж біля опуклого й обмілілого. Біля дна через тертя об грунт течія уповільне­на. На поперечному розрізі річки найбільш швидкою течія буває біля поверхні води на бистрині, у найбільш глибокій її частині. Там, де русло річки перегороджують виходи скелястих порід, вода бурлить, мов у каза­ні. Такі місця називають порогами. Вони дуже красиві, але заважають судноплавству.

Якщо русло річки раптово і різко знижується, утворюється водоспад. Частіше за все водоспади зустрічаються в гірських районах або на межі гористої і рівнинної місцевості. Мілководні ділянки річки, що зустріча­ються на закрутах, зазвичай називають перекатами. Швидкість течії рі­чки залежить від схилу водної поверхні. У рівнинних річок схили неве­ликі — не більше 0,2 м на І км русла, у гірських річок вони сягають іноді десятків метрів на І км. Падіння рівня Волги при довжині 3690 км стано­вить 256 м, середній схил 0,07 м, а падіння Кури при довжині річки І515 км дорівнює 2742 м, тобто середній схил 1,8 м.

Найменший схил річки в низов'ях, біля впадання її у море. Тут течія сповільнюється. З наносів, що відкладаються, річка намиває мулисті або піщані острови, серед яких основний потік ділиться на численні ру­кави. Так утворюється дельта, яка поступово зростає і висувається у море за рахунок наносів піску і мулу.

Якщо річка впадає у море, де поблизу берегів є сильні припливні течії, вони відносять наноси від берега і утворюють гирло воронкоподіб­ної форми — естуарій. Естуарії утворюються також на берегах, що опус­каються під впливом тектонічних процесів: морська вода проникає в гирла і розширює їх. Річка відкладає наноси скрізь, де сповільнюється течія. Осідаючи на дно, вони утворюють мілини, коси, мілководні пере­кати. Щороку ці наноси у деяких місцях підвищують русло річки. Під час паводка це загрожує небезпечними повенями. У таких місцях річки захищають високими греблями.