Соціально-економічна характеристика країн Західної Європи

Західна Європа — субрегіон Європи, що включає 26 держав, дуже відмінних за величиною, державним устроєм і рівнем соціально-еконо­мічного розвитку. Західна Європа — один з трьох головних центрів світо­вої капіталістичної системи. Територія — 3,7 млн км². Населення — бл. 370 млн людей. За формою правління бл. 1/2 країн — монархії, інші — респу­бліки.

Західна Європа займає західну частину Євразійського континенту, омивається в основному водами Атлантичного океану і лише північ Ска­ндинавського півострова — водами Північного Льодовитого океану. Ко­рдони між окремими країнами, а також кордон, що розділяє Західну і Східну Європу, проходять переважно по таких природних рубежах, які не створюють значних перешкод для транспортних зв'язків. Економіко-географічне положення даного субрегіону дуже сприятливе. Це пов'яза­но з тим, що, по-перше, країни субрегіону або виходять до моря, або розташовані на невеликій відстані від нього (не далі за 480 км), що спри­яє розвитку економічних зв'язків. По-друге, дуже важливе сусідське розташування цих країн по відношенню одна до одної. По-третє, приро­дні умови регіону загалом сприятливі для розвитку як промисловості, так і сільського господарства. Внаслідок складної геологічної історії формування Європи в межах субрегіону утворилися 4 великих пояси, які по­слідовно змінюють один одного в напрямі з півночі на південь. Відповід­но склад корисних копалин в північній і південній частинах регіону істо­тно розрізняється. У північній частині поширені як рудні корисні копа­лини, так і паливні. У південній частині переважають рудні родовища, а запаси паливних ресурсів менші. Незважаючи на те, що мінеральні ре­сурси досить різноманітні, запаси багатьох з них близькі до виснаження. Так, старі вугільні басейни Англії і Німеччини, залізорудні басейни Фран­ції і Швеції в наш час відіграють меншу роль. Велике значення мають запаси бурого вугілля у ФРН, бокситів в Греції і Франції, цинко-свинцевих руд у ФРН, Ірландії, Італії, калійних солей у ФРН і Франції, урану у Франції, нафти і газу на дні Північного моря. Загалом Західна Європа забезпечена мінеральною сировиною набагато гірше, ніж Північна Аме­рика. Агрокліматичні ресурси регіону визначаються його положенням в помірному і субтропічному поясах. У Середземномор'ї стійке землеробс­тво потребує штучного зрошування, що пов'язано із зменшенням кіль­кості опадів на півдні Європи. Найбільше зрошуваних земель в Італії і Іспанії. Гідроенергетичні ресурси Західної Європи досить великі, але припадають в основному на райони Альп і Скандинавських гір. У мину­лому Західна Європа була майже повністю покрита різноманітними ліса­ми: тайгою, мішаними, широколистими і субтропічними лісами. Але ба­гатовікове господарське використання території призвело до того, що природні ліси знищені, а на їх місці в деяких країнах виросли повторні ліси. Найбільшими природними передумовами для лісового господарю­вання володіють Швеція і Фінляндія, де переважає типовий лісовий ланд­шафт.

Загалом Західна Європа (як і Східна) характеризується досить скла­дною і несприятливою демографічною ситуацією. По-перше, це пояс­нюється низькою народжуваністю і низьким рівнем природного прирос­ту. Найбільш низька народжуваність в Греції, Іспанії, Італії, ФРН (до 10 %). У ФРН спостерігається навіть спад населення. Одночасно міня­ється і віковий склад населення у бік зниження частки дитячого віку і підвищення частки немолодого віку. Все це призвело до зміни ролі суб­регіону у світовій системі зовнішніх міграцій населення. Якщо з часів Великих географічних відкриттів Європа була головним центром емігра­ції, то нині вона перетворилася в головний світовий центр трудової іміг­рації. Імігранти переважно залучаються до будівельних, дорожніх робіт і до автомобілебудування. Національний склад населення досить однорі­дний, оскільки переважна більшість з 62 народів регіону відноситься до індоєвропейської мовної сім'ї. Але етнічна карта субрегіону не така од­норідна. Тут є однонаціональні держави (Ісландія, Ірландія, Норвегія, Швеція, Данія, ФРН, Австрія. Італія), країни з переважанням однієї на­ції, але з наявністю національних меншин (Великобританія, Франція, Іспанія), двунаціональні (Бельгія), з більш складним національним скла­дом (Швейцарія). У всіх країнах Західної Європи пануюча релігія — хри­стиянство. У Південній Європі різко переважає католицизм, у Північній — протестантство, в Середній вони знаходяться в різних співвідношен­нях. На національно-релігійному Грунті в деяких країнах виникають кон­флікти (наприклад, у Великобританії). Західна Європа — один з най­більш густонаселених регіонів світу, розміщення населення в даному регіоні передусім визначається географією міст. Рівень урбанізації — 70-90 %. Характерна риса урбанізації Західної Європи — дуже висока кон­центрація населення у великих містах. У Європі у 1970-х роках зародив­ся і процес субурбанізації — відтоку населення із забруднених міст в передмістя і в сільську місцевість.

Регіон Європи (Західної і Східної) займає перше місце у світовому господарстві за розмірами промислового і сільськогосподарського виро­бництва, по експорту товарів і послуг, по запасах золота і валюти, за розвитком міжнародного туризму. Але економічну потужність регіону насамперед визначають 4 держави: ФРН, Франція, Великобританія і Італія. З інших країн Західної Європи найбільшу економічну вагу мають Іспанія, Нідерланди, Швейцарія, Бельгія, Швеція. Економіка цих країн спеціалізується, як правило, на окремих галузях. Малі і середні країни субрегіону беруть активну участь у всесвітніх економічних відносинах. Найбільш високого рівня відкритість економіки досягла у Бельгії і Ні­дерландах, а також у мікродержавах — Андоррі, Мальті, Ліхтенштейні, Сан-Маріно, Монако. Найбільш низьким рівнем економічного розвит­ку характеризуються Ісландія, Ірландія, Португалія, Греція. «Обличчя» Західної Європи в міжнародному географічному розподілі праці визна­чається передусім розвитком промисловості.

Паливно-енергетичний комплекс Західної Європи донедавна спирався на власні ресурси, в структурі цих ресурсів переважало вугілля. Зараз спостерігається скорочення частки вугілля (до 20 %) і перехід на нафту і природний газ. Частка нафти і газу в паливно-енергетичному балансі складає бл. 45 %. На ТЕС виробляється понад 50 % електроенергії, на ГЕС — бл. 15 %, хоча гідроенергетичний потенціал в основному вже освоєний. Важливе місце в структурі електроенергетики — особливо у Франції, Бельгії, ФРН, Великобританії — займають АЕС.

Металургійна промисловість Західної Європи в основному сформува­лася ще до початку епохи НТР. Чорна металургія розвивається переду­сім в країнах, які забезпечені металургійним паливом і/або сировиною (ФРН, Великобританія, Франція, Іспанія, Бельгія, Люксембург). Після Другої світової війни центри металургії стали розміщуватися в морських портах з орієнтацією на імпорт. Останнім часом в чорній металургії спо­стерігається тенденція до будівництва заводів менших розмірів. Розвива­ються також і галузі кольорової металургії: виплавка алюмінію — у Франції, Італії, Греції, Норвегії, Швейцарії, ФРН, Австрії; виплавка міді — у ФРН, Франції, Великобританії, Італії, Бельгії.

Машинобудування і металообробка — провідні галузі промисловості Західної Європи, на їх частку припадає бл. 1/3 обсягу промислової про­дукції регіону і 2/3 його експорту. Отримали подальший розвиток усі основні галузі машинобудування, але особливо велике значення має транспортне машинобудування (автомобілебудування, суднобудування) і верстатобудування. Машинобудування орієнтується передусім на тру­дові ресурси, наукову базу і інфраструктуру. За загальним рівнем розви­тку машинобудування виділяються передусім ФРН, Великобританія, Франція, Італія — країни з високим рівнем розвитку машинобудування, значним експортом.

Хімічна промисловість у Західній Європі займає друге місце після машинобудування. Важливою зміною в структурі галузі протягом остан­ніх 20 років була її переорієнтація на вуглеводневу сировину. Великі центри нафтохімії розташовані біля Рейну, Темзи, Сени, Ельби, Рони; в них ця галузь поєднується з нафтопереробкою.

Легка промисловість Західної Європи переживає важкі часи, хоч на початку XX ст. легка промисловість Європи займала перше місце у світі. Старі промислові текстильні райони у Великобританії, Бельгії, Франції, Італії продовжують працювати, але їх значення помітно знизилося; крім того, легка промисловість переміщується в Південну Європу, де є великі резерви дешевої робочої сили. У багатьох країнах зберігаються багаті національні традиції у виробництві меблів, музичних інструментів, виро­бів зі скла і металу, прикрас, іграшок .

Сільське господарство субрегіону загалом високорозвинене і за­ймає помітне місце у світовому сільському господарстві. Тут виробля­ється до 15 % зерна, бл. 15 % м'яса і 30 % молока. По основних видах сільськогосподарської продукції більшість країн повністю забезпечує свої потреби і експортує частину продукції. Після Другої світової вій­ни сталися зміни у землеволодінні і землекористуванні — на зміну універсальному дрібному селянському господарству прийшло велике спеціалізоване господарство, система агробізнесу. Але в аграрному секторі зберігаються великі відмінності між країнами. Цьому також сприяють природні відмінності. Зараз в субрегіоні є три основних типи сільського господарства.

1. Північноєвропейський тип характерний для Скандинавії, Фінлян­дії, Великобританії. Тут в основному переважає молочне тваринництво і кормове рослинництво.

2. Середньоєвропейський тип характеризується переважанням тва­ринництва молочного і молочно-м'ясного напряму, а також свинарства і птахівництва. Рослинництво постачає як продовольчу, так і кормову про­дукцію.

3. Південноєвропейський тип виділяється переважанням субтропіч­ного рослинництва, тваринництво ж значно поступається йому.

Рибальство є галуззю міжнародної спеціалізації в Норвегії, Данії, Іс­ландії; розвинене у всіх приморських державах.