Історія України

26 квітня 1986 року сталася аварія на Чорнобильській атомній електростанції. Найбільша ядерна катастрофа в історії людства.

«26 апреля 1986 г. в 01 час. 25 мин. в помещении 4-го энергоблока Чернобыльской АЭС при подготовке его к плановому среднему ремонту произошел взрыв с последующим пожаром, который вскоре был ликвидирован, – інформував про аварію на Чорнобильській АЕС 28 квітня 1986-го голова КГБ УРСР Степан Муха першого секретаря ЦК Компартії України Володимира Щербицького. Повідомлення, насправді, не відображає справжніх масштабів трагедії, ліквідувати аварію – От взрыва обрушился шатер перекрытия реакторного и кровля машинного залов, воспламенилась также крыша 3-го энергоблока, в связи с чем последний был аварийно остановлен. К 06 часам того же дня пожар на крыше этого энергоблока также ликвидирован»

На момент аварії в приміщенні 4-го енергоблоку перебували 17 чол. персоналу.

Наступного після аварії дня, урядова комісія ухвалила рішення про негайну зупинку 1 і 2 енергоблоків та евакуацію населення Прип’яті. Упродовж 27 квітня більш як 44,5 тис. мешканців міста енергетиків були евакуйовані в сусідні з Чорнобильським Поліський та Іванківський райони, 1 тис. – вибралися в Чернігівську й інші області. В Прип’яті залишилося тільки 5 тис. чол., які були залучені до проведення невідкладних ліквідаційних робіт. В повідомленні КГБ вказується, що станом на 8.00 год. 28 квітня рівень радіації на 3 і 4 енергоблоках становив 1000-2600, а на окремих ділянках міста – 30-160 мікрорентген в секунду. В цьому місці на документі Володимир Щербицький зробив свою, тепер вже відому, примітку – «Что это означает?». Це промовисте свідчення того, що навіть найвищі посадові особи держави до кінця не усвідомлювали рівня небезпеки та масштабів катастрофи.

1 травня 1986 року Комуністична партія вивела на святковий парад у Києві сотні тисяч людей, у тому числі й дітей, хоча рівень радіації перевищував допустимий у десятки разів. О 20.00 30 квітня вітер повернувся у бік Києва і в місті почав підніматися радіаційний фон. 2 травня 1986 року радянське керівництво ухвалило рішення про евакуацію населення з 30-кілометрової зони навколо Чорнобильської атомної станції – на 6-й день після аварії, а офіційно . . . . .

Невід’ємна складова будь-якої дитячої гри — це, звичайно, лічилки. Мені в дитинстві було відомо не більше 3-4 Виявляється ж, що їх незліченна кількість, і вони настільні різноманітні та яскраві, що можуть бути цікаві як дітям, так . . . . .

Якщо ми у парі, то й біда нам – півбіди

Вінчання — це форма церковного шлюбу. Цікаво, що в ваших предків було прийнято, щоб повінчані молоді (якщо вінчання не збіглося з традиційним весіллям) жили окремо одне від одного, аж поки не справлять «народне» весілля, яке мало більше сили.

Перед тим як іти до церкви, молоді просять у батьків благословіння. Ця церемонія відбувається із хлібом-сіллю та поклонами. У деяких регіонах нашої країни вінчання зветься прощею: молодий і молода тричі обходять довкола стола та просять батьків пробачити за все, чим завинили перед ними; ідучи до церкви, молода часто кладе собі за пазуху залізного ключа або цілушку хліба. Виходячи з церкви молоді з’їдають хліб, щоб жилося не вбого.

З вінчанням пов’язано багато різних повір’їв чи то забобонів. Наприклад, вважається . . . . .

Хліб — найпопулярніший, найбільш значущий атрибут слов’янського харчування. “Хліб — усьому голова”, “Хліб та вода — козацька їда”, “Без хліба суха бесіда” — гово­рить народна мудрість. Хліба споживають завжди багато, він поживний і смачний. З ним смачне все: чи то рідкі перші страви, чи гарнір, м’ясо, риба, овочі, молоко; навіть баш­танні з хрусткою рум’яною скоринкою — неперевершена на­солода. Українці полюбляють і пшеничний хліб, і житній, і прісні коржі.

Хліб — це символ добробуту, гостинності, хлібосольства. Протягом віків у народі вироблялося ставлення до нього як досвященного предмета. Крихти й уламки хліба не можна ви­кидати, їх слід віддавати птиці чи худобі. За гріх вважається недоїсти шматок хліба, а якщо такий шматок падає на землю, годиться підняти його, почистити від пилу, поцілувати й до­їсти. Розділити з кимось хліб-сіль означає подружитися, по­брататися. Зустрічати хлібом-сіллю дорогих гостей або моло­дят — цей звичай, що має глибоке коріння, дійшов до нашого часу й супроводжує весілля.

У традиційному інтер’єрі селянської хати колись хліб-сіль, покриті рушником, були необхідним атрибутом. Запрошуючи до столу, господар казав: ....

6 лютого 1996 року відбулась передача британської антарктичної станції «Фарадей» Україні. Над станцією було піднято український прапор та присвоєно нове ім’я – «Академік Вернадський». Відтоді Національний антарктичний науковий центр щороку відправляє на станцію наукові експедиції.

Варто зауважити, що українські вчені завжди брали активну участь у науково-дослідницькій праці з вивчення Південного полюса Землі. Але після розвалу союзу росія оголосила себе правонаступницею володіння антарктичними станціями колишнього срср і категорично відмовила Україні в передачі навіть однієї з них.

Повернення України в Антарктиду не було легким. Упродовж тривалого часу науковці наголошували на необхідності відновлення та продовження діяльності в Антарктиці – до державних органів України надсилалися листи, вчені виступали з заявами і зверненнями. Зрештою в липні 1992 року тодішній Президент України Леонід Кравчук видав указ про участь України у дослідженнях Антарктики, парламент схвалив документи про приєднання України до Антарктичного договору, а 26 жовтня 1993 року було утворено Центр антарктичних досліджень.

У листопаді 1993 року Велика Британія поширила серед посольств інформацію про бажання передати свою станцію Фарадей на острові . . . . .

Хто з нас із дитинства не захоплювався численними ско­ромовками й навіть не намагався вигадати свої? Так, це дуже захопливо й весело, намагатися взяти владу над своїм язиком, аби здивувати приятелів вправністю володіння найскладнішими сполученнями слів. Адже вони такі смішні Ж цікаві. Давайте хоч на якийсь час повернемось у казковий світ дитинства та спробуємо швидко-швидко промовити такі народні . . . . .

Борщ — одна з найпопулярніших серед українців страв. Зазвичай його називають червоним,
готують на м’ясній юшці, з капустою, буряком, морквою, петрушкою, пастернаком, картоплею — хто як. Можна затовкти або засмажити галом із часником і цибулею, засмачити сметаною.

Другий різновид борща — щавлевий, зелений, або весняний. Його варять з молодим щавлем, кропивою, лободою, листям городнього буряку, засмачуючи юшку круто звареним яйцем і сметаною (сироваткою, маслянкою). Так само як і червоний, щавлевий борщ у Піст готують без сала та м’яса, на олії, з грибами та рибою.

Третій різновид борщу — так званий . . . . .