ерозія грунтів

Ерозія ґрунтів (від лат. eros — роз'їдання) — руйнування і знос повер­хневих, найбільш родючих, горизонтів і підстиляючих їх порід вітром (ві­трова ерозія) або потоками води (водна ерозія). Землі, що зазнали руйну­вання у процесі ерозії, називають еродованими. До ерозійних процесів відносять також промислову ерозію (руйнування сільськогосподарських земель внаслідок будівництва і розробки кар'єрів), військову ерозію (воронки, траншеї), пасовищну ерозію (внаслідок інтенсивного випасу ху­доби), іригаційну (руйнування ґрунтів при будівництві каналів і пору­шенні норм подивів) тощо. Однак справжнім лихом для землеробства залишаються водна ерозія (до неї схильний 31 % суходолу) і вітрова еро­зія (дефляція), що активно діє на 34 % поверхні суходолу. У США еродо­вано 40 % усіх сільськогосподарських земель, а у посушливих районах світу навіть більше — 60 % від загальної площі. Ерозія негативним чином впливає на стан ґрунтового покриву, а в багатьох випадках руйнує його повністю. Зменшується біологічна продуктивність рослин, знижуються урожаї та якість зернових культур, бавовни, чаю тощо.

Вітрова ерозія (дефляція) ґрунтів. Під вітровою ерозією розуміють ви­дування, перенесення і відкладення найдрібніших фунтових часток віт­ром. Інтенсивність вітрової ерозії залежить від швидкості вітру, стійкості фунту, наявності рослинного покриву, особливостей рельєфу і від інших чинників. Значно впливають на її розвиток антропогенні чинники. Акти­візують ерозійні процеси знищення рослинності, нерегульований випас худоби, неправильне застосування агротехничних заходів.